Категорія другорядного члена речення, Детальна інформація

Семантична диференціація обставин не завжди піддається чіткому розподілу, тому у сфері обставинних значень спостерігаємо досить широку гаму синкретичних значень.

Серед вищеназваних диференційних семантичних ознак обставинних компонентів необхідно розрізняти:

1) обставини з категорійним значенням локативності дії. Вони внутрішньо розподіляються на обставини місця дії, напрямку і руху дії, напр.: Зійшло сонце у тумані. Ревнули гармати... (П.Куліш); Він прихилився раптом до колони. Сльоза чомусь набігла до повік (Л.Костенко); В очах звабливий морок ночі, — з них кличе, кличе глибина, А в диких рухах ще регоче Ніким не займана весна (Є.Маланюк); Cин повернувся, нарешті, до отчої хати... (В.Підпалий); На варті пам’яті дуби зорюють у дозорі (Б.Олійник); Все б отак іти під материнським стягом вишні І скибку місяця нести В прозорій чаші тиші (Б.Олійник); Помчала бідняцька кіннота через село, вискочила за околицю в степ (О.Довженко).

Прийменниково-відмінкові форми (аналітичні прислівники) відзначаються синкретизмом, зміщенням семантики об’єкта й обставини. Чіткість визначення обставинної семантики залежить від рівня втрати іменником у складі прийменниково-відмінкового комплексу предметного значення і від аналітичного постфікса дієслова спрямовувати дію на просторові обставинні значення. Напр.: Тож грек пливе на північ і на північ, все вище й вище, в землі праслов’ян А ще ж ні карт, ні компаса, й крізь Гринвіч не пролягав іще меридіан (Л.Костенко); Під моїм вікном при зорях шепчуться квітки (П.Тичина);

2) обставини з категорійним значенням часу. Вони внутрішньо членуються на обставини із значенням вихідного чи кінцевого моменту дії-ознаки; безвідносно щодо кінцевого і вихідного моменту дії-ознаки; обставини, що виражають власне-часові значення дії-ознаки. Напр.: Рано, вранці, пораненьку козаки рушали (Нар. тв.); В таку добу, під горою, біля того гаю, щось чорніє над водою... (Т.Шевченко); Коня напувала до зірниці із криниці (Т.Шевченко); Щодня, щогодини бомбардую думками твій образ (В.Стус); Рвав восени я шипшину, карії очі любив (В.Сосюра);

3) обставини з категорійним значенням причини, яке передує значенню дії і зумовлює її протікання, напр.: Стара верба од старості зомліла, забула, що казав їй водяник (Л.Костенко); В кім юная душа — той не сивіє з горя (П.Тичина); І вже щасливий здобиччю (Григір Тютюнник); Вітер віє, не вертає, серце з жалю розпукає (С.Руданський); Відцвіли в матері очі від чекання (О.Довженко); Спересердя став кричати на хлопця (М.Стельмах); А ти здригаєшся од моїх зойків, наче од сейсмічних поштовхів (В.Стус); Олесь підповз ближче, приглядівся і застогнав від подиву: щука! (Григір Тютюнник);

4) обставини з категорійним значенням мети, яке виявляє призначення дії-ознаки, напр.: Во ім’я радості і миру встають будови тут і там (В.Сосюра); Поїхали, як хочете, по м’яту... (Григір Тютюнник); ...Щастя треба на всяк випадок, сили треба — на цілий вік (Л.Костенко); Другого дня я вирушив у пошуки роботи за фахом (Григір Тютюнник). Таку функцію часто виконує залежний інфінітив при дієсловах руху, напр.: Місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю і море (Т.Шевченко). Пустуючи, дурне Ягня само забилося до річки — Напитися водички (Л.Глібов); Вийшли з хати батько й мати в садок погуляти, порадитись... (Т.Шевченко); Прийшло дівча воду брати (Т.Шевченко);

5) обставини з категорійним значенням умови, яке визначає умови дії-ознаки чи процесу, за яких вони можуть відбуватися, існувати, напр.: При щирості між людьми, при міцній і глибокій симпатії ніякий риск не страшний (Леся українка); Ах, не смійтеся ви наді мною, — не для вас я Вкраїну люблю! (П.Тичина) В разі небезпеки вирішуйте все і зважено (З газ.); Що то за життя нудне без сім(ї, без дружини! (Марко Вовчок);

6) обставини допустовості з категорійним значенням умови, всупереч якій здійснюється дія-ознака чи стан. Типовою конструкцією таких обставин виступають прийменники складеної форми незважаючи на, а також похідні попри, всупереч, наперекір з відмінковими формами, напр.: Наперекір суховіям та чорним бурям повсюди йде вона (біла акація) за людиною... (О.Гончар); Всупереч зовнішній легковажності, Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці (О.Гончар); Поетичне слово Стуса в кращих своїх проявах енергійне, м’язисте гранично виразне попри без сумніву ускладненість і рафінованість його словника... (М.Коцюбинська);

7) обставини способу дії, з категорійним значенням, характеру її протікання, вияву її статичної ознаки, або ознаки стану. Напр.: І пада сонце пташкою до рук (А.Малишко); Гей, іду, іду я полем з піснею-журбою (П.Тичина); Рибалочки плавають з огнем під погоду і тихо-тихесенько несе річка воду (П.Куліш); Ми зупинились табором до ранку (Л.Костенко); Петрівочка-нічка тепленька, ясненька. Мов жемчугом сипле зірками дрібненько (П.Куліш); Орися ж ти, моя ниво, долом та горою (Т.Шевченко); Почувався ні в сих ні в тих... (Є.Гуцало); Лягли, як килим, трави... (О.Олесь); Прощався з літом джміль, марудив розджмеліто, Дивився вовком, вовком і літав... (М.Вінграновський); Він бачив світ крізь дуже грецькі міфи... (Л.Костенко)

Часто обставини цього різновиду мають порівняльно-способову семантику, напр.: В’яжуться гронами зорі (В.Свідзинський); Мов лялечка... я відчуваю власну смерть живою (В.Стус); Самотою повзли між хатами брудні дороги (М.Коцюбинський). Типовими формами обставин виступають якісно-означальні прислівники. Тому серед цього виду обставин можна виділити підгрупу обставин власне-якості, напр.: Не треба думати мізерно (Л.Костенко); Я тонко злився з вишиною, між нею й мною промінь-спів (В.Сосюра); Потяглися журавлі в далеч плавко (Б.Олійник); Земля радіє дивним дивом, смагою спраглою щасливо цілується з дощем (О.Богачук);

8) обставини міри і ступеня вияву ознаки-дії чи стану з категорійним значенням інтенсивності, кількісної характеристики. Напр.: Он звільна, звільна, козаченьку, грай, та не врази мого серденька вкрай (В.Свідзинський); Скільки душа прориває тенет (Л.Костенко); Скільки щастя, простору, краси в цім житті! (П.Тичина); У дверях скрадливо дзеленькнув дзвоник — хтось покрутив його впівоберта і ніби причаївся, затамувавши подих, потім ще раз — учвертьоберта (Р.Іваничук);

9) обставини наслідку з категорійним значенням результативної допустовості, напр.: На своє нещастя тебе я покохав (Нар. тв.); (На втіху, на щастя, на біду, на горе).

Семантична категорійна ємність обставинних компонентів, синкретизм і переходи та зміщення, які тут спостерігаємо, показують, що категорія обставини характеризується в основному неприслівним способом поєднання компонентів і не відзначається стабільними формальними критеріями. Фактично поняття синтаксичної залежності обставинних компонентів значно послаблене і не характеризується синтаксичною регулярністю.

Категорійний статус другорядного члена речення, отже, не відзначається рівнорядністю категорійних ознак. В одному випадку домінують формальні чинники (означення узгоджене, прямий додаток), в інших — надається перевага семантичним. Синкретизм, зміщення семантики часу та умови (допустовості) і т.п. в одних компонентах свідчать про наявність перехідних категорійних величин, що зумовлюються змінами у загальній категорійній структурі мови.

Примітки

Уже Виноградов визначав члени речення як “синтаксичні категорії, що виникають у реченні на основі предикативного використання і сполучення слів, а також на основі форм словосполучень, що відображають відношення між структурними елементами речення”; відзначав, що “традиційне вчення про другорядні члени речення потребує перегляду”, що не означає відмови від них (С.96 і там само: “Зберігаючи звичну схему членів речення, наш “Синтаксис” прагне до детальнішого розчленування і граматичної характеристики тих форм синтаксичних відношень і синтаксичних зв’язків, які підводяться під категорії означення, додатка, обставини, а також до опису перехідних або “синкретичних” випадків, і тим самим готує базу для поглибленого, всебічного вирішення питання про члени речення в сучасній російській мові” [13, 87; 96; 23].

2 Л.В.Щерба, розмірковуючи про другорядні члени речення, відзначав: “... я скажу, що вважати “сестрина” означенням це означає прирівнювати “сестрина” і “хороша” книга. З цим я ніяк не можу погодитися. По-моєму, це все-таки кардинально різні речі: “книга сестри” і “хороша книга”. В одну кучу звалювати відношення якості, властивості предмета і відношення двох предметів, взаємні відношення їх одне до одного, звичайно, протиприродно...”. І далі: “Я протестую проти того, щоб вважати приналежність властивістю, яка ж це властивість? Це ніяк під властивість не підвести” [1, 96, 102].

3 На таке явище вказував О.Єсперсен. Аналізуючи речення Peter is beaten by John (букв. Петро побивається (побитий) Джоном), він наголошує, що у відповідності з іншим визначенням можна форму John (непрямий відмінок) розглядати як підмет, оскільки Джон є діючою особою [14, 178].

4 Пор.:“... Поділ на так зване сильне і слабке керування видається невиправданим. Дієслово може включати у своє значення об’єктну інтенцію відповідного змісту, тобто володіти керуванням, або не включати такої інтенції, тобто не володіти керуванням, але воно не може володіти тим і тим значенням у більшій чи меншій мірі”. “Що стосується характеру впливу синтаксичної інтенції на структуру речення, то тут варто відзначити таке. Закладені у дієслові можливості синтаксичної сполучуваності і реалізація таких можливостей, зрозуміло, впливають на структуру речення прямо, безпосередньо. Структура речення безпосередньо визначається тими відношеннями, які виникають між елементами, одиницями, категоріями синтаксичного рівня мови. Тому видається помилковою накреслена в літературі тенденція пояснювати структуру речення безпосередньо через валентні властивості дієслова (див., напр. працю Л.Теньєра, у якій автор робить висновок про принципову несуттєвість розрізнення категорій підмета і додатка) [15, 309].

5 Пор.: Л.В.Щерба висловив критичне зауваження щодо означення. Він констатує, що “з “означеннями” справа стоїть надто гірше, ніж це здається на перший погляд, їх не можна визначати за допомогою запитань. Питання дуже допомагають, але питання чий даремно ставити, і деякі прикметники, можливо, зовсім не потрібно вважати означеннями, а деякі іменники з прийменниками чи без них, які відносяться до іменника, зовсім не варто вважати додатками, а варто вважати означеннями” [1, 98-99].

6 “...означення виражене генітивом, відрізняється від означення — прикметника лише морфологічно: генітив, так би мовити, сам представляє перехід іменника в прикметник через відмінкову форму, в той час як прикметник є первинним, що виник із іменника шляхом словотворення. Добре відома індоєвропеїстам спорідненість атрибутивного генітива і атрибутивного прикметника одержує таким чином природне синтаксичне пояснення. Різницю у використанні тієї чи тієї форми слід розглядати швидше як норму, ніж як систему” [16, 413].

7 Не визнаючи неузгоджені означення членами речення, О.О.Потебня писав: “Ці непрямі відмінки, які з граматичної точки зору означають предмети, що мисляться не в іншому предметі, а поза ним, хоч незалежно від свого словесного вираження можуть бути мислимі не як субстанції, а як атрибути” [17, 107].

8 На цій підставі іноді прикладку розглядають і серед уточнюючих членів речення [Див.: 18, 46-56].

9 “У традиційній граматиці, — відзначає О.І.Смирницький, — категорія обставини — це дуже невизначена категорія, в ній об’єднують не лише різні, але відмінні речі. Обставина місця і обставина часу відмінні, але не різнорідні, оскільки обоє вони характеризують обстановку, за якої відбувається подія, дають її просторово-часову характеристику. Якщо ж ми порівняємо обставини часу і місця з тим, що називають обставиною способу дії, то ми побачимо, що це зовсім різні речі. Так звана обставина способу дії не характеризує, не уточнює обстановки, умов здійснення процесу, не визначає місця події в дійсності: “Обставина способу дії” дає внутрішню характеристику дії само собою. За своїм змістом “обставина способу дії” є кваліфікацією відомого процесу... Якщо ми порівняємо те, що називають обставиною способу дії з традиційно виділюваним означенням, ми побачимо, що між ними є певний паралелізм... Таким чином, як за характером виражальних відношень (позначення ознаки, кваліфікації), так і за характером... синтаксичного зв’язку, обставина способу дії ближче стоїть до означення, ніж до обставини” [10, 223-225].

10 “З граматичної точки зору узагальнення роду так званих обставинних значень у єдиному значенні обставини чи адвербіального зв’язку є неправомірним… На місці обставини з урахуванням характеру зв’язку і характеру зв’язаних явищ повинні бути виділені різні члени, класифікація яких буде значно багатшою, ніж сучасна класифікація обставинних слів... Виникає необхідність уточнення поняття адвербіального зв’язку. Традиційне трактування адвербіального зв’язку видається нам розпливчастим, що об’єднує різнорідні категорії. Із адвербіального зв’язку варто вилучити атрибутивний зв’язок між процесом і його ознакою типу голосно кричати, швидко бігати. Процес як і предмет може мати свої якісні ознаки. Тому поряд з означенням при іменнику є підстави говорити і про означення при дієслівному слові” [19, 48-49].

Література

Щерба Л.В. О частях речи в русском языке // Щерба Л.В. Избранные работы по русскому языку.– М.: Учпедгиз, 1957.– С. 63-84.

Грамматика современного русского литературного языка / Под ред. Н.Ю.Шведовой.– М.: Наука, 1970.– 767 с.

Русская грамматика: В 2 т.– М.: Наука, 1980.– Т.2.– 709 с.