/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Вплив різних факторів на серцево-судинну систему людини, Детальна інформація

Тема: Вплив різних факторів на серцево-судинну систему людини
Тип документу: Курсова
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1851
Скачати "Курсова на тему Вплив різних факторів на серцево-судинну систему людини"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Динамічна робота виконується тоді, коли у фізичному змісті цього поняття відбувається подолання опору на визначеній відстані В цьому випадку (наприклад, при їзді на велосипеді, підйомі чи сході в гору) робота може бути виражена у фізичних одиницях (1 Вт = 1 Дж/с = 1 Нм/с) При позитивній динамічній роботі мускулатура діє як «двигун», а при негативній динамічній роботі вона відіграє роль «гальма» (наприклад, при спуску з гори) Статична робота здійснюється при ізометричному м'язової скороченні. Оскільки при цьому не долається ніяка відстань, то у фізичному змісті це не робота; проте організм реагує на навантаження фізіологічним напруженням. Виконана при цьому робота в цьому випадку вимірюється як добуток сили і часу.

Фізична активність викликає миттєві реакції різних систем органів, включаючи м'язову, серцево-судинну і дихальну. Ці швидкі адаптаційні зрушення відрізняються від адаптації, яка розвивається протягом більш-менш тривалого терміну, наприклад у результаті тренувань. Величина швидких реакцій служить, як правило, безпосередньою мірою фізичного напруження.

Негайні реакції обумовлені зміною великої кількості параметрів, зокрема, зміною м'язового кровопостачання. У спокої кровоток у м'язі складає 20 40 мл /хв на кілограм ваги. При екстремальних фізичних навантаженнях ця величина істотно зростає, досягаючи максимуму, рівного 1,3 л-хв - 1 *кг - 1 у нетренованих осіб і 1,8 л-хв на кілограм ваги в осіб, тренованих на витривалість. Кровоток підсилюється не миттєво з початком роботи, а поступово, протягом не менш як 20-30 с; цього часу досить, щоб забезпечити кровоток, необхідний для виконання легкої роботи. При важкій динамічній роботі, потреба в кисні не може бути цілком задоволена, тому зростає частка енергії, одержуваної за рахунок анаеробного метаболізму.

При легкій роботі одержання енергії відбувається анаеробним шляхом тільки протягом короткого перехідного періоду після початку роботи; надалі метаболізм здійснюється цілком за рахунок аеробних реакцій з використанням як субстракту глюкози, а також жирних кислот і гліцерилу. На відміну від цього під час важкої роботи одержання енергії частково забезпечується анаеробними процесами. Зрушення убік анаеробного метаболізму ( що призводить до утворення молочної кислоти) відбувається в основному через недостатність артеріального кровотоку в м'язі, або у випадку артеріальної гіпоксії. Крім цих «вузьких місць» у процесах енергозабезпечення і тих, які тимчасово виникають відразу ж після початку роботи, при екстремальних навантаженнях утворюються «вузькі місця», пов'язані з активністю ферментів на різних етапах метаболізму. При нагромадженні великої кількості молочної кислоти настає м'язове стомлення. Після початку роботи потрібен якийсь час для збільшення інтенсивності аеробних енергетичних процесів у м'язі. У цей період дефіцит енергії компенсується за рахунок легкодоступних анаеробних енергетичних резервів (АТФ і креатину-фосфату). Кількість макроенергетичних фосфатів невелика в порівнянні з запасами глікогену, однак вони незамінні як протягом зазначеного періоду, так і для забезпечення енергією при короткочасних перевантаженнях під час виконання роботи.

Під час динамічної роботи відбуваються істотні адаптаційні зрушення в роботі серцево-судинної системи. Серцевий кровоток у працюючих м'язах зростає так, що кровопостачання більш повно задовольняє підвищену потребу в кисні, а тепло, яке утворюється в організмі, відводиться в ті ділянки організму, де відбувається тепловіддача.

Під час легкої роботи з постійним навантаженням частота скорочень серця зростає протягом перших 5-10 хв і досягає постійного рівня; цей стаціонарний стан зберігається до завершення роботи навіть протягом декількох годин. Під час важкої роботи, котра виконується з постійним зусиллям, такий стабільний стан не досягається; частота скорочень серця збільшується в міру стомлення до максимуму, величина якого неоднакова в окремих індивідів Навіть після завершення роботи частота серцевих скорочень змінюється в залежності від напруги, яка мала місце. Після легкої роботи вона повертається до первісного рівня протягом 3-5 хв; після важкої роботи період відновлення значно довший – при надзвичайно важких навантаженнях він досягає декількох годин. Іншим критерієм може служити загальне число ударів пульсу понад початкову частоту пульсу протягом періоду відновлення; цей показник служить мірою м'язового стомлення і, отже, відображається навантаження, котре було потрібне для виконання попередньої роботи.

Об’єм перекачаної крові на початку роботи зростає лише на 20 30%, а після цього зберігається на постійному рівні. Він небагато падає лише у випадку максимальної напруги, коли частота скорочень серця настільки велика, що при кожному скороченні серце не встигає цілком заповнитися кров'ю. Як у здорового спортсмена з добре тренованим серцем, так і в людини, яка не займається спортом, серцевий викид і частота скорочень серця при роботі змінюються приблизно пропорційно один до одного, що обумовлено цією відносною сталістю об’єму.

При динамічній роботі артеріальний кров'яний тиск змінюється як функція виконуваної роботи. Систолічний тиск збільшується майже пропорційно виконуваному навантаженню, досягаючи приблизно 220 мм рт. ст. при навантаженні 200 Вт. Діастоличний тиск змінюється лише незначно, частіше убік зниження. У системі кровообігу, яка функціонує під низьким тиском (наприклад, у правому передсерді) тиск крові під час роботи збільшується мало; виразне його підвищення в цій ділянці є патологією (наприклад, при серцевій недостатності).

Споживання організмом кисню зростає пропорційно величині й ефективності затрачуваних зусиль. При легкій роботі досягається стаціонарний стан, коли споживання кисню і його утилізація еквівалентні, але це відбувається лише на протязі 3-5 хв, протягом яких кровоток і обмін речовин у м'язі пристосовуються до нових вимог. Доти, поки не буде досягнутий стаціонарний стан, м'яз залежить від невеликого кисневого резерву, який забезпечується киснем, зв'язаним з міоглобіном, і від здатності отримувати більше кисню з крові. При важкій м'язовій роботі, навіть якщо вона виконується з постійним зусиллям, стаціонарний стан не настає; як і частота скорочень серця, споживання кисню постійно підвищується, досягаючи максимуму.

З початком роботи потреба в енергії збільшується миттєво, однак для пристосування кровотоку й аеробного обміну потрібен якийсь час; таким чином, виникає киснева недостатність. При легкій роботі величина кисневої недостатності залишається постійною після досягнення стаціонарного стану, однак при важкій роботі вона наростає до самого закінчення роботи. По закінченні роботи, особливо в перші кілька хвилин, швидкість споживання кисню залишається вищою від рівня спокою відбувається насичення киснем. Але збільшення споживання кисню після завершення роботи не відображає безпосередньо процеси поповнення запасів кисню у м'язі, а відбувається за рахунок впливу інших факторів, таких, як збільшення температури тіла і дихальна робота, зміна м'язового тонусу, поповнення запасів кисню в організмі. Таким чином, кисневий “борг”, який буде повернутий, за величиною більший, ніж той який виник під час самої роботи. Після легкої роботи величина кисневої недостачі досягає 4 л, а після важкої-може доходити до 20 л.

Під час легкої динамічної роботи хвилинний обсяг вдиху, як і серцевий викид крові, збільшується пропорційно споживанню кисню. Це збільшення виникає в результаті наростання дихального обсягу повітря і частоти подиху.

Під час і після динамічної роботи в крові відбуваються істотні зміни. За ними лише зрідка можна дійсно оцінити ступінь фізичної напруги, але особливе значення їх полягає в тому, що вони служать джерелами помилок при лабораторній діагностиці.

Під час легкої фізичної роботи в здорової людини виявляються лише незначні зміни в парціальному тиску СО2 і О2 в артеріальній крові. Важка робота викликає більш істотні зміни. Найбільші відхилення від рівня спокою складають 8% для артеріального рО2, і 10% - для рСО2. Насичення киснем змішаної венозної крові падає з ростом напруження; відповідно до цього артеріовенозна різниця в кисні збільшується від значення, приблизно рівного 0,05 (рівень спокою), до 0,14 у нетренованих і 0,17 у тренованих осіб. Це збільшення обумовлене підвищеним отриманням кисню з крові в працюючий м'яз.

При фізичній роботі показник гематокріту збільшується як у результаті зниження обсягу плазми (у зв'язку з посиленою капілярною фільтрацією), так і за рахунок надходження еритроцитів з місць їхнього утворення (при цьому збільшується частка незрілих форм). Відзначається також зростання числа лейкоцитів (робочий лейкоцитоз). Відзначено, що число лейкоцитів у крові бігунів на довгі дистанції збільшується пропорційно тривалості бігу на 5000-15000 клітин/мкл у залежності від працездатності (менше в осіб з високою працездатністю). Збільшення відбувається переважно за рахунок зростання кількості нейтрофільних гранулоцитів так, що при цьому чисельне співвідношення клітин різних типів міняється. Крім того, пропорційно інтенсивності роботи збільшується число тромбоцитів.

Легка фізична робота не впливає на кислотно-лужну рівновагу, тому що вся надлишкова кількість вуглекислоти, яка утворюється, виділяється через легені. Під час важкої роботи розвивається метаболічний ацидоз, ступінь якого пропорційна швидкості утворення лактату; частково він компенсується за рахунок вдиху(зниження артеріального Рсо2).

Рівень глюкози в артеріальній крові в здорової людини мало змінюється під час роботи. Тільки при важкій і тривалій роботі відбувається падіння концентрації глюкози в артеріальній крові, що вказує на близьке виснаження. Разом з тим концентрація лактату в крові варіює в широких межах у залежності від ступеня напруження і тривалості роботи – відповідно швидкості утворення лактату в м'язі, який функціонує в анаеробних умовах, і швидкості його елімінації. Лактат руйнується або піддається перетворенням у непрацюючих скелетних м'язах, жировій тканині, печінці, нирках і міокарді. В умовах спокою концентрація лактату в артеріальній крові складає приблизно 1 ммоль/л; при важкій роботі тривалістю півгодини при вкрай сильних короткочасних навантаженнях із хвилинними інтервалами можуть бути досягнуті максимальні рівні, які перевищують 15 ммоль/л При тривалій важкій роботі концентрація лактату спочатку збільшується, а потім падає.

Якщо раціон багатий вуглеводами, концентрації вільних жирних кислот і гліцерола мало змінюються під впливом роботи, оскільки секреція інсуліну, обумовлена споживанням вуглеводів, гальмує ліполіз. Однак при звичайному раціоні тривала важка робота супроводжується збільшенням концентрацій вільних жирних кислот і гліцерилу в крові в 4 чи більш раз

Потовиділення як правило вважається ознакою важкої роботи. Початок помітного потовиділення залежить не тільки від важкості роботи, але і від умов навколишнього середовища. Секреція поту починається тоді, коли відбувається перевищення нейтральної температури через посилену теплопродукцію під час м'язової роботи, або недостатньої тепловіддачі внаслідок високої температури чи вологості навколишнього середовища, невідповідного одягу, відсутності руху повітря (конвекції) або, нарешті, через нагрівання тіла надлишковим тепловим випромінюванням (наприклад, у ливарному цеху).

Під час і після фізичної роботи концентрація багатьох гормонів у крові змінюється. У більшості випадків цей ефект неспецифічний, або недостатньо зрозумілий. Виділяється підвищена кількість адреналіну, норадреналіну. Через 2 хв після початку роботи відбувається посилення секреції аденогіпофизом АКТГ, що стимулює виділення кротікостероїдів з надниркових залоз. Концентрація інсуліну трохи знижується під час роботи, рівень же глюкагону може як підвищуватися, так і знижуватися.

Отже з усього вище сказаного можна зробити висновок, що людський організм це дуже складний механізм який має власні механізми саморегуляції які досконалим чином регулюють всі процеси в організмі в залежності від факторів та умов як внутрішнього, так і зовнішнього середовища.

3. Втома та методи боротьби з нею

3.1. Визначення втоми, її види і стадії.

При тривалих фізичних навантаженнях виникає специфічний стан організму, який називають втомою.

Звичайно під втомою розуміють зменшення працездатності, викликане попередньої роботою, яке має тимчасовий характер. Якщо воно виникає при розумовій діяльності, то говорять про розумову втому, а якщо при фізичній роботі - про фізичну втому. Стан втоми виявляється в зміні фізіологічних процесів, у зниженні продуктивності праці і у зміні психічного статусу.

Лікарі відзначають, що при розвитку втоми в людини з'являється особливий стан психіки котрий суб'єктивно відображає виникаючі в організмі процеси, які приводять до втоми. Так, наприклад, виникає почуття слабості. Воно з'являється задовго до зниження продуктивності праці і полягає в тому, що виникає переживання особливого напруження і непевності. Людина відчуває, що не в силах належним чином продовжувати роботу. При цьому виникає розлад уваги - при розвитку втоми людина легко відволікається, стає млявою, малорухомою або навпаки, у неї з'являються хаотична рухливість, нестійкість. Виникають розлади в сенсорній області - при втомі змінюється робота рецепторів, наприклад, виникає зорова втома- знижується здатність переробляти інформацію, яка проходить через зоровий аналізатор; при тривалій ручній роботі знижується чутливість. Виникають порушення в моторній сфері: відбувається уповільнення рухів, з'являються квапливість рухів, розлад ритму, ослаблення точності і координованості рухів, деавтоматизація рухів. Спостерігаються дефекти пам'яті і мислення, послабляються воля, рішучість, витримка, самоконтроль. При сильній втомі з'являється сонливість.

Виразність змін залежить від глибини втоми. Наприклад, при слабкій втомі істотних змін у психічному статусі майже нема, а при перевтомі всі ці зміни вкрай виражені.

У зв'язку зі зміною психічного стану ряд психофізіологів пропонує виділяти 3 стадії втоми. 1-я стадія: при ній прояв почуття втоми незначне, продуктивність праці не знижена. 2-я стадія - характеризується значним зниженням продуктивності праці і виражених психічних змінах. 3-я стадія, супроводжується вираженими переживаннями втоми.

Втома може бути фізичною (м'язовою) або нервово-психічною (центральною). Обидві форми втоми поєднуються при важкій роботі, і їх не можна строго відокремити одну від іншої. Важка фізична робота приводить у першу чергу до м'язової втоми , а посилена розумова чи монотонна робота викликає втому центрального походження.

Крім того, визначають первинну втому, яке розвивається досить швидко, на початку робочої зміни і є ознакою недостатнього зміцнення трудових навичок; вона проходить в процесі роботи, у результаті чого виникає "друге дихання" - значне підвищення працездатності. Вторинну, яка повільно розвивається, це є справжня втома, яка виникає приблизно після 2,5-3 годин від початку робочої зміни, а для її зняття необхідний відпочинок.

Перевтома, чи хронічна втома- ще один вид стомлення. Воно обумовлено відсутністю належного відпочинку між робочими днями, розглядається як патологічний стан. Виявляється загальним падінням продуктивності праці, збільшенням захворюваності, уповільненням росту культурно-технічного рівня і кваліфікації працюючого; зниженням творчої активності і розумової працездатності, зміною в діяльності серцево-судинної системи.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар