Екологічна безпека як правова категорія, Детальна інформація

Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, зокрема рухомі її засоби (автомобілі, тепловози, морські та річкові судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а також стаціонарні об’єкти матеріально-технічного забезпечення (склади пально-мастильних матеріалів, заправні станції, станції технічного обслуговування, майстерні тощо).

Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази автомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миття автомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин, кислот, матеріалів, які використовуються в технологічних процесах ремонту автомобілів.

Через великі обсяги використання пального автотранспорт забруднює навколишнє природне середовище токсичними компонентами: на рівні 25 відсотків - солями свинцю, на рівні 50 відсотків - оксидом вуглецю. У 24 великих містах України, зокрема в Києві, Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідок роботи автотранспорту перевищують 50 відсотків загальної їх кількості.

Залізничний транспорт України використовує приблизно 170 млн. куб. метрів води на рік. Близько 50 відсотків води використовується на господарсько-питні потреби, безповоротні втрати води становлять понад 40 відсотків. Щороку в каналізаційні мережі, природні водойми залізниця скидає понад 20 тис. тонн забруднюючих речовин, з яких майже 50 відсотків - без очищення.

Основні забруднюючі речовини - це відпрацьовані гази тепловозів, нафтопродукти, фенол, аерозолі, сміття.

Більш як половина всього обсягу викидів забруднюючих речовин у повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопні гази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту - близько 500 тонн на рік на кожний великий річковий порт або транспортний вузол.

Морський транспорт забруднює море відходами харчування, сміттям, нафтою та нафтопродуктами, що значно погіршує екологічний стан моря, особливо в припортових зонах.

Напружена екологічна ситуація у багатьох районах і містах країни свідчить про те, що незважаючи на посилення останнім часом уваги до цих питань і значні витрати на їх вирішення, вжиті заходи не досить ефективні і не зумовлюють змін у тенденції погіршення стану довкілля. Структура промислового виробництва, що склалася в Україні, пов’язана з розвитком енергетичної, гірничо-металургійної, вугледобувної, хімічної та машинобудівної промисловості і характеризується інтенсивним споживанням енергії, сировинних, водних і земельних ресурсів, а також збільшенням навантаження на довкілля. В Україні в 1996 році було викинуто в атмосферу близько 6,34 млн.тонн забруднюючих речовин, в тому числі 4,76 млн.тонн - зі стаціонарних джерел, 1,58 млн.тонн - з пересувних. За період 1992 - 1996 рр. загальний обсяг викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря скоротився зі стаціонарних джерел на 45 відсотків, з пересувних - на 12 відсотків. Останні викидають 85 відсотків свинцю, 49 відсотків окису вуглецю та 31 відсоток вуглеводнів.

З галузей промисловості найбільше забруднюють атмосферу енергетика (32 відсотки), металургія (27 відсотків), вугільна промисловість (23 відсотки).

Україна займає восьме місце в світі як емітер СО2 в енергетичній галузі, її частка становить 2,35 відсотка загальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.

Флора нижчих і вищих видів рослин України нараховує понад 25000. За спектром основних життєвих форм всі види судинних рослин поділяються на дерева, кущі, напівкущі, багаторічні трав’янисті рослини, дворічні та однорічні. Флора судинних рослин України налічує понад 5 тис. видів, з них близько 250 видів офіційно визнані лікарськими в Україні, хоча майже 1100 видів флори України мають біологічно активні речовини, які мають лікувальні властивості, а їх сировина в світовій практиці використовується при виготовленні лікарських препаратів.

Але тривале безконтрольне використання природних ресурсів багатьох цінних лікарських рослин, інтенсифікація господарського використання територій з наявністю лікарських рослин, несприятлива екологічна ситуація в зоні з високим ресурсним потенціалом після аварії на Чорнобильській АЕС спричинили кризовий стан ресурсів більшості дикорослих лікарських рослин.

На сьогодні лікарські рослини ростуть на площі, що становить менше 10 відсотків території України. В Україні в цілому близько 85 відсотків лікарської рослинної сировини збирається в природних місцезростаннях видів лікарських рослин. З кожним роком збільшуються площі та різноманіття культивованих лікарських рослин, однак їх кількість, як правило, не перевищує 15 видів.

Багато лікарських рослин неможливо вирощувати в культурі у зв’язку зі складністю агротехніки та рядом інших причин.

Протягом останніх 10 - 15 років видовий склад лікарських рослин майже не змінився, водночас обсяг заготівлі як у цілому,так і по окремих видах суттєво зменшується кожні 3 - 5 років,оскільки зменшуються природні запаси цих рослин внаслідок інтенсивного господарського використання земель, на яких вони ростуть, та заготівлі їх сировини без урахування норм та правил збору, що, в свою чергу, веде до виснаження ресурсів лікарських рослин. При цьому попит фармацевтичної промисловості України на сировину дикорослих лікарських рослин залишається великим.

Загальний обсяг лісокористування в Україні становить 14,4 млн. куб. метрів, у тому числі основного користування - 6,7 млн. куб. метрів, що задовольняє потреби народного господарства лише на 25 - 27 відсотків. У зв’язку з дефіцитом деревини щорічна потреба в її завезенні становить 30 млн. куб. метрів.

Хибна практика планування екстенсивного лісокористування призвела до значного виснаження лісів, зниження загальної продуктивності їх ценозів, погіршення товарної структури лісосічного фонду. Так, у повоєнні роки допускалося перевищення розрахункової лісосіки в 1,5 - 2 рази, що спричинило зміну вікової структури лісів, збільшення частки похідних (до 13 відсотків) і менш продуктивних деревостанів. Сьогодні найбільшу площу займають молодняки (45,4 відсотка) і середньовікові насадження (37,7 відсотка), достигаючі і стиглі деревостани становлять відповідно лише 10,1 відсотка і 6,8 відсотка, що в 1,5 - 2 рази нижче оптимальних значень. Інтенсифікація проміжного користування в останні роки призвела до того, що фактичні запаси достигаючих і стиглих деревостанів становлять більше половини потенційно можливих, а частка насаджень з низькими повнотами (0,6 - 0,3) досягає 24 відсотків. У зв’язку з цим під час рубок головного користування щороку недобирають 5 млн. куб. метрів деревини.

Сучасний екологічний стан лісів зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючим техногенним навантаженням, що порушує природну стійкість і середовищно-формуючі функції лісових екосистем. Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис. гектарів лісових насаджень, радіаційного забруднення через аварію на Чорнобильській АЕС зазнали 3,5 млн. гектарів лісів, що потребує обмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежної безпеки лісів. В середньому щороку виникає 3500 лісових пожеж на площі 4000 гектарів.

Порушення природної стійкості лісів призводить до збільшення вразливості насаджень. На кінець 1996 року загальна площа осередків шкідників і хвороб лісу становила 396,1 тис. гектарів.

ІІІ. Основні напрямки розвитку законодавства про екологічну безпеку

Незаперечне, що Україну в екологічному аспекті слід розглядати у першу чергу як постчорнобильську державу. Наслідки цієї катастрофи дуже значні і охоплюють майже всю територію країни. Але екологічна ситуація в цілому вимірюється значно ширшим спектром проблем.

Тривалий час наше господарство велось нераціонально – і занедбана економіка стала загрозливою для самого існування людини. Згадаймо цифри, що характеризують місце України у колишньому Радянському Союзі, де вона займала 2,7 % території. У різні роки це було по 17–20% продукції сільського господарства та по 22–24% продукції промисловості, вона вміщала 30% атомних реакторів усього СРСР і фактично була житницею, яка давала хліб і Росії, і Середньоазіатським республікам, де цілина, як ми знаємо, з часом перестала годувати населення. На жаль, жорстока експлуатація природних ресурсів тривала і в останні роки. В перехідний період, якому в будь-якій державі властиві послаблення державного і суспільного контролю за збереженням суспільних багатств, в українській аналогічно (як у державному, так і в приватному секторах) переважали експорт сировини, в кращому випадку після первинної обробки, насамперед лісу. Незважаючи на значне зменшення темпів виробництва (до 50–70%), високими залишалися показники використання електроенергії (зменшення лише на 10%). Простоювання значного числа застарілих основних засобів виробництва не було використано для їх заміни на більш сучасні, менш ресурсомісткі. В умовах відсутності достатніх державних коштів для здійснення природоохоронних проектів зусилля державних органів, перш за все Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки, не були спрямовані на формування нормативної та організаційної бази охорони довкілля, яка могла ефективніше запрацювати з поліпшенням економічного становища в Україні.(

Справедливим був би висновок, що як економічна, так і екологічна сфера стали заложницями політиків, які в гарячці політичних баталій почали забувати про зміст боротьби. Фактично в Україні йде політична громадянська війна, наслідком якої є економічна криза, знедолення людей і погіршення екологічної ситуації. Нерозумне господарювання, велика розораність грунтів, забрудненість водних ресурсів, нагромадження величезної кількості відходів (в Україні ця цифра нині сягає вже 20 млрд. тонн – це величезна кількість, яка до того ж щороку зростає приблизно ще на мільйон), забруднення атмосферного повітря у більш ніж 50 населених пунктах, проживання в яких пов’язане з ризиком для здоров’я людини, – всі ці фактори не могли не призвести до того сумного стану здоров’я і народжуваності населення, що ми сьогодні маємо. У розробках Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) є дані, що з врахуванням рівня економічного розвитку країни стан здоров’я населення залежить від екологічної ситуації на 20–80%. Для України цей показник обраховано приблизно у 57%, тобто стан нашого здоров’я залежить від довкілля десь на 60%.(

Зрозуміло, що впливовими є й інші фактори: стресові ситуації, сполучення між роботою і місцем проживання, рівень харчування, психологічний клімат у сім’ї. Але першочергове значення надається саме екологічному фактору. З сумом можемо констатувати, що саме через нього в Україні з 90-х років чітко намітився процес зменшення народжуваності – 1991 р. в нас народилося на 33 000 чоловік менше, ніж померло, а у 1994 та 1995 роках ця цифра сягнула вже 300 000. За 1990–1997 рр. населення України скоротилося на 1,3 млн. чоловік. Зникла ціла невелика європейська держава. Така ситуація є дуже небезпечною. Незважаючи на сповільнення темпів економічного розвитку, на зупинення ряду підприємств економіка залишається серйозним техногенним фактором, що негативно впливає на здоров’я населення і життя людей. Тільки 20% наших юнаків допризовного віку і стільки ж дівчат є практично здоровими, решта мають ті чи інші хвороби. Це означає, що над генофондом української нації нависла серйозна загроза, пов’язана зі станом довкілля, а екологічна ситуація в державі у зв’язку з цим може розглядатися як кризова.

На жаль, трохи занедбали (а може й більше, ніж трохи) свою діяльність українська екологічна асоціація «Зелений світ», партія «зелених» України. Широкопланову роботу веде Українська екологічна академія наук, але ж її завдання є більш науково-дослідницькими, ніж громадськими. Політичну, громадську, лобістську діяльність у першу чергу мають проводити партія «зелених» і «Зелений світ». Прикро, що навіть тягар історичної відповідальності перед нинішніми і прийдешніми поколіннями не забезпечує активізації роботи цих важливих представників громадянського суспільства.

Обнадійливішим фактом є прийняття 1996 р. Конституції України, в якій визначено, на мою думку, всі основні засади для сприяння поліпшенню екологічної ситуації в Україні. Першою такою засадою вважаю проголошення того, що «Верховна Рада України від імені Українського народу, ...усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями,...приймає цю Конституцію – Основний Закон України». Кожна особа, звичайно ж, має право на чисте, придатне для проживання навколишнє середовище.

Ст. 50 Конституції передбачає, що «кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди».

АНАЛІЗ :

ст. З - «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави», що «держава відповідає перед людиною за свою діяльність», а «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Таким чином, ми бачимо конституційне створені додаткові умови для того, щоб держава почала більш ефективно виконувати екологічну функцію як один з основних напрямів своєї діяльності.

ст. 50 Конституції гарантує кожному «право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення», а така інформація «ніким не може бути засекречена». Ці права є дуже важливими для реалізації, і Конституція створила всі умови для успішної роботи цих інститутів.