Співвідношення релігії та духовного досвіду з сучасним раціоналізмом, Детальна інформація

Зараз, в кінці двадцятого століття, коли наукові погляди швидко змінюються, можливо, вже настав той момент, коли можна відкрито дати вчення бгакті на суд інтелектуальних людей всього світу. Завдяки тому, що наука розвивається і стає все більше відкритою для вивчення містичних явищ, з’явилась можливість поступово налагодити колись непохитний конфлікт між раціоналізмом і традиційною релігією. Це дозволить встановити такий підхід до релігії, який був би корисний в інтелектуальному відношенні і в той же час задовільняв внутрішнє прагнення душі до трансцендентного любовного спілкування з Богом.

“Душа, ставши вже чистою і зрозумівши свою власну природу, це бездоганне і чисте створіння, завжди вже чисте і чистими очами споглядає славу реального світу і справжнє сонце правди, засяявше в самому серці”.(2)

Вчення про забуття і пам’ять - суттєва ідея у ведантичній, еллінській і християнській думці. Можна уявити, що саме вона становить глибоку спорідненість цих трьох великих потоків пізнання. “Історію філософської думки народів Європи можна уявити скоріше, як історію поступового і постійного забуття - забуття її першоджерел, в ході якого появу великих мислителів можна порівняти з раптовими спалахами пам’яті і тугою за забутою батьківщиною”. (3)

Іноді розчарована в житті людина, незадоволена тим, що має, людина шукає задоволення своїх бажань в молитвах до Бога. З тих пір, як вона буде прагнути пізнати Бога в більшій мірі для отримання Милості, ніж для задоволення своїх плотських бажань, її розум починає очищуватися. Потім проявляється милість Бога. Бог посилає для учня духовного вчителя, який вчить його Істині.

Навіть освічена людина повинна поклонятися неосвіченому мудрецю. Неграмотність - це незнання, а освіченість - це вчене незнання. Обидві такі людини перебувають в стані незнання відносно Істини. Самодослідження - це єдиний безпомилковий засіб для усвідомлення нічим не обумовленого, абсолютного Буття. Причини страждань людей не зовні, а в середині них, у їх егоїстичному началі. Люди, спочатку, накладають на себе обмеження, а потім старанно намагаються їх побороти.

Людина досягає вільного саморозкриття тільки завдяки пануванню над собою, її звільнення збільшується внаслідок осмислення себе й оточуючих, що сприяє пробудженню сутнісних сил людини, а отже, і свободи її волі в подоланні перешкод оточуючого світу.

Істина відкривається лише людині, що має цілісний та гармонійний духовний світ, людині, помисли котрої зібрані воєдино. І якщо стан невігластва розуміється як переважання метушливих помислів, то для упорядкованого духа, якому відкривається смисл буття, необхідно відкинути такі помисли. Саме нерозвиненість людської особистості заважає перебуванню людини в постійному осяганні смислу існуючого.

Спасіння й удосконалення душі Петро Могила прирівнював приходу до “збагнення істини”. Григорій Сковорода вважав, що лише внаслідок розкриття людиною глибини свого духа, вона осягає істину, що виявляється як результат пробудження й очищення стрижня людської істоти.

Осягнення глибини буття відбувається тоді, коли розум, чуттєвість і воля максимально сконцентровані, що відповідає потенціалу людини. Життєвість істини втілюється лише як результат напруження розумових і вольових зусиль людини.

Слід зазначити, що саме істина може зробити людину вільною. Усвідомлення й пізнання людиною смислу свого буття та буття оточуючого світу веде до її звільнення з рабства. Той, хто пізнав істину і став на шлях невпинних пошуків її, рабом бути не може. Концепція самопізнання та самоподолання спирається на осмислення того, що в людині є сутнісним, а що мінливим і ницим.

З точки зору Копинського, велике значення має стриманість і терпіння. Саме завдяки їм, пише Копинський, Христу вдалося відновити пошкоджену духовну природу людини, що була зіпсована “нестриманістю Адама”. (4)

На думку С. Кьєркегора, те, що людина отримує завдяки самозреченню, і є її вічна свідомість. За його словами, відмовляючись від усього, людина врешті-решт отримує все.

Осягнення людиною основ оточуючого світу, розгляд усіх речей природи, є початком пізнання себе людиною, осягнення нею своєї глибини. Це повинно мати подальший розвиток у зосередженні людини на своєму внутрішньому світі. Процес самопізнання людини є наслідком прагнення пізнати Бога. Необхідно вийти за межі себе для внутрішнього, іманентного розкриття божественного в людині, і, з іншого боку, необхідно підкреслити значення самопізнання, розкриття своєї сутнісної божественності для прилучення до поки що трансцендентно позамежних для людини реальностей.

Саме для розвитку духовності людини як передумови її зверхності над оточуючим світом, її особливому значенні у Всесвіті, звернулися деякі філософи ХХ століття. Так, Макс Шелер писав про особливу роль і місце людини у світобудові, що забезпечується розвитком її духовності. Він підкреслював, що дух є єдиним буттям, котре не являє собою предмет, тому що він “безпредметна актуальність”.

На думку Фікари, удосконалення людини може відбуватися у випадку, якщо вона буде мати розум і силу духовну. Спрямування діяльності людини може здійснюватися тільки скеровуючи духом, який упорядковує думки. Дух як пануюче та скеровуюче начало людської істоти є джерелом розуму й основою її доброчесності. Людина не пізнає Бога доти, доки не зрозуміє, що божественне начало міститься в ній, тобто є стрижневою основою її істоти.

Людина може прилучатися до вічного, якщо вона буде розвивати вище, божественне начало в собі. Шлях досягнення людиною досконалості починається із осягнення людиною смислу існування всіх речей та живих істот, глибини існування оточуючого світу. Істинні релігії розглядаються як божественні одкровення, і наше завдання зуміти осмислити ці одкровення та розвинути в собі любов до Бога.

Література

Арундель Дж., Кришнамурти Дж. Самоподготовленіе. Національное подготовленіе.- Лондон: “Орден звезды на Востоке”, 1925.- С. 42.

Вайшнавизм: открытый форум.- М., 1997.- №1.-128с.

Египетский М. Духовн(е бесед(, послание и слова.- Изд. 4-е, Сергиев Посад, 1904.- С.- 150.

Копинський И. Алфавит духовн(й.- Киев: Тип. Печер. Лавр(, 1877.- С.69.

Шопенгауер А. Свобода воли и нравственность.- М.: Республика, 1992.-С.122.

Bhaktivedanta Swami Prabhupada A. C. Sri Caitanya-caritamrita, Adi-lila.- Los Angeles: Bhaktivedanta Book Trust, 1975.- Vol. 2.- P.322.