Фондовий ринок України і перспективи його розвитку, Детальна інформація

В цей період в Росії діяли 269 іноземних підприємств. Зростає в обсягах і обіг облігаційного капіталу: у 1898 році було випущено 28 позик на 36,5 млн. рублів.

Процес вдосконалення біржової справи, який цілеспрямовано вів до створення спеціалізованих фондових бірж, був перерваний у 1914 році з початком першої світової війни. Тому роль фондової біржі відігравала лише Санкт-Петербурзька біржа, де існував фондовий відділ.

Бюлетень, який видавався фондовим відділом, був офіційним документом і вміщував курси державних та акціонерних паперів, валюти, векселів, іпотечних паперів тощо. Петербурзька біржа стала по-справжньому фондовою і за своїми параметрами не поступалась американським та західноєвропейським зразкам.

В Україні Статут Київської біржі був затверджений 5 листопада 1865 року. На прийняття у члени біржі надійшло 39 заяв, і 13 лютого 1869 року виборні від біржової громади у складі 23 осіб обрали керівний орган біржі - Біржовий комітет. Організаційно Київська біржа була асоціативним утворенням (а не акціонерним товариством) і утримувалася за рахунок членських внесків, а також внесків Синдикату цукрозаводчиків, прибутків від магазинів та інших надходжень.

З 1877 розпочали систематично видаватись біржові бюлетені. Згодом вийшла газета “Київська біржа”, в якій, окрім бюлетеня, публікувалися аналітичні статті, інформація про ціни на цукор та інші товари на ринках України та Російської імперії в цілому.

Заснування Київської біржі справило позитивний вплив на розвиток торгівлі, промисловості і фінансового ринку не лише Києва, а й всієї України. Київський біржовий фондовий ринок виник одночасно з початком функціонування біржі - в 1873 році. В перші роки у біржовому обігу знаходились державні папери, паї, акції та облігації акціонерних товариств, зокрема, цукрових та рафінадних заводів. Крім цього, були дисконтовані векселі і перекази, відбувалися операції з золотом і сріблом. На ринку з`являються також заставні листи земельних банків.

Протягом наступних років сума угод з державними паперами подвоїлася, а в 1878 році досягла рекордної для 70-х років відмітки в 2,2 млн. рублів. Заставні листи котирувалися на біржі досить стабільно до 1879 року, коли з відмітки в 1,7 млн. руб. відбулося зниження обсягів до 612 тис. руб.

У 90-ті роки кількість фондових операцій з дивідендними паперами на київському ринку неухильно скорочується, в той час, як товарні угоди починають все більше визначати характер київської біржі торгівлі. Головною причиною було те, що хвиля акціонерного засновництва в Україні (та й в Росії в цілому) поступово спала. В цей період в Російській імперії почалося промислове піднесення. Весь потік паперів загальноросійського значення спрямовується до столиці, а в Києві повільно, але надійно розпочинається формування вторинного ринку паперів цукрово-рафінадних заводів, місцевих промислових товариств і комерційних банків. Стрибок обсягу продажу ЦП вгору на Київській біржі прийшовся на 1892 рік, дещо спав у 1893 році, але протримався на тому ж рівні ще до 1899 року, коли промислове зростання в країні закінчилося.

В зв`язку з початком першої світової війни в серпні 1914 року була закрита Київська біржа і припинено офіційне котирування цінних паперів на Санкт-Петербурзькій біржі. Але через місяць Київська біржа відновлює роботу неофіційно; термінові контракти були укладені навіть на 1916-1917 роки. При сприятливому перебігу подій Київські біржовики могли б прийти до такого фінансового інструменту на ринку цінних паперів, як фінансовий ф`ючерс років на сімдесят раніше, ніж їх чікагські та лондонські колеги. Це була торгівля “правами” на продаж цукру в 1908-1916 роках.

Але події 1917 року перервали діяльність Київської біржі і звели нанівець всі зусилля українських підприємств по розширенню експорту товарів та пошуку нових форм участі України в міжнародній торгівлі.

В СРСР біржова торгівля поновилась в роки НЕПу. Перші за роки радянської влади товарні біржі виникли в 1921 році, а на кінець 1926 року їх вже нараховувалось 105. Постановою ЦВК СРСР від 21 січня 1927 року більша частина бірж ліквідується, а залишаються лише 14 бірж в найкрупніших торгових центрах, зокрема, на Україні - в Харкові, Києві, Одесі. В лютому 1923 року при Московській товарній біржі був створений фондовий відділ. Згодом аналогічні відділи були відкриті на восьми біржах, у тому числі і на Київській.

Фондові відділи спочатку визначали курс червонця і впорядковували валютні операції державних органів та кооперації, але згодом вони почали відігравати певну роль в розміщенні державних позик. Структурно фондові відділи багато в чому нагадували аналогічний відділ Санкт-Петербурзької біржі: відвідувати біржові збори і укладати угоди мали право постійні (“біржова громада”) та разові (“біржова публіка”) відвідувачі, але лише за участю маклера. Органами фондових відділов були загальні збори членів, рада фондового відділу та ревізійна комісія.

Проте, ця аналогія здавалася повною лише на перший погляд. Наркомфін мав великі права і сам встановлював первісний склад фондових відділів, призначав старшого маклера, визначав правила допуску ЦП до обігу, мав право скасувати постанови загальних зборів.

Радянський фондовий ринок цілком відповідав загальнодержавній тенденції зменшення питомої ваги приватному капіталу в загальних оборотах фондової торгівлі. Приватна емісія ЦП була заборонена, а всі кредитні та валютні операції могла проводити лише держава. Отже, місце фізичної особи на РЦП поступово замінила особа юридична, що зменшило, а згодом і припинило можливість біржової спекуляції.

В 1930 році в результаті радикальної зміни політичного курсу необхідність в біржах (як вказувалося в тогочасних директивних документах) відпала і вони були закриті.

Історія біржових установ підтвердила, що найхарактернішою ознакою будь-якого рівня ринкових відносин є неодмінне виникнення бірж, як універсального інструменту ринкової економіки. Перші ж кроки ринкової реформи в незалежній Україні теж спричинили до появи бірж, спочатку товарних, а згодом і фондових.

1.2. Основні етапи розвитку сучасного

фондового ринку та ринку цінних паперів.

До головних передумов створення сучасного РЦП в Україні можна віднести:

політичні: проголошення Україною державної незалежності, прийняття Декларації та Акта проголошення незалежності України, які були закріплені в грудні 1991 року на всенародному референдумі;

економічні: становлення України на шлях ринкових перетворень, прийняття Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України законодавчої бази для проведення економічних реформ;

соціальні: поява і прискорене розширення недержавного сектора економіки, формування суспільства приватних власників;

психологічні: поява (але в недостатній кількості) фахівців ринкової економіки, які розуміють необхідність розбудови національного РЦП.

Зародження в Україні ринкових відносин розпочалося з відкриттям товарних бірж. В 1989-1990 роках спостерігався біржовий бум. На Україні в 1991 році діяло близько 60 товарних бірж. Для появи фондової біржі в той час ще не було досить вагомих підстав, адже акціонування знаходилось лише на початковій стадії.

Першим цей процес розпочали комерційні банки. За станом на 1 жовтня 1991 року в Україні було зареєстровано 42 комерційні банки і 14 кооперативних. Тому, не чекаючи появи державної програми створення національного РЦП, провідні комерційні банківські установи, вчені-економісти, фахівці Міністерства фінансів та економічного відділу Секретаріату Кабінету Міністрів України ще на початку 1991 року розпочали роботу по створенню Української фондової біржі і розробці нормативно-правової бази національного РЦП.

Першим етапом цієї роботи стала участь вчених і практиків в розробці Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, 18 червня 1991 року в Україні - вперше серед країн СНД - була створена законодавча база для цивілізованого процесу зародження ринкових відносин у сфері обігу ЦП. Прийнятий Верховною Радою Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначав умови і порядок випуску ЦП, а також регулював посередницьку діяльність в організації обігу ЦП на території України.

Згодом, 19 вересня 1991 року Верховна Рада приймає Закон України “Про господарські товариства”, який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також правові обов`язки їх учасників та засновників. Першим видом товариства у цьому Законі називається акціонерне товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості.

21 вересня 1991 року в Києві відбулася установча конференція Української фондової біржі. У роботі конференції брав участь 21 засновник, представники комерційних банків України. Конференція затвердила установчий договір, одностайно прийняла Статут біржі, обрала керівні органи УФБ (Біржова рада, арбітражна комісія, ревізійна комісія, правління).

Важливою подією на українському РЦП була поява Указу Президента України № 446/95 від 11.06.1995р. “Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку”. Згідно з Положенням про ДКЦПФР Комісія є центральним органом державної виконавчої влади, підзвітним Кабінету Міністрів. ДЦКПФР було доручено затвердити нормативно-методичні документи з питань вимог майнового та фінансового стану учасників РЦП, їх звітності відповідно до міжнародних стандартів, розробити єдині стандарти і правила функціонування ФБ та позабіржових торго-інформаційних систем. Також було прийнято Положення про спільну участь ДКЦПФР, ФДМУ і Мінфіну у перевірці вимог законодавства щодо ведення реєстрів акціонерів АТ, проведення перереєстрації посередників, підготування змін до актів законодавства з цих питань.

Головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України визначено Постановою Верховної Ради України № 342/95 (22 вересня 1995р.) “Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України”.