Діалектні елементи в текстах Агатангела Кримського
Творча спадщина А.Ю.Кримського, що увібрала в себе оригінальні й перекладні поетичні та прозові тексти, мовознавчі, літературно-критичні статті, рецензії, етнографічні та фольклорні розвідки, характеризується значним використанням діалектних одиниць, властивих різним групам говірок. Цікаво, що вчений вводить їх не лише в художні твори, а й у публіцистичні й наукові тексти. Це зумовлено, насамперед, орієнтацією А.Кримського та інших діячів науки і культури кінця ХIХ – початку ХХ ст. на народну мову, а також процесом становлення української мови як мови літературної загалом і мови науки зокрема.
Фонетична система діалектизмів у працях ученого представлена різноманітними звуковими змінами, які відображають переважно особливості південно-східних і поліських діалектів. Сюди належать: вживання етимологічних [о], [е] замість нормативного [і] в новозакритих складах, що є результатом відхилення в чергуванні фонем (напр.: двойко [3, 220], тройко, [4, 115], львов’ян [4, 371]); перехід ненаголошеного і наголошеного [е] в [а] (напр.: очі прогляділа [3, 28], глядіти [3, 51], вглядю [3, 32]); відхилення в монофтонгізації дифтонгів (пор.: ледяні [3, 46] – лед – ліед).
У поодиноких випадках маємо слова зі звукосполуками [оро], [ере], що виникли ще в протосхіднослов’янській мові (Х – ХШ ст.), і відомі як явище вторинного повноголосся, напр.: нікоторої [5, 320], беревело [4, 608]. Такі форми властиві південно-західним говорам.
У системі консонантизму фіксуємо відсутність фонеми [дж] у дієслівних формах 1-ої ос. однини теперішнього часу (напр.: вглядю [3,61], сидю [3,38], підводю очі [3,33], підходю [6,125], знаходю [4,139], ненавидю [4,251]), що характерно для південно-східних та буковинських говірок.
В окремих словах не відбулося чергування звуків [ш] – [с] (як-от: носю [3,80], перепросює [4,230], не пустю [4,60], мусю[4,48], просю [6,114]) [ч] – [ц] (напр.: меркотіло [3,37] – і навпаки: зафіксовано ненормативне чергування цих звуків, напр.: з усієї моці [6,331]).
Іноді трапляється вживання м’якого [р’] замість [р] на початку складу, властиве південно-західним діалектам, що є, очевидно, явищем гіперизму, як-от: кватирю [4,8], підстарюватих [6,165], до взавтрього [6,255]. Проте фіксуємо і протилежне явище – ствердіння приголосних, типове для поліських і південно-західних говорів, напр.: порожна [3, 34], з печали [3, 39], вішалник [4, 609].
Типовою ознакою південно-східних і поліських говорів є заміщення [н’] через [й], напр.: в йому [3, 74], в його [4, 629], гляну я на їх [4, 639], – і навпаки: манячливий [3, 31]. Рідше маємо заміну [ф] на [хв], яка типова для поліських говорів, як-от: хвершал [5, 12], але – фершалка [4, 14]; тут фіксуємо ще й спрощення складної звукосполуки [л’дш], не властивої українській мові, та явище метатези (фонеми [л] – [р] переставлено місцями). Однак трапляються й лексеми, в яких відтворено звуження [хв] до [х], напр.: хорував [4, 10], в хорім серці [3, 53].
Досить поширеними в працях А.Кримського є лексеми зі вставними приголосними, характерними для південно-західних і поліських говорів, як-от: гиндичкою [4, 277], склизьких [3, 130]. Паралельно фіксуємо явище “втрати” звуків, що зумовлено, мабуть, мовленнєвою економією, пор.: захтів [6, 453] – захотів (літ.), але хотять [5, 296], схне [3, 61] – сохне (літ.), струментів [4, 606] – інструментів (літ.) тощо.
Як ми вже згадували, у творах А.Кримського фіксуємо і явище метатези, властиве всім діалектам української мови, напр.: окроме од… [5, 394], цилюрника [5, 458], коровгу [3, 93]. Такі лексеми трапляються переважно в художніх текстах письменника й засвідчують специфіку мовлення народу.
Таким чином, праці вченого відтворюють фонетичні зміни в системах вокалізму і консонантизму, які властиві були ще праслов’янському, а також пізнішим періодам розвитку української мови й збереженні в діалектах цієї мови.
На морфологічному рівні діалектні риси у текстах А.Кримського виявляється переважно у відмінюванні іменників та в дієслівних формах. Наприклад, значну кількість діалектизмів складають іменники середнього роду IV відміни із закінченням -ів у родовому відмінку, як-от: віяннів [6, 187], безглуздів [6, 252], багаттів [6, 276], десятиліттів [6, 285], посланнів [4, 471] та ін. Така форма властива усім діалектам української мови й зумовлена, мабуть, впливом аналогії (пор.: родовий відмінок іменників чоловічого роду з нульовим закінченням – у множині: вогнів, столів, листів, місяців тощо).
Часто у працях вченого фіксуємо ненормативне вживання в родовому відмінку однини іменників чол. роду флексії –а, що зумовлено, скоріше, впливом російської мови, напр.: з… храма [6,438], від сна [3, 37] (пор. з рос.: из храма, ото сна). Така відмінкова форма типова для південно-східних говорів, що пояснюється географічним розташуванням мовного ареалу.
Окремі лексеми із закінченням –а засвідчують перехід родового відмінка іменників чол. роду однини назв неістот у знахідний відмінок, що зумовлено впливом іменників на позначення назв істот, напр.: надрукував… переклада [6, 442], відкрито… рукописа [6, 491], зробив такого висновка [6, 516] (пор.: зустрів товариша, слухав професора). В сучасному мовознавстві така форма знахідного відмінка вважається факультативною і властивою вже не окремій діалектній мові, а усному розмовному мовленню й художній літературі [2].
У працях А. Кримського часто фіксуємо поплутання родів іменників, як-от: аналіза мови [5, 147], роздорож [3, 74], пригадується анекдота [4, 263], золотий медаль [4, 219], портмонет [4, 37], жалля [3, 106]та ін. Іноді трапляються форми двоїни (напр.: бровима [4, 233], грудима [3, 92], обидві двері [4, 146], під нозі [3, 163], дві оці [3, 164]), характерні переважно південно-західній групі говірок.
Опущення особової флексії дієслів 3-ої особи однини ІІ-ої дієвідміни є типовим для поліських і південно-східних говорів, напр.: служе [3, 106], находе [3, 35] (нормативно: служить, находить).
Зворотні дієслова у творах ученого мають усталену в українській літературній мові форму, проте вживання частки ся (точніше – постфікса ) з погляду нормативності нерідко є зайвим, напр.: сталася … інтересною [4,117] (мабуть, за аналогією до розмовного ‘зробилася’), сім’я … малася … піти [4,173] (аналогічно до ‘збиралася’) та ін. В поодиноких випадках фіксуємо відокремлене вживання частки ся (напр.: як ся мають) що характерно для галицько-буковинських та карпатських говірок.
Вказівні займенники ’цей’, ’той’ виявляються в типовій для поліських говірок формі – тая (тую, тії, теє).
Отже, у текстах А.Кримського знайшли відображення морфологічні особливості всіх діалектних груп, однак переважають ознаки поліських і південно-західних говірок.
Значну кількість діалектизмів, зафіксованих у працях вченого, складають лексичні одиниці мови на позначення конкретних реалій та явищ довкілля, процесів і станів.
До них належать власне лексичні діалектизми, вживані на певній території і не властиві іншим говорам. Наприклад, для південно-східної групи говірок [8] типовими є слова: лучче [4, 550] (‘гарно’, ‘добре’, ‘краще’), нарочито [4, 335] (‘навмисно’), розчовнати [4, 325] (‘дійти розуміння чогось’), нянькувала [4, 300] (‘доглядала дитину’) до нaкорінку [4, 609] (‘накоренок’ – нижня коренева частина стовбура зрізаного дерева; отже – ‘до самого корення’, ‘вщент’); у поліських діалектах [7] фіксуємо лексеми: тра [5, 395] (‘треба’), одміряного оброку [3, 114] (‘оброк’ – суміш вівса і січки), труп товаряки [3, 130] (‘тварини’, бо ‘товар’ означало ‘худоба’) тощо. Цікаво, що багато таких діалектизмів у працях ученого містять іншу семантику, аніж зафіксовано словниками, пор.: перебиває [5, 256] – в А.Кримського лексема містить семантику ‘заважає’, ‘втручається’, тоді як словник П.С.Лисенка тлумачить це слово як ‘прополювати картоплю, кукурудзу’; куропатва [3, 115] – в А.Кримського йдеться про куріпок, а в словнику В.А.Чабаненка ‘куропаток’ означає ‘курка’; линючий [3, 42] – А.Кримський говорить про інжир, що линяє, вимазує соком, а словник В.А.Чабаненка значення слова ‘линіти’ трактує як ‘переливатися кольором’; затинав співанки [4, 67] (‘виспівував’) – у В.А.Чабаненка ‘затинака’ – ‘заїка’; вродниця [4, 50] – ‘вродлива дівчина’, у словнику В.А.Чабанека ‘вродник’ – це ‘двійник’.
Окремі лексичні діалектизми, використані вченим, не зафіксовані у словниках говорів української мови. Однак у них ми знаходимо слова-відповідники, і цілком можливо, що й ці лексеми вживаються носіями певного діалекту. Наприклад, у творах А.Кримського фіксуємо слова хазяйка [3, 287], хазяїв [3, 91], а словник В.А.Чабаненка подає лексему ‘хазяйовитий’ (‘той, що любить, уміє господарювати’); дієслово літувати [4, 62] (‘проводити десь літо’) у цьому ж словнику зафіксоване з іншим афіксом (‘літуваться’), однак з цією ж семантикою; сліпуючи [4, 625] (‘наосліп’) – у словнику П.С.Лисенка знаходимо лише ‘сліпак’ (‘сліпий’), однак вживання вищеназваної лексеми буде закономірним.
Лексико-словотворча група діалектизмів об’єднує слова, що мають відповідники в інших говірках, однак відрізняються на морфемному рівні, напр.: м’ясиво [4, 301] (‘мясо’, ‘мнясо’), ослаба [4, 34] (‘слабость’), навманяки [3, 159] (‘навманя’, ‘навманки’), навпрошки [3, 139] (‘навпростки’, ‘навпрошки’, ‘навпростець’), тутки [3, 36] (‘тута’, ‘тутака’, ‘тутечка’), не бракує [5, 16] ( ‘не бракне – у зн. ‘вистачає’) тощо.
Окрему групу в творах А.Кримського складають лексико-фонетичні діалектизми, особливості звукової системи яких важко пояснити історичним розвитком мови, як-от: допіру [3, 86] (‘тепера’, ‘теперека’, ‘топірка’), багацько [6, 158], взори [4, 116], видко [3, 65] та ін.
Таким чином, діалектна лексика у працях А.Кримського окреслена лексичними, словотвірними й фонетичними особливостями, що характерні переважно поліським та південно-східним говорам.
Щодо службових частин мови, то кількість тих, що належать до певних діалектних груп, незначна, проте окремі з них вирізняються частотністю їх використання ученим. Це стосується насамперед сполучника дак (‘то ж’), типового для поліських говорів, і прийменників к, по, вживаних у південно-західних діалектах. Напр.: То недовгая була розмова, / І була вона зовсім порожна. – / Дак чого ж вона мене згубила, / Що й жить не можна? [3,34]; к Сочі [4,121], к ранку [4, 161]; гукали один по одному [6,247], по смерті батька [6,246] тощо. Іноді фіксуємо використання прийменник проз (‘через’) (напр.: проз мене [3, 31]), сполучникових конструкцій на те, щоб [5, 204] (‘для того, щоб’), затого [5, 12] (‘через те, що’).
Отже, у творчості А.Кримського фіксуємо діалектні одиниці, які належать до всіх мовних рівнів і поширені переважно в поліських та південно-східних говорах, що зумовлено, мабуть, місцем народження і проживання вченого. Використання діалектизмів не лише в художніх, а й у наукових текстах свідчать про бажання А.Кримського наблизити мову науки до народної, щоб забезпечити доступність інформації для пересічного читача.
Література
Бевзенко С.П. Українська діалектологія. – К.: Вища шк., 1980 – 246 с.
Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. – К., 1987. – 232 с.
|
Скачати "Реферат на тему Діалектні елементи в текстах Агатангела Кримського"
