/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Права людини, Детальна інформація

Тема: Права людини
Тип документу: Курсова
Предмет: Правознавство
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1092
Скачати "Курсова на тему Права людини"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Громадянське суспільство, яке існувало в Україні протягом кількох десятиліть до кінця 80-х років, було значною мірою деформоване внаслідок домінування над ним недемократичної, тоталітаризованої держави. Сучасна Украіна прагне здійснити перехід від такої ситуації до суспільства, де панує право, — до правового громадянського суспільства.

Людина з її потребами й інтересами, правами й свободами — центральний суб'єкт суспільства. Вона — активний діяч, має для цього необхідні можливості (матеріальні, часові, освітні). Повага, пошана до людини є вищим принципом такого суспільства.

Це означає, що при вирішенні будь-яких соціальних проблем, справ, питань саме людині, її існуванню й розвиткові надається абсолютний, беззаперечний пріоритет. А права людини визнаються тим абсолютним, універсальним кордоном, переступати через який не може ніхто: ні інші люди, ні громадські об'єднання, організації, ні, тим більше, держава. Правове громадянське суспільство — це суспільство, олюднене. Проявом цього є закріплення основних прав людини у Конституції та в інших законах держави. У такому суспільстві права людини не тільки декларуються, офіційно визнаються, але й здійснюються в максимальних межах наявних ресурсів. Перші кроки у цьому напрямку нині намагається здійснити й Україна. Але реалізація цього гуманістичного наміру дуже ускладнюється глибокою кризою в економічній і соціальній сферах, якою супроводжується перехід України до повноцінного громадянського суспільства. Між тим, вирішальною передумовою реальності багатьох прав людини, насамперед соціально-економічних, є наявність у людини необхідних для цього матеріальних благ, які не тільки забезпечують фізичне існування і розвиток людини, але й можливість вибору нею, у тих чи інших межах, певного варіанту поведінки.

Справжня свобода людини неможлива без мінімального економічного підґрунтя. А воно найбільш надійно забезпечується власністю — насамперед власністю на засоби виробництва та його результати, яка належить людині чи то індивідуально, чи то як членові колективу власників. Суспільство людей, позбавлених власності, не може бути правовим. Перша особливість громадянського суспільства полягає в тому що якомога більше людей мають стати власниками. Правовому громадянському суспільству притаманна розгалуженість відносин між власниками (насамперед засобів виробництва, а також предметів споживання). Людина, цілком позбавлена реальної власності на засоби виробництва, перетворюється на особу, «прив'язану» економічною (пролетарій), а траплялося — й позаекономічною (раб, кріпосний) залежністю до іншої людини — власника. Що менша доля таких залежних людей у складі населення — то ширше коло осіб вільних, які виключно з власної волі (а не внаслідок, державного тиску, адміністративного, корпоративного примусу) обирають стратегію, спосіб і стиль свого життя. Безперечно, кожна людина, у тому числі й власник, залежить від тих реальних соціальних умов, за яких відбувається її життєдіяльність,— умов, що склалися до неї та незалежно від неї. Завжди залишається вірним відоме положення про те, що жити у суспільстві й бути вільним від нього не можна. Проте у людини майже завжди є безліч варіантів вибору поведінки (зокрема поведінки економічної), якщо її не позбавили цього штучно, примусово.

Власність також не дає абсолютної свободи, має свої межі й накладає певні обов'язки. Ці межі демонструються соціальне виправданим волевиявленням інших учасників суспільних відносин. Усвідомлення таких меж власником — передумова реальності й ефективності його рішень і дій. При цьому за сучасних умов приватна власність може й повинна існувати не так у одноособовій формі, як у колективній (акціонерна, кооперативна). Але принципова відмінність приватної колективної власності від власності суспільної полягає в тому, що перша — завжди індивідуалізована (наприклад, у вигляді особистого паю в кооперативі, визначеної частки капіталу в акціонерному товаристві). Завдяки чому постійно зберігається можливість вільного індивідуального волевиявлення щодо розпорядження своєю часткою колективної власності. А така можливість є запорукою свободи людини, підтримує почуття «хазяїна», стимулює її до найбільш продуктивного, ефективного використання власності, формує мотивацію до добросовісної, дбайливої, творчої праці на базі власних засобів виробництва.

По-друге, власниками засобів виробництва нині мають стати переважно трудівники — як ті, що створюють усі матеріальні, соціальні, духовні блага, так і ті, хто своєю працею забезпечує, організовує їх продукування (підприємці, менеджери) або ж надають іншим членам суспільства необхідні послуги. За таких умов принципово послаблюється або виключається відчуження трудівників від засобів виробництва та результатів особистої праці. Таким чином усуваються перепони для свободи розпоряджатися своїм існуванням, його проявами й результатами у визначальній царині людської життєдіяльності — у праці. А це — чи не найголовніший показник вольності людини, гуманізму суспільства.

І, нарешті, по-третє. Що вагоміша у суспільстві доля трудівників-власників, то більше у ньому внутрішніх джерел розвитку економіки, техніки, для піднесення загального добробуту, для свободи і розвитку особистості, для соціальної стабільності та злагоди. Саме їм, власникам має належати вирішальне слово у суспільстві. А для цього за умов демократичної виборчої системи — вони мусять становити більшість населення. В Україні нині відбувається організований і стимульований державою перехід значної частини засобів виробництва з власності державної до приватної — так звана приватизація. Її зміст та мета полягають, за словами Президента України Л. Д. Кучми, у “...передачі через акції у приватне користування населення державного майна, забезпеченні на цій основі формування широкого прошарку власників, що працюють, їх реальної участь у розподілі прибутків”.

Безперечно, крім приватної, у правовому громадянському суспільстві існують й інші форми власності — муніципальна (територіальна) та державна (загальносуспільна). Їх порівняльна питома вага у різних країнах і за різних конкретно-історичних умов — різна. Проте у розглядуваному суспільстві переважна частина засобів виробництва знаходиться у приватній власності — індивідуальній або колективній. Але не внаслідок державно-адміністративного тиску, примусу, а лише під впливом економічної ефективності, доцільності. Юридичне ж усі форми, різновиди власності допустимі й рівноправні. Й у цьому— також один з показників правової основи громадянського суспільства.

Конституція України і права людини

«Верховна Рада України від імені українського народу—громадян України всіх національностей,.. дбаючи про забезпечення прав і свобод людини.., приймає цю Конституцію — Основний Закон України».

Без державно-юридичного забезпечення прав і свобод людини безперешкодне, безконфліктне, «спокійне» їх використання було б, у більшості випадків, справою досить складною, проблематичною, а то й узагалі неможливою. Переконливим свідченням цього є й Конституція України 1996 року. Вона втілила найкращі здобутки загальнолюдського юридичного досвіду конституційного забезпечення прав і свобод людини. Майже третину її статей безпосередньо присвячено цьому питанню. І вже цим визначається її гуманістичне спрямування. Та ще важливіше, те, що текст більшості цих статей досить повно відповідає широко визнаним міжнародним «стандартам» прав і свобод людини. У цьому не важко переконатись, якщо порівняти розділ II Конституції України із Загальною декларацією прав людини, а також Міжнародними пактами про громадянські та політичні права і про економічні, соціальні та культурні права.

Цю засаду втілює стаття 3 Конституції України — перша з її статей, спеціально присвячених людині. З неї розпочинається виклад офіційно виголошеної філософії прав людини, закладеної у Конституцію. Ця стаття, власне, «задає тон» усім наступним конституційним приписам, які відображають реальний або бажаний стан людини в українському суспільстві, реґулюють ЇЇ відносини з державою, визначають їхні взаємини, спрямовують політику, діяльність держави. Одне слово, це - базисна стаття, яка належить до підвалин того суспільного й державного ладу, що закріплюється Конституцією. Вона є нормативно-юридичною підвалиною гуманістичного спрямування розвитку суспільного і державного життя в Україні. Людина, іі життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Украіні найвищою соціальною цінністю. Принципово важливим тут є визнання людини соціальною цінністю: адже це означає, що людина є цінністю не тільки сама для себе, але й для всього суспільства, для соціуму. Причому, оскільки ця цінність «найвища», то жодне інше явище не може поціновуватися суспільством вище, аніж людина, не може перевершити цінність людини. Всі інші соціальні цінності мають бути підпорядковані, «субординовані» цінності людини. Не існує такої цінності, заради якої можна було б пожертвувати людиною. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Призначення цього положення — визначити основний - соціальний вектор у взаємовідносинах між людиною і державою: такий вектор нині в Україні відображається формулою «від людини — до держави» (а не «від держави до людини», що було властиве тоталітарному режимові, що існував в Україні досі). Отже, це положення має антитоталітарну спрямованість, є гуманістичною засадою діяльності держави. З цього випливає, що держава не всевладна щодо людини: у своїй діяльності вона має бути обмежена правами і свободами людини. У цій підпорядкованості держави правам і свободам людини саме й реалізується панування, верховенство права — суспільний стан, утвердженню якого спеціально присвячена одна з наступних статей Конституції (ст. 8). Дане положення конкретизує конституційну настанову стосовно того, що діяльність держави має зумовлюватись правами та свободами людини. Позитивна відповідальність полягає у тому, що держава має створювати різноманітні умови, необхідні для здійснення прав і свобод людини.

Така відповідальність, покликана сприяти правоздійсненню, полегшувати його. Позитивна відповідальність держави відображена у тих конституційних приписах, в яких зафіксовано, що держава «Гарантує» (наприклад, ч. II ст. 25, ч. І ст. ЗО. ст. 31, ч. 4 ст. 32, ч. І ст. 33, ч. І ст. 34, ч. 2 ст. 46, ч. 2 ст. 50), «забезпечує» (ч. З ст. 24, ч. З ст. 42, ч. 2 ст. 45, ч. З ст. 53) права і свободи людини, створює умови (ч. 2 ст. 43, ч. І ст. 47, ч. 2 ст. 49) для здійснення прав людей, «дбає» про здійснення прав людини (ч. 4 ст. 49).

“Негативна відповідальність держави полягає в її забов’язаннях відшкодувати ти чи інші збитки (матеріальні, моральні), спричиненні порушенням прав і свобод людини з боку органів, службових чи посадових осіб держави.” Можливість такої відповідальності передбачено у ч. 5 ст. 41, ст. 56, ч. 4 ст. 62, ч. З ст. 152 Конституції України.

Поряд з цим необхідно відзначити, що у відносинах «людина — держава» відповідальність має взаємний характер — це взаємовідповідальність: людина (особливо громадянин) також відповідає перед державою, і це теж закріплено у Конституції (ст. 65, 67. 68). “Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.” Утверження прав і свобод людини – це їх визнання державою.

Воно може здійснюватися різними шляхами та засобами: виголошенням у деклараціях, заявах; закріпленням прав людини у Конституції, інших законах; участю у підготовці та прийнятті міжнародних документів з прав людини, приєднанням до міжнародних договорів, їх ратифікацією.

Конституційні права і свободи невичерпні і нескасовувані

Цей принцип відображено у статті 22 “Основного Закону” права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Соціально-філософським підґрунтям цього припису є уявлення про принципову необмежуваність розвитку, збільшення, розширення прав і свобод людини, необхідних для задоволення її потреб. Та це й зрозуміло, адже зростання та урізноманітнення людських потреб є об'єктивною соціальною закономірністю. Цей припис фіксує відкритість переліку конституційних прав і свобод людини, тобто — невичерпуваність їх тими, які закріплені у Конституції. У такий спосіб резервується, передбачається можливість наступного розширення такого переліку, виникнення і державного забезпечення нових прав людини і громадянина. Але є ще один висновок з цього положення він полягає у тому, що розвиток прав і свобод людини може існувати та існує поза Конституцією. По-перше, є такі права і свободи людини, які зафіксовані у міжнародно-правових актах і документах, офіційно схвалених (ратифікованих) у встановленому порядку, але у Конституції з певних причин поки що не відображені. По-друге, є й можуть бути такі права та свободи людини і громадянина, які закріплено у законах чи інших нормативно-правових актах, хоча у Конституції вони не згадуються. “Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.”

Гарантування прав і свобод — це встановлення і використання (застосування) їх Гарантій. Гарантії прав і свобод людини — це такі явища, які сприяють дійсненню прав і свобод людини, забезпечують їх охорону. Згадка про такі Гарантії (її вміщено, у ст. З Конституції) зобов'язує державу не лише проголошувати, декларувати у Конституції й інших законах права і свободи, але й дбати, піклуватися про їх здійсненність, реалізовуваність. Гарантії прав і свобод людини прийнято поділяти на загальносоціальні й спеціальні. До перших належать, насамперед, явища економічні (розвинута ринкова економіка суспільства, різноманітні форми власності та засоби виробництва, у тому числі приватна власність в її індивідуальній та колективній формах, високий рівень продуктивності праці); політичні (демократичний устрій суспільства, плюралістична «відкрита» політична система, наявність розгалуженої мережі громадських об'єднань, у тому числі політичних партій, посередництвом яких «прослуховуються» й узгоджуються інтереси різних осередків суспільства; демократична виборча система; духовно-ідеологічні (ідеологічний плюралізм, відсутність одержавлення однієї з ідеологій, поширеність загальнолюдських ідеалів).

ГРОМАДЯНСЬКІ І ПОЛІТИЧНІ ПРАВА І СВОБОДИ

Пріоритетним видом прав і свобод людини і громадянина є громадянські права. Ці права вважаються природними, оскільки їх має або може мати кожна людина незалежно від громадянства з початку життя.

За Конституцією до громадянських прав і свобод відносяться: право на життя; право на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; невтручання в особисте і сімейне життя.

Серед основних прав людини найважливіше місце за своєю суттю займає право на життя. Воно є невід'ємним правом кожної людини. Цим правом засвідчується, що людина ні перед ким не є юридичне зобов'язаною своїм народженням та життям, що порушення її фізичної цілісності не може бути обумовлено ні суспільними, ні державними, ні етнічними, релігійними або будь-якими іншими цілями чи інтересами. Життя людини визнається тим самим найвищою соціальною цінністю, рівноважливою і для особи, і для суспільства, оскільки від реального забезпечення цього права залежить не тільки існування окремих людей, але також і розвиток суспільства в цілому.

Конституція прямо покладає на державу обов'язок захищати життя людини, а особі надає при цьому право оберігати як своє життя і здоров'я, так і життя та здоров'я інших людей. Виконання цього обов'язку вимагає від держави активної діяльності в різних соціальних сферах. З надійним захистом життя людей пов'язаний і розвиток системи охорони здоров'я, що включає, зокрема здійснення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів, контроль за виробництвом лікарських препаратів та дотримання технологій в медицині; утримання установ невідкладної допомоги; заборона незаконного лікарювання і т. ін.

Сучасна держава має досить широкі можливості захищати життя людини, але не в усіх випадках держава здатна вчасно і ефективно прийти на допомогу конкретній людині. І тому природно, що не зважаючи на опіку держави, за особою зберігається право активно діяти на користь як особистого захисту, так і захисту життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. “Кожна людина вправі рішуче протистояти таким нападкам, застосовуючи при цьому будь-які необхідні, адекватні обставинам засоби. Такі дії, якщо вони здійснені в межах дозволеної самооборони або ж за обставин крайньої необхідності, визнаються чинним законодавством правомірними. Захист життя і здоров'я інших людей це не тільки право, але у певних випадках також і обов'язок особи. Не надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі, є неприпустимим і карається за законом”.

Закон, всебічно захищаючи людину, водночас допускає в певних випадках можливість правомірного позбавлення її життя. Наприклад: Позбавлення людини життя на підставі вироку суду, винесеного після визнання особи винною у скоєні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді смертної кари. Такі дії держави є правомірними, але їх здійснення закон відносить до виняткових випадків, прямо наголошуючи на тимчасовому характері цієї міри покарання. Але кримінальний закон в усіх випадках поряд зі смертною карою передбачає також і інший вид покарання за скоєний злочин; “За українським законодавством смертна кара не призначається особам, які на час скоєння злочину не досягли вісімнадцятирічного віку, а також не призначається і не виконується щодо вагітних жінок”.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах закріплює одвічну повагу до гідності кожної людини незалежно від соціальних та родинних зв'язків, що її оточують. Така повага є невід'ємною від самої особи, її непорушним правом. Вона тісно пов'язана із здійсненням особою соціальне важливих і життєнеобхідних дій, з вступом в різноманітні суспільні відносини. Вона досить часто визначає їх конкретний характер, а інколи виступає в якості найголовнішої умови на шляху досягнення людиною тієї чи іншої мети. Не тільки в загальній формі, але також і в конкретній нормі Конституція закріплює право кожної людини на повагу до її гідності (ст. 28), встановлюючи: ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність. Ця норма передбачає, що гідність людини залишається під захистом при будь-яких обставинах, в тому числі і тоді, коли її притягнуто до адміністративної відповідальності, або ж коли проти неї здійснюється кримінальне переслідування чи відбуття кримінального покарання, перебування в різного роду закритих установах, чи перебування на примусовому медичному лікуванні. Тобто притягнення особи до відповідальності або ж обмеження її в правах та свободах не має супроводжуватись жорстоким, нелюдським чи іншим поводженням, що принижує людську гідність. “Різні тортури, катування в будь-якому його вигляді як найбільш жорстокий та нелюдський вид поводження з людиною не може мати місця, в тому числі і в сфері кримінальної юстиції. При визначенні мети покарання закон прямо встановлює, що кримінальне покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність.” “Також не слід розглядати порушенням права на повагу до гідності особи її залучення до проведення різних слідчих дій при розслідуванні кримінальної справи, які пов'язані з оглядом, обшуком, відібранням зразків для проведення експертизи, допитом. Сама процедура їх проведення побудована з урахуванням необхідності шанобливого ставлення до осіб, що беруть в них участь, в тому числі і до особи підозрюваного або ж обвинуваченого. Окремі з них мають додаткові гарантії і проводяться виключно у присутності осіб тієї ж самої статі та не можуть здійснюватися таким чином, щоб цілеспрямовано принижувати гідність особи або складати небезпеку для її здоров'я”. “При цьому з огляду на специфічність відносин кримінальний закон встановлює досить суворе покарання за застосування насильства або примушування особи давати свідчення при допиті”.

Найголовнішим компонентом повноцінного життя людини є свобода. Лише в її умовах людина повною мірою може задовольнити власні потреби і інтереси, може ставити перед собою найрізноманітніші цілі і намагатися їх досягти, може розвивати і реалізовувати у різних напрямках свої здібності. Але людина живе в суспільстві в оточенні не тільки гармонії, а і суперечностей та конфліктів. Тому важливо, щоб її свобода була надійно підкріплена гарантіями захищенності від зовнішнього неправомірного втручання.

B

N

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар