Історія виникнення преси, Детальна інформація

лекциям по общей теории культуры и культуре античного Рима.

М., 1994. С. 17-25.

2.Федченко П.М. Преса та її попередники К., 1969. 3. Гаспаров М.Л. Цицерон и античная риторика //Цицерон Марк

Туллий. Три трактата об ораторском искусстве. М., 1994.

4. Корнилова Е.Н. Риторика - искусство убеждать. Уч. пособие.

М., 1998. 208 с.

5. Аверинцев С.Н. Поэтика ренневизантийской литературы. М., 1977. 320 с.

6. Курганов Э. Анекдот как жанр. СПб., 1997. 123с.

7. Зелинский Ф.Ф. История античной культуры . СПб., 1995. 380 с.

8. Буассье Гастон Газеты Древнего Рима // Картины

древнеримской жизни. Очерки общественных настроений времен

римских цезарей. СПб., 1896

9. Малеин А.И. Газеты у древних римлян . СПб., 1893.

10.Юнг К.Г. Различие Восточного и Западного мышления // Философские науки . 1988 № 10.

11.Сергеев Г.И. От дибао к «Женьминь жибао»: путь в 1200 лет. М., 1987. 224 с.

12.Мяло К.Г. Космологические образы мира: между Западом и Востоком // Культура,человек и картина мира. М.,1987. С 268 – 299.

13.Древние цивилизации:от Египта до Китая М.,1997. 1264 с.

14. Юефу. Из древних китайских песен. М.,Л., 1959.



Контрольні запитання

Специфіка формування давньогрецької та давньоримської

риторичної публіцистики.

Газети Давнього Риму і Китаю. Порівняльна характеристика.

Особливості функціонування неофіційних повідомлень і канали

їх розповсюдження.



Середньовіччя

Починаючи розгляд середньовічної словесності і її вплив на еволюцію публіцистики, треба одразу окреслити специфічність історичного моменту, свого роду розвою світової культури. Панування релігійної ідеології зменшило діапазон публіцистичної творчості, дистанціювало вчену культуру кліриків від народної переважно усної культури. Майбутнім журналістам слід звернути увагу на залежність становлення масових комунікативних процесів від специфіки культури та картини світу у досліджуваний період.

Співвідношення народної (“фольклорної”) і офіційної (“вченої”) традиції є продовженям проблеми існування усної та писемної культури. Середньовіччя чітко протиставило два регістри культури: високу елітарну та побутову низьку. На думку А.Я.Гуревича “деление общества на невежественных illitterati, idiotae и грамотных, образованных людей отражало специфическую культурную ситуацию: книжная, письменная культура существовала в виде своего рода островков в море систем устной коммуникации и трансляции культурных ценностей” (1,с.161).

Реальність світу небесного в уяві середньовічної людини поєднувалася з побутовою життєвою практикою, зумовлюючи особливу сакральну та профанну змішаність, або ж просторову “неперервність” (термін Ле Гоффа) (2,с.155). У відповідності з ним формується і певна безперервність та лінійність божественного часу. На зміну постійно новому циклічному часу античності приходить тривалий, аграрний та церковний час середньовіччя, ознаками якого вчені вважають подієву ненасиченість, сувору підпорядкованість літургійним святам, залежність від економічних та соціальних структур. Ці епохальні подробиці дозволяють пояснити майже повну відсутність інформаційних інституцій: саме розуміння періодичності й точної фіксації часу – необхідних характеристик повідомлення – знаходилося в прямій залежності від соціальної ієрархії. Як і писемність, міра часу була власністю могутніх верхів. “Народна маса не володіла власним часом і була неспроможна навіть визначити його” (2, С.167).