Агропромисловий комплекс України, Детальна інформація

Агропромисловий комплекс України
Тип документу: Курсова
Сторінок: 26
Предмет: Географія, Геологія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 2026
Найбільшим споживачем води в господарстві України є сільське господарство. Його частка становить більш як 2/3. Основний водоспоживач — зрошуване землеробство. Особливо висока його питома вага в південних областях.

Отже, природні умови і ресурси України в цілому сприятливі для розвитку сільського господарства. Переважно рівнинний рельєф, достатня кількість тепла і вологи в період активної вегетації, великі площі родючих грунтів дають змогу вирощувати найрізноманітніші сільськогоспо- дарські культури помірної зони і розвивати всі основні галузі тваринництва.



Земельний фонд України характеризується високим ступенем освоєння. Сільськогосподарські угіддя займають 42,4 млн. га, або 70% загальної земельної площі. Землі, які потребують освоєння, займають лише 2,5% її території. У сільському господарстві земля є найважливішим засобом виробництва.

Характерною особливістю структури сільськогосподар- ських угідь є висока питома вага орних земель (більше 80%). Інші площі використовуються під багаторічні насадження (2,7%), сінокоси (5,1%) і пасовища (11,4%) (мал.1)

Найбільше розорані сільськогосподарські угіддя в Лісо- степовій зоні (85,4%), а найменше — на Поліссі (68,9%) (5, с.291). У Поліській зоні майже третину площ сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя.

У зв’язку з тим, що в Україні сільське господарство поступається промисловості як за щільністю основних виробничих фондів, так і за обсягом виробництва товарної продукції, в республіці переважає промислово-сільськогос- подарський тип освоєння території. Важливою складовою частиною освоєння території України є рівень розвитку ін- фраструктури території, особливо комунікаційної. Від територіальної організації інфраструктури, густоти транспортної мережі, її технічного стану, напрямку залізниць і автомобільних доріг залежать особливості територіальної організації АПК і регулярність зв’язків між його основними ланками.

Провідна роль у структурі перевезень вантажів АПК належить автомобільному транспорту. Спеціалізовані транспортні засоби (автоцистерни, спеціалізовані автомашини для овочів, хліба, рефрижератори тощо) перевозять вантажі АПК. Залізничний транспорт займає провідне міс-це у здійсненні зовнішніх зв’язків АПК.

Одним з головних чинників, що впливають на формування і територіальну організацію АПК і споживання його кінцевої продукції є характер розселення, густота сільсько- го населення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Розвиток великих систем розселення впливає на величину і структуру різних аграрно-промислових комплексів. Найбільші та великі міста є одним з найважливіших факторів формування приміських АПК. Навколо цих міст створюються спеціалізовані підприємства приміського типу для забезпечення міського населення свіжими овочами, молоком та іншою малотранспортабельною сільськогоспо- дарською продукцією.

Різні природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами. В результаті одні регіо- ни України мають надлишок трудових ресурсів у сільсько- му господарстві, а інші відчувають їх недостачу. Найкраще забезпечені трудовими ресурсами лісостепові області, де найвищою є густота сільського населення. Найбільша потреба в трудових ресурсах відчувається у степових областях, де густота сільського населення найменша. Ступінь забезпеченості трудовими ресурсами впливає на спеціалі- зацію аграрно-промислових комплексів. Так, у регіонах, краще забезпечених трудовими ресурсами, формуються АПК, що виробляють працемістку продукцію.

Потреби населення в продукції АПК визначаються науково обгрунтованими нормами споживання на душу населення і реальними можливостями їх задоволення. Певною мірою на обсяг і асортимент необхідних продуктів харчування впливають природно-географічні умови, місцеві на- ціональні особливості і традиції.

3. Основні етапи розвитку АПК.

Агропромисловий комплекс України в цілому і сільське господарство зокрема пройшли довгий і складний шлях історичного розвитку. В дореволюційний час воно (сільське господарство) було основним джерелом життя більшості населення. Але рівень розвитку продуктивних сил в цій галузі матеріального виробництва був низьким. Машини використовувались лише частково в поміщицьких господарствах та в господарствах у багатих селян. Переважало дрібне виробництво з примітивною технікою і низькою ефективністю. Бідні селяни розорювалися, а кулаки зміцнювали свої господарства. Загострювались класові протиріччя.

В 1913 р. з 36 млн. га сільськогосподарських угідь в Україні 15 млн. га належало поміщикам, царській родині і монастирям, 8 млн. га — кулакам і 13 млн. га (трохи більше третини) — бідним селянам, які складали понад 90% всього сільського населення. При цьому землі бідняків були найгірші. За неповними даними, в Україні було 2,3 млн. бідняцьких господарств, в тому числі 1,8 млн. — безкінних. Через загальну технічну відсталість (за агротехнічним рівнем сільськогосподарського виробництва українське село відносилося до найбільш відсталих у Європі) втрачолися можливості раціонального господарювання. Основними знаряддями були соха, коса, дерев’яна борона і плуг, а тягловою силою — кінь та віл.

Основою спеціалізації сільського господарства більшої частини території було виробництво зерна. В структурі посівних площ 1913 р. на зернові культури припадало 88,4% (причому озима пшениця, як найбільш раціональна для умов України культура складала лише 11% посівних площ) і на технічні — лише 3,2%. Це свідчить про низький рівень інтенсифікації дореволюційного сільськогосподарсь- кого виробництва.

Однобока зернова спрямованість розвитку сільського господарства, низька агротехніка призводили до виснаження землі, її нераціонального використання.

Нові соціально-економічні основи сільського господарства створені після Великої Жовтневої соціалістичної революції, зумовили величезні, корінні зміни в цій галузі виробництва. Найбільш важливі етапи цих змін в сільському господарстві такі: ліквідація приватної власності на землю, націоналізація землі, послідовне здійснення ленінського кооперативного плану, створення на основі успіхів соціа- лістичної промисловості колгоспного ладу (хоча, як відо- мо, перехід до колективної власності на селі був дуже складним і важким процесом).

Соціалістична перебудова сільського господарства вже через декілька років дозволила досягнути значних виробничих успіхів. В 1940 р. валовий збір зернових в Україні складав 26,4 млн. т (в 1913 — 23,2 млн. т), картоплі —20,7 млн. т (в 1913 — 8,5 млн. т). Поголів’я великої рогатої худоби в республіці на 1 січня 1941 р. складало 11 млн. голів (на 1913 — 9 млн. голів) (3, с.127).

Після Великої Вітчизняної війни в розвитку сільського господарства були великі складності, проте на кінець 1955 року по деяких показниках вже був перевершений довоєнний рівень сільського господарства УРСР.

Необхідно зазначити, що за останні 30 — 35 років сільське господарство України розвивалось стрибкоподібно — періоди високих темпів приросту по окремих видах продукції змінювалися періодами абсолютного скорочення їх виробництва.

Найвищі темпи зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції були характерними для 60-х і другої половини 70-х років. Пожвавлення настало також у 1986 — 1989 рр., після дуже помітого зниження його обсягів ( і насамперед — по рослинництву) у 1981 —1985 рр. З 1990 (а по окремих показниках — вже з 1989 р.) відбувається обвальне падіння виробництва всіх найважливіших видів сільськогосподарської продукції.

Аналіз свідчить, що періоди зростання обсягів виробництва у галузі збігаються з посиленням уваги держави до аграрних проблем, створенням, хоча й тимчасово, але сприятливіших умов як для екстенсивного, так і для інтенсивного варіантів її розвитку. Так, при деякому скороченні загальної площі сільськогосподарських угідь і практично незмінних розмірах орних земель за 1950 — 1960 рр., у 1960 р. посівні площі були на 2,9 млн. га (або на 11%) більшими, ніж у 1950 р. Таке нарощування посівів здійснювалося за рахунок чистих парів, площа яких за ці роки зменшилася з 4,2 млн. до 0,8 млн. га (або в 5.25 раза). Було проведено певну структурну переорієнтацію посівних площ шляхом скорочення ( на 6,3 млн. га, або на 32%) посівів зернових, збільшення площ під картоплею, овочами і технічними культурами, а головним чином — під кормовими. В 1960 р. їх площа перевищувала 13,4 млн. га (проти 5,2 млн. га — в 1950 р.). Одночасно вживалися заходи по нарощуванню обсягів виробництва і поставок сільському господарству мінеральних добрив, машин, комбайнів, тракторів і обладнання, засобів захисту рослин і тварин від хвороб і шкідників. За 10 аналізованих років випуск мінеральних добрив збільшився в республіці в 2,5, а тракторів — у 3,9 раза. Кількість тракторів зросла з 98,4 тис. до 182,4 тис. (або майже в 2 рази), зернозбиральних комбайнів — з 31,9 тис. до 64,8 тис. (або більш ніж у 2 рази), вантажних автомобілів —з 65,9 тис. до 147,9 тис. (або в 2,2 раза). Відчутно активізувався процес механізації праці в колгоспах і радгоспах (7, с. 48).

Саме до цього періоду належить початок широкомасштабного будівництва осушувальних систем у Поліссі та зрошувальних у Степу. На кінець 1960 р. площа зрошувальних земель становила в республіці 290,7 тис., а осушених — 1056,2 тис. га. Ці та ряд інших заходів сприяли істотному приросту врожайності вирощуваних культур, що також забезпечило нарощування валових зборів сільськогосподарської продукції.

Наприклад, за 1951 —1960 рр. урожайність зернових підвищилася з 10,2 до 15,8 ц з га ( або в 1,5 раза), цукрових буряків — з 177 до 218 ц з га (або на 23%), соняшнику—з 8,1 до 11 ц з га (або на 36%), льону-довгунця — з 0,9 до 3,3 ц з га (або в 3,7 раза), овочів — з 62 до 103 ц з га (або в 1,7 раза), кормових коренеплодів — з 88 до 181 ц з га (або в 2,1 рази) тощо. Водночас по більшості вирощуваних культур урожайність залишалася нижчою від довоєнного рівня (7, с. 48).

Швидкими темпами нарощувалось поголів’я худоби і птиці. Так, великої рогатої худоби стало більше майже на 6 млн. голів (або на 54,8%), свиней — на 9,5 млн. (або в 2,4 рази), овець і кіз — на 5,8 млн. (або в 2 рази) і т.д.

Як видно з даних таблиці 1, в наступні 10 років високі темпи приросту обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в основному збереглися. Скорочення торкнулися тільки картоплі і вовни.

Таблиця 1.

Динаміка виробництва сільськогосподарської продукції в Україні (7, с.47).

Роки Показники Зерно Цукрові

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes