Агропромисловий комплекс України, Детальна інформація

15298

6863 19624

7818

13946

5575 17557

7531

13144

4099



Основна частина продукції, що виробляється в сільсь-кому господарстві, надходить для переробки на підприєм-ства харчосмакової (близько 45%), м’ясної і молочної промисловості (понад 30%) (2, с.301).

Найважливішими факторами розміщення галузей харчової промисловості є чисельність і густота населення, сировинна база, форми організації виробництва,транспорт. Об’єктивними чинниками є природні умови і НТП. Залежно від дії основних факторів галузі первинної переробки сіль-ськогосподарської сировини поділяються на такі групи:

орієнтуються на джерела сировини: цукрова, консервна, крохмале-патокова, олійна;

тяжіють до місць споживання готової продукції: молочна, кондитерська, хлібопекарська;

одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача: м’ясна, борошномельно-круп’яна.

М’ясна промисловість є однією з основних в харчовій індустрії. На розміщення м’ясокомбінатів головний вплив має сировинна база, а фактором розміщення м’ясопереро-бних заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є наявність споживачів. Розміщення м’ясного виробництва характеризується концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної бази. Найбільші м’ясокомбі-нати є в Харкові,Полтаві,Одесі,Києві,Вінниці,Дніпропетров-ську, містах Донбасу.

Молочна промисловість розвинута в усіх областях; найвища територіальна концентрація - у більших і найбіль-ших містах,а також у приміських районах. У цих же районах розвивається і маслосироробна промисловість. Провідне місце у випуску тваринного масла належить Київській,Він-ницькій,Чернігівській,Хмельницькій,Сумській областям.

Цукрова промисловість — провідна галузь харчової промисловості. Тепер у країні виробляється майже 4 млн. т цукру з цукрового буряка. В Україні працюють понад 190 цукрових заводів, розміщення яких збігається з основними районами вирощування цукрових буряків. У витратах на виробництво частка сировини становить 80%.Найбільш розвинена цукрова промисловість у Вінницькій,Черкаській, Хмельницькій,Київській та Тернопільській областях. Цукро-рафінадне виробництво - у Ходорові,Шепетівці,Черкасах, Сумах, Дружбі,Бердичеві та Одесі.

Підприємства хлібопекарської промисловості розміще-ні у великих, більших і найбільших містах: Києві,Харкові, Одесі,Львові,Донецьку,Запоріжжі,а також практично у всіх малих і середніх містах України.

Борошномельно-круп’яна промисловість відіграє провідну роль у забезпеченні населення, а також інших галузей харчової індустрії борошном і крупами. Найважливішими центрами є Київ,Харків,Дніпропетровськ,Одеса, Миколаїв,Запоріжжя,Львів.

Винятково важлива роль консервної промисловості по-лягає у тому, що консервування плодів та овочів забезпечує тривале зберігання їх. Основні центри — Одеса, Сім-ферополь,Херсон,Ізмаїл,Черкаси,Ніжин та ін.

Олійна промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов’язані з ними продукти. Основною олійною ку-льтурою є соняшник, з насіння якого одержують 90% всієї олії. Центри — Дніпропетровськ,Маріуполь,Запоріжжя,По-лтава,Кіровоград,Вінниця. Щороку в Україні виробляють майже 700 тис. т оліі (4, с.191).

Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується в основному в харчовій промисловості.Найбільшими виробниками картопляного крохмалю є Чернігівська та Житомирська області. Останнім часом виробляють крохмаль з пшениці, кукурудзи,рису. На переробці кукурудзи спеціалізується Верхньодніпровський ком-бінат у Дніпропетровській області.

У цілому переважна більшість галузей АПК України набула досить значного розвитку і має чималі можливості розширення виробництва рослинницької і тваринницької продукції, підвищення її якості та розширення асортименту, а також модернізації виробництва.

Основні проблеми та перспективи розвитку АПК.

Складний період переживає нині наша країна. Економіка всьго народного господарства, у тому числі і його складова частина АПК, перебувають у кризовому стані. Велика відповідальність лежить на корпусі економістів країни, які повинні здійснювати реформування існуючого економічного механізму в напрямі ринкових відносин. При цьому з об’єктивних причин самим економістам у ході реформ слід переозброюватися, тому що в ринковій економіці існує свій апарат, відмінний від апарату періоду адміністративно-командної системи управління. Потрібно оволодіти й користуватися теорією попиту і пропозиції, граничної корисності, концепцією ціни виробництва, законами конкуренції, маркетингу, інфляції, біржової торгівлі, процесами хеджування, опціонів, спекуляції, кривими Філіпса і Лафера, поєднання вільного ринку та елементів державного регулювання і т. д.

Не викликає сумніву той генеральний курс,який був об-раний на проведення глибоких економічних реформ в АПК країни і перехід до ринкових методів господарювання. На превеликий жаль, маючи в сільському господарстві великі національні та природні потенціальні можливості, ми не змогли створити конкурентоздатного товаровиробника з питань продуктивності праці. І - що саме головне - Україна не забезпечила собі перших місць у світі за тривалістю життя її населення. А це, мабуть, найбільш комплексний показник ефективності суспільного виробництва взагалі і АПК зокрема. Наше виробництво було надзвичайно енерго-, матеріало- і трудомістким. За цих умов країні відводилась роль сировинного придатка для країн із розвинутою ринковою економікою.

Потрібно визнати, що результати реформ, які здійсню-ються вже протягом майже 7 років, далекі від бажаних. За 1991 - 1996 рр. виробництво валової продукції сільського господарства (у порівняльних цінах 1983 р.) зменшилося на 41% і в 1996 р. перебувало на рівні 1960 - 1961 рр., а випуск продукції харчової промисловості скоротився відповідно на 50% і знизився до рівня 50-х років (10, с.77).

Рівень душового споживання в 1996 р. був нижчим від рівня рекомендованих норм по овочах і баштанних культурах на 47%, по плодах та ягодах - на 59, по м’ясу і м’ясо-продуктах - на 40, по яйцях - на 45, по олії і маргарину - на 37, по рибі і рибопродуктах - на 79% (10, с.77).

У 1996 р. все сільськогосподарське виробництво було збитковим.

Але у чому ж причина такого стану? Ряд економістів пояснює це тим, що в Україні реформи не йдуть. Проте з цим важко погодитись. За минулі роки в АПК відбулися величезні зміни в економічних відносинах: ліквідовано раніше існуючу систему заготівель сільськогосподарської продукції і матеріало-технічного постачання, систему ціно-утворення, страхування, кредитування, оподаткування, де-ржава практично повністю усунулася від управління АПК. Кардинальні зміни відбулися в питаннях, що стосуються власності, землі й майна. Отже, багато зроблено, але бажаних результатів немає.