Основи законодавства України про культуру (14.02.92), Детальна інформація

Стаття 14. Збереження і використання культурних цінностей

До культурних цінностей належать об'єкти матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення. Унікальні цінності матеріальної та духовної культури, а також культурні цінності, що мають виняткове історичне значення для формування національної самосвідомості українського народу, визнаються об'єктами національного культурного надбання і заносяться до Державного реєстру національного культурного надбання.

Держава в особі її органів влади і управління:

дбає про збереження і використання культурних цінностей, що знаходяться на території України чи за її межами;

забезпечує охорону пам'яток історії та культури України, захист історичного середовища, схоронність музейного, бібліотечного і архівного фондів;

сприяє розвитку мережі державних, громадських і приватних музеїв, бібліотек, формуванню їх фондів;

створює умови для збереження і розвитку народної культури, сприяє відродженню осередків традиційної народної творчості, художніх промислів і ремесел, створенню музеїв народної творчості та побуту, шкіл народного мистецтва, фольклорно-етнографічних ансамблів, забезпечує їх організаційну і фінансову підтримку;

гарантує вільний доступ до пам'яток історії та культури, музейних, бібліотечних і архівних фондів. Обмеження такого доступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;

забезпечує окремим соціальним групам громадян (дітям дошкільного віку, учням, студентам, пенсіонерам та інвалідам) доступ до культурних цінностей на пільгових умовах.

Порядок обліку, зберігання і використання культурних цінностей, вивезення за межі України та передачі права власності на них визначається законодавством.

Забороняється вилучення друкованих видань, творів, експонатів, документів із бібліотечних, музейних, архівних фондів та знищення об'єктів матеріальної і духовної культури з ідеологічних чи політичних міркувань.

Не підлягають роздержавленню і приватизації:

об'єкти національного культурного надбання, музейні, бібліотечні, архівні фонди;

твори і предмети національної культури, придбані державними закладами культури шляхом купівлі або подаровані їм.



Стаття 15. Естетичне виховання

Держава гарантує здійснення естетичного виховання громадян через доступність до надбань вітчизняної і світової культури, розвиток мережі навчальних, позашкільних виховних та культурно-освітніх закладів, створення умов для індивідуальної і колективної художньої творчості.

Цілісна система естетичного виховання громадян забезпечується органами державного управління, закладами освіти, культури і мистецтва, засобами масової інформації спільно з творчими спілками, національно-культурними товариствами та іншими громадськими об'єднаннями, що діють у сфері культури.

Відповідно до статті 3 цих Основ естетичне виховання дітей, учнів, студентів здійснюється в усіх навчально-виховних закладах, незалежно від їх відомчого підпорядкування та форм власності.

Стаття 16. Організація спеціальної освіти у галузі

культури

Організація спеціальної освіти у галузі культури повинна:

забезпечувати принцип єдності і наступності мистецької освіти;

створювати умови для реалізації права громадян на вільний розвиток творчих здібностей;

задовольняти потребу закладів, підприємств і організацій культури у спеціалістах, наукових та науково-педагогічних кадрах.

Перспективи і напрями розвитку, зміст спеціальної освіти у галузі культури визначають центральні державні органи культури у взаємодії з органами освіти, науково-дослідними установами, творчими спілками, національно-культурними товариствами.

В Україні з метою реалізації права громадян на спеціальну освіту в галузі культури створюються державні, приватні, кооперативні навчальні заклади (академії, університети, консерваторії, інститути, коледжі, технікуми, училища, спеціалізовані мистецькі школи, гімназії, ліцеї, школи естетичного виховання дітей: музичні, художні, хореографічні, хорові та інші), інститути та факультети підвищення кваліфікації.

Умови створення навчальних закладів у галузі культури та принципи їх діяльності визначаються чинним законодавством.

Керівники державних навчальних закладів, що належать місцевим Радам народних депутатів, затверджуються або у встановленому порядку призначаються на посаду структурними підрозділами виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів по управлінню культурою.