Мова усної народної поезії та діалекти
Мова українського фольклору викликає посилений інтерес сучасних лінгвістів як особлива художньо-естетична цілісність, що виконує культурологічну функцію і характеризується широкими зв’язками з літературними та позалітературними елементами. Один із аспектів дослідження – взаємодія з діалектами – розглядається в нашій статті.
Питання про місце фольклору в системі загальнонародної мови поки що остаточно не з’ясоване. Деякі російські вчені пропонують вважати уснопоетичну мову окремим функціональним стилем літературної мови, котрий має специфічні ознаки фонетичної, морфолого-словотвірної, лексико-семантичної, синтаксичної організації (В.І.Кодухов, З.К.Тарланов та інші).
Більшість українських дослідників, враховуючи тривалі взаємовпливи усної словесності та мови художньої літератури, значну роль фольклору в національно-мовній творчості письменників, спільні функції, визначають мову народної поезії як один із жанрових різновидів художнього стилю (С.Я.Єрмоленко, В.А.Чабаненко).
Чимало польських та російських мовознавців пишуть про тісний зв’язок фольклору та діалектів. Існує кілька поглядів на це питання. Одні російські вчені вважають фольклор різновидом діалекту (Л.І.Баранникова), діалектом у його художній функції (Й.О.Оссовецький), літературною мовою діалекту (П.Г.Богатирьов), інші – наддіалектним утворенням, своєрідним поетичним койне (А.В.Десницька).
Такої ж думки дотримуються польські дослідники Є.Бартміньски, Є.Сєроцюк. Зокрема, Єжи Бартміньски у ґрунтовній монографії “O j(zyku folkloru” (1973 р.) назвав мову народної поезії “художнім діалектом, який на рівні фонетики, морфології, лексики, синтаксису виявляє поетичні властивості” [2, 87-125]. В іншій праці “O derywacji stylistycznej” (1977 р.) вчений ужив вислів “поетичний інтердіалект фольклору” [1, 193-203]. Виникнення міждіалектних елементів в усній поезії констатував також Єжи Сєроцюк у розвідці “Elementy interdialektalne w polskich piesniach ludowych (na przykladzie nazw lasu)” (1976 р.) [8, 18].
Мовознавці підкреслюють, що використання діалектних одиниць залежить від жанру народної словесності: “Фольклорні казки виконуються на діалекті, поезія, особливо висока, – мовою, яка має літературний характер” [4, 34]. А.П.Євгеньєва так пояснювала відхід від діалектної лексики в процесі виникнення народної пісні: “Співак творить на своєму діалекті, користуючись своїми нормами, але в його творах буде менше діалектизмів, ніж у його повсякденному мовленні, тому що билину, пісню тощо він створює, опираючись на традицію, яка допомагає йому при виборі типових і яскравих форм” [6, 17]. Відомий дослідник О.М.Веселовський у книзі “Историческая поэтика” (1940 р.) відхід від діалектизмів пов’язував із виникненням особливого поетичного койне, високого поетичного стилю народної пісні, близького до літературної мови [3, 358-360].
Вивчаючи словник російської народної пісні, О.Т.Хроленко виявив, що "лексичний склад російського фольклору в своїй більшості збігається з літературною лексикою. Певну частину уснопоетичної лексики складають діалектизми, історизми, архаїзми, запозичені слова, обрядові терміни і специфічні фольклорні новотвори... Питома вага діалектної лексики в мові фольклору невелика” [9, 8]. Вчений підкреслював, що в тих народів, у яких мова усної словесності стала одним з джерел літературної мови, цілком можливо відносити її до наддіалектних явищ та койне.
Думку про наддіалектний характер української народнопоетичної творчості висловила С.Я.Єрмоленко у книзі “Фольклор і літературна мова” (1987 р.). Це явище, на її погляд, має причини об’єктивного і суб’єктивного характеру. До перших належить: поширення фольклорних творів у різних місцевостях, жанрово-тематична й образно-поетична спільність пісень, які побутують на різних територіях, міждіалектні зв’язки тощо. До других – факт “переживання” народної пісні митцем, художником слова, який бачив народний твір на ширшому тлі літературної мови і часто продовжував його творення в нових варіантах, вплив літературної норми, стилістичне опрацювання діалектизмів як специфічний художньо-виражальний засіб [7; 15]
Використання діалектних слів зі стилістичною метою можна простежити на прикладі творчості народної співачки Явдохи Зуїхи, варіантів усної поезії, записаних на одній території.
Говіркова лексика вживається для підсилення змісту думки, підкреслення жартівливого, розмовного забарвлення. Як-от, у весільній пісні:
Чом ви, дружки, та не пієте,
Чи не хочете, чи не вмієте?
Чи у вас писки з ременю,
Чи язики з паперу?
[10, 265]
Стилістично виразними стають синоніми до літературно нормативних слів, що походять з різних діалектів, у тому самому творі або у його варіантах. Наприклад:
Ой там на горі
Мальовали малярі,
Мальовали, рисовали
[11, 374]
У народнопоетичному мовленні спостерігається творення усталених синонімічних рядів, які мають семантичну й стилістичну рівноправність: покидати, оставляти, зоставляти, лишати, залишати; луччий, кращий, ліпший, хоріший; квітка, цвіточок; бумага, папір; хазяйка, господиня тощо. Порівняймо в наведених уривках:
Були луччі, були кращі,
А ти мені сподобався.
[12, 85]
Чи я в тебе не хазяйка,
Чи не господиня...
[13, 449]
До синонімічних рядів можуть входити й застарілі, архаїчні слова, які в таких контекстах відзначаються більшою експресивністю. Зокрема, ряд синонімів господар, хазяїн, пан, багатир, багатий, пан хазяїн, ґазда доповнюється давнім словом дука (дукач):
Іде богатий, іде дукач же,
|
Скачати "Реферат на тему Мова усної народної поезії та діалекти"
