Економічний аналіз державної політики, Детальна інформація

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Тернопільська академія народного господарства



КУРСОВА РОБОТА

Тема : “Економічний аналіз державної політики”

Виконав студент групи ОПзс-11

Лисанюк М. М.

Науковий керівник:

Заброцький В.В.



м. Коломия – 2000

Зміст

1.ОСНОВНА ЦІЛЬ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ.

2. РІЗНОВИДНІСТЬ МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ.

3.ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ.

3.1. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ.

3.2. ФІНАНСОВО-БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ.

4.ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ.

5.ІНСТРУМЕНТИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ.

6. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНИХ ЗАМОВЛЕНЬ І КОНТРАКТІВ

7. ВИСНОВОК

1.ОСНОВНА ЦІЛЬ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ.

Цілі економічної політики можуть узгоджуватися демократично, пошуками компромісу в процесі зіткнення і поєднання інтересів різних суспільних груп. Але для такого узгодження необхідно мати розвинені інститути демократії. Іншим способом узгодження інтересів є авторитарне прийняття рішень щодо цілей економічної політики. Здавалось би, демократичне прийняття рішень - це завжди добре, а авторитарне - погано. Проте, виявляється демократичний спосіб нерідко має суттєвий недолік: він хибує на так званий "перерозподільчий ефект", коли в результаті намагання задовольнити одночасно всіх втрачається практична значущість певних кроків, заходів економічної політики. Окрім того, якщо демократичні рішення приймаються більшістю голосів, то інтереси меншості часто-густо взагалі не враховуються. І в цьому разі стирається відмінність між демократичними і авторитарними: адже і в першому, і в другому випадках інтереси певних суспільних груп при формуванні економічних цілей можуть виявитись проігнорованими. Спосіб прийняття рішення, який дає змогу враховувати якомога ширше коло інтересів, був запропонований відомим італійським економістом кінця ХІХ - початку ХХ століття Вільфредо Парето. Цей спосіб дістав назву оптимуму, або критерію Парето. Критерій формулюється так: добробут суспільства досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним тоді, коли будь-яка зміна у цьому розподілі не погіршує добробуту хоча б одного його учасника. Або іншими словами: рух у бік оптимуму передбачає збільшення добробуту інших. Отже, в результаті прийняття рішень має досягатися покращення умов хоча б одного суб'єкта при тому, що умови жодного іншого не погіршуються.

У даному разі критерій Парето сформульовано в такий спосіб, щоб він міг бути застосований до нашої проблеми координації цілей економічної політики. Адже забезпечення добробуту певних соціальних прошарків і пов'язаний з ним розподіл ресурсів - саме це і становить зміст прийняття рішень у економічній політиці. Але цей критерій, маючи загальне значення, може бути застосований і до інших проблем, там, де йдеться про поєднання інтересів. Тому критерій оптимуму, за Парето, ми проілюструємо прикладом, у якому йтиметься про оптимальні умови обміну. До речі, саме така ілюстрація міститься у "Підручнику політичної економії" (1906 р.) самого В.Парето.

Для пояснення умов оптимальності в обміні використано "криві байдужості". Передбачається, що дві людини володіють певною кількістю благ, а їх "криві байдужості" мають такий вигляд (система графіків 1).

Y Графік А Y Графік В

m

N N

3 3