Теорія розподілу влад, Детальна інформація

Своєрідним антиподом парламентської республіки є президентська республіка, хоч нерідко чіткої межі між ними немає.

Якими ж ознаками характеризується президентська республіка? Hа яких засадах вона побудована?

Головні з них —належність влади народові: саме він обирає і верховний представницький орган і президента, які йому підзвітні і підконтрольні;

чітке розмежування законодавчої влади, очолюваної президентом;

підконтрольність і підзвітність президентові уряду (Кабінету Міністрів) та державної адміністрації;

відсутність у президента права розпускати представницький орган, а парламенту —делегувати свої повноваження президенту, політична невідповідальність президента перед парламентом тощо (8,80—).

Обраний безпосередньо народом, президент відповідальний перед ним за свої дії і дії виконавчої влади.

Відповідаючи перед парламентом республіки в порядку імпічменту, президент уособлює, таким чином, конституційну відповідальність, без якої демократія, правова держава з усіма її інститутами просто неможлива. Така відповідальність посилюється й тим, що дії самого президента, як і дії всіх органів

і службових осіб виконавчої влади, підконтрольні судам.

А це вже безпосередній крок до реалізації принципу розподілу влад. Президентство —важлива (більш того необхідна) ланка системи влад, хоч верховенство тут належить не президентові, а Верховній Раді.

Значна частина нашої громадськості плекає надію на те, що з появою Президента все миттєво почне змінюватися на краще. Іншими словами —у багатьох із нас підвищені соціальні сподівання і вкрай не бажано, щоб вони виявились нездійсненними надіями, своєрідними конституційними ілюзіями. Інколи висловлюють побоювання, що президент може узурпувати владу, стати над представницьким органом, перетворитись в диктатора. Такий варіант, безперечно, аж ніяк не виключений, про що, зокрема, переконливо свідчить світова практика тих країн, які лише скинули ярмо деспотії, стали на шлях будівництва демократії. Хто, наприклад, дасть повну гарантію, що обраний парламентом президент не перетвориться в слухняне знаряддя його волі? А з іншого боку, статус колишньої Президії Верховної Ради СРСР, Президії Верховної Ради УРСР як “колегіальних Президій “не став на заваді втрати ними не тільки «диктаторських, але й звичайних президентських, представницьких та інших "нормальних" функцій. Про яку "узурпацію" влади цими органами могла бути мова, коли ця влада була надійно привласнена (захоплена) антинародними партійними структурами.

Справа, виходить, не в тому, який орган узурпує владу —одноосібний (персоніфікований) чи колегіальний. Головне —якість та сутність механізму здійснення влади, справжня демократичність державності.

Іншими словами, справа не в Президенті, а в Верховній Раді, яка виступає від імені всього народу, реалізує його суверенітет. А втім, при певних умовах не виключена можливість диктатури, узурпації влади Верховною Владою.

Щоб запобігти цьому, треба створити такий механізм, який би повністю виключив можливість встановлення необхідної диктатури, узурпації влади президентом, визначив основи його взаємовідносин з представницьким органом, в основі яких —принцип демократії, повновладдя народу. Запорукою цьому —реальне верховенство влади вищого представницького органу республіки —Верховної Ради, важелі, якими вона володіє. Серед них чи не найголовнішим є те, що Верховна Рада через державний бюджет контролює використання всіх ресурсів держави, саме їй належить матеріальна основа повновладдя.

Крім цього у розпорядженні Верховної Ради є й інші засоби забезпечення необхідної "субординації" влад. До речі, тут треба зауважити, що в президентській республіці порівняно з парламентською республікою механізм "здержок і противаг" законодавчої і виконавчої влад більш розвинутий, що перешкоджає узурпації влади. Президент не має права розпустити парламент, призначити нові вибори, а Верховній Раді забороняється делегувати свої повноваження президентові. Вона ж має право вето на укази президента тощо. В той же час в парламентській республіці глава державної адміністрації —прем’єр-міністр —наділений правом розпуску парламенту і призначення нових виборів.

Треба зауважити, що далеко не всі країни можуть "взяти на озброєння" президентську форму правління. Для деяких країн без установлених демократичних традицій, незрілої державності та згубних наслідків тоталітаризму, така форма просто непридатна. Тут, до речі, можлива модель напівпрезидентської республіки, де президент обирається всенародно, але уряд залишається політично відповідальним перед парламентом країни. У виборі такої форми грають, природно, традиції історичного розвитку країни, територіально-географічні фактори, стан національної консолідації, поєднання економічних, політичних та інших факторів. Втім, такі фактори мають значення при виборі інших організацій державного управління .

Треба думати, що далеко не випадково президентську форму правління обрали більш як 100 країн світу. Цьому, між іншим, значною мірою сприяло також і те, що в цих країнах існує розвинена багатопартійність. А багатопартійність —це безперечне свідчення демократії, з її політичним та ідеологічним плюралізмом, установленими традиціями політичної боротьби. Саме в цих умовах найбільш оптимальною моделлю є президентська форма правління, яка не тільки не заперечує демократію, але при умові належної організації інститутів президентської республіки є надійним її засобом зміцнення і розвитку стабільності життя республіки, забезпечення прав і свобод людини.

Цілком очевидно, що "незрілість" суспільних відносин, відсутність демократичних традицій (зокрема політичного та ідеологічного плюралізму) призводить до дестабілізації суспільного життя, до постійних, затяжних урядових криз, які не рідко закінчуються двірцевими переворотами і встановленням диктаторських режимів. У цих випадках представницький орган або розпускається, або перетворюється в «кишеньковий парламенті, дія Конституції припиняється, а права, свободи і безпека громадян не гарантуються.

Таким чином, президентська республіка має ряд переваг перед парламентською. Ці переваги, як було зазначено, обумовлюються наявністю такого механізму функціонування виконавчої влади, де президент позбавлений можливості монополізувати таку владу, стати над представницьким органом республіки. Причому ефективність обмежень влади президента гарантуються Конституцією, яку він зобов'язаний поважати і суворо виконувати, поважати і охороняти права і свободи людини і громадянина.

А зараз я хочу провести аналогію сучасного законодавства, що закріпляє принцип розподілу влад із проектом Конституції України, схвалений Конституційною комісією України 11 березня 1996 року. Я хочу співставити, які істотні зміни впроваджені в механізмі взаємовідносини між Верховною Радою України і Президентом України.

Стаття 17 Конституційного договору визначає повноваження Верховної Ради України:

1) приймає Конституцію України, закони України, кодекси та інші кодифіковані акти, вносить до них зміни і доповнення, дає їх офіційне тлумачення;

2) здійснює контроль за виконанням Конституції України, законів України та постанов Верховної Ради України;

3) здійснює контроль у сфері захисту прав людини;

4)  розглядає та приймає рішення щодо Програми діяльності новосформованого Уряду України;

5) розглядає, вносить зміни і затверджує поданий Президентом України Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням;

6) затверджує загальнодержавні програми економічного, соціального і національно-культурного розвитку, а також щодо охорони навколишнього природного середовища;

7) призначає вибори Президента України, проголошує акт про його обрання, приймає відставку Президента України;

8) розглядає щорічні та позачергові доповіді Президента України про внутрішню і зовнішню політику України;

9) ратифікує, денонсує міжнародні договори України чи оголошує про їх укладення або приєднання України до них;