Мовні реaлії та проблеми їх перекладу, Детальна інформація

Транскрипція, поруч із запозиченням і чужим синтаксисом, сприяють перенесенню читача в атмосферу чужої мови, а не перекладові з однієї мови на іншу. Інколи, завдяки транскрипції, у читача створюється фальшиве уявлення, нібито йдеться про реалію чужого побуту. Насправді ж тут відіграла визначальну роль безпорадність перекладача, його небажання чи невміння віднайти потрібний (хай і описовий) відповідник. Так, у перекладі рядків із співанки Ю.Федьковича “Флояра”: “Сестри сидять у каганця, Шиття дошивають” – “The sisters finish their sewing By the light of the Kahanets” знаходимо транскрибоване слово Kahanets. Текст був би зрозумілішим, якщо б перекладачка вжила вислови a nightlight, a small lamp. В той же час заголовок вірша – реалію “Флояра” – варто було б транскрибувати, бо , по-перше, це специфічно гуцульський інструмент, а по-друге, ця реалія – наскрізний експресоїд усієї поезії: у флояру тужить Іванів брат за ним; коли раптово голосно флояра замовкає, всі жахаються, передчуваючи якесь нещастя; коли Іван умирає на чужині йому вчувається голос флояри.. Ф.Ласвей вжила як заголовок гіперонім “The flute”. За характером будови та грі на ній a flute має певну подібність з флоярою, але в такому перекладі зникає уся національно-культурна інформація.

Єдиний різновид реалій, який неминуче треба подавати в національній подобі,- це антропоніми та топоніми, на зразок українських Тарас, Ярема, Калина, Вірко, Черемош, Назар. Так, у газеті “News from Ukraine” у розповіді про перебування американських туристів у Києві читаємо: “A nine-year-old American, Yarema Bachynsky, came to Ukraine as a member of the group”. Тут ідеться про мешканця США, але українця за національністю, на що вказує його ім’я, правильно протранскрибоване. У принципі, правильне наслідівання оригінального звучання назв (Вільнюс, Тбілісі, Lviv) – вияв поваги до народу.

Зовсім інший підхід до смислово значущих власних імен, прізвищ і географічних назв. Смислове ім’я – це своєрідний троп, рівновартний метафорі чи порівнянню і використовуваний у стилістичних намірах для характеристики персонажа або соціального середовища. Воно незамінне там, де є гротеск, гіпербола, певний підтекст. Коли власні імена семантично значущі, втрати при транскрипції бувають надзвичайно великі. Наприклад, перекладаючи повість “Fata Morgana” А.Бернгард перейменував вуличну кличку Олекси Безика – Півтора Лиха: “Коло Графійки сидів Олекса Безик, якого на селі звали Півтора Лиха” – “Next to Hafiyka sat Olexa Bezik whom the villagers called Hard Luck”. Отже, читач може зрозуміти, яке значення мало це прізвисько, а от що може зрозуміти читач з того, як Джон Вір протранскрибував прізвище Прийдеволя при перекладі повісті “Борислав сміється” - Priydevolya . Тут повністю втрачено семантичну значущість прізвища.

Водночас без транскрипції не обійтися. Е.Сепір писав, що жодна мова не спроможна виражати кожну конктну ідею самостійним словом чи кореневим елементом, бо конкретність досвіду безмежна, а ресурси навіть найбагатшої мови – дуже обмежені.

Термін “гіпонімія” впровадив у мовознавство Дж.Лайенз для позначення видо-родових відношень. В.С.Виноградов і А.Федоров застосували цей термін у перекладознавстві, назвавши “гіпонімічним” такий переклад, при якому видове поняття мови-джерела передається родовим мови-сприймача. Отже, гіперонім не відтворює усього обсягу семантики гіпоніма, а лише наближає до неї. Виходячи із семантики відповідних грецьких слів (гіперонім – родове поняття стосовно гіпоніма –видового поняття), є доречним назвати цей вид перекладу гіперонімічним.

Гіперонімічне перейменування – досить поширений вид перекладу реалій, пов’язаний із засадними поняттями лексичних трансформацій, категорізацією денотата, визнанням ізоморфізму частини й цілого, генералізацією. Усе це належить до мовних універсалій. Можливість такого виду трансляційного перейменування, такої деконкретизації зв’язана з наявністю міжмовних гіпонімів, які, в свою чергу, зумовлені гіпонімією як мовною універсалією.

В одномовному плані відношення гіпонімії характеризується так: а є гіпонім в, якщо твердження, що х є а, імпліцитно означає, що х є в, напр.: укр. “свитка” – гіпонім стосовно гіпероніма - укр. “одяг”.Під міжмовною гіпонімією розуміють відношення слів однієї мови, що називають видові поняття, до слів іншої мови, що означають родові поняття.

При гіперонімічному перейменуванні, по суті, відбувається дереалізація реалій, тому що часто конкретне поняття передається лексемою надзвичайно широкої, розпливчатої референції. При такому виду перекладу стилістична роль реалій незначна.

Гіперонімічний переклад передає семантику так званих денотативних реалій з втратою семи “локальність” і окремих семантико-диференційних ознак. Ось як описує М.Коцюбинський головну героїню Маланку в повісті “Fata Morgana”: “Мала, суха, чорна, у чистій сорочці, в старенькій свитці”. У перекладі А.Бернгарда читаємо: ”There was Malanka, small and thin, in a clean blouse and an old coat”. Гіперонімічне перейменування свитка :: a coat не адекватне: a coat – нейтральне позначення, а свитка, крім загального денотативного значення “верхній одяг”, означає “одяг з домотканого грубого сукна”. Щодо конотативної семантики, то слово “свитка” має ще імпліцитне значення “одяг бідної людини”; вміщає воно і локальну сему, що позначає етнічну віднесеність,- “одяг української селянки”. Усі конотативні семи, локальна сема і частина денотативних сем при гіперонімічному перейменуванні не відтворюються.

Одночасно гіперонімічне перейменування має певні позитивні риси. Якщо інші способи відтворення реалій часто надмірно актуалізують текст, бо вносять в нього щось нове, що приковує до себе увагу, то гіперонімічне перейменування належить до нейтральних методів. Оскільки перекладні тексти як поле різноманітної мовної та лінгвокультурної інтерференції часто надзвичайно актуалізовані незалежно від суб’єктивних намірів перекладача і , тим паче, автора, метод гіперонімічного перейменування може виявитися корисним.

Коли потрібний високий ступінь експліцитності у процесі перекладу, часто застосовують дескриптивну перифразу, чому сприяють контекстно-ситуативні чинники.

Коротко охарактеризувати перифразу можна як описовий зворот, за допомогою якого явище, предмет, особа, реалія називаються не прямо, а описово,через характерні їх риси. Ось деякі зразки вдалих перифраз: свячений – a consecrated dagger; постоли – ox-hide footwear; полонина – a mountain meadow; староста – the county chief; опришок – a peasant rebel; вип’ємо могоричі –we`ll seal a bargain with a drink; за скриню подбай – start thinking about the dowry; на покуті – in the only corner by an icon; коровай – a wedding bread; оселедець- a long forelock.

За допомогою описової перифрази відтворюють семантику часових реалій селянського календаря,наприклад: “Коли це, в пилипівку оце, сидимо з Явдохою,вечеряємо”- “Well, one evening, it was around the fasting time before Cristmas, we were having our little dinner with Yavdokha”.

Оскільки дескриптивні перифрази майже ніколи повністю не відтворюють семантики оригіналу для іноземного читача, перекладач, застосовуючи дескриптивний метод, не повинен втрачати почуття міри, щоб у погоні за правдою деталі не розминутися із художньою правдою цілого.

Комбінована реномінація – найчастіше транскрипція з описовою перифразою– досить ефективний, хоча й багатослівний, спосіб максимальної передачі семантики реалій, зв’язаний з лінійним розширенням тексту.

Комбінований спосіб розтлумачення семантики реалій поширений у наукових і науково-популярних текстах. Так ще в 1874р. у провідному англійському журналі “Антенеум” було вміщено кваліфіковану рецензію на збірку чумацьких пісень І.Рудченка. Рецензент, спираючись на етнографічний нарис І.Рудченка “Чумаки в народних піснях”, описує чумацтво як реалію українського побуту та характеризує чумацькі пісні. Поруч з транскрибованим словом “chumaks”, він подає дескриптиви: “wandering carriers”, “those Little-Russians whose oxdrawn carts fetch salt from the Crimea and fish from the Black Sea and the Sea of Azov”.

Такий прийом часто застосовується і в художній творчості. Наприклад її широко використовує Ф.Ласвей: “А про вечорниці так і не згадуй!”- “And also, don`t mention to her the Vechernitzi, the evening gathering and revel of youths and maidens”.

Іноді у склад комбінованоі реномінації входять транскрибоване слово і гіперонім. Так, в англомовній статті прогресивного російського публіциста І.Головніна “Пісні, історія і доля козаків” (1856) можна побачити реалію “чумак”, передану гіперонімом з транскрипцією: “Many traces and indications of them are perceptible in the waggoners (tschoumaks)”.

Калькування – особливий вид запозичення, коли структурно-семантичні моделі мови-джерела відтворюються поелементно матеріальними засобами мови-сприймача. Калькування своєрідно відображає суть перекладу як процесу біполярного: адже мета перекладу- перетворити цільовою мовою оригінальний текст. Така ж і суть калькування. Цей метод, що передбачає відтворення внутрішньої форми слова, а разом з нею – структури образного переносу значень, активізує словотворчі засоби, дає поштовх до утворення семантично містких неологізмів.

Розрізняють повне і часткове калькування. При повному калькуванні слова або словосполучення буквально перекладаються. Точна калька в лексичному і семантичному відношеннях повністю збігається з відповідником у мові-джерелі. При частковому калькуванні вислови частково перекладають, а частково будують з іншомовного матеріалу чи бодай за іншомовним зразком.

Іноді калькування може перетворитися в буквалістський переклад, особливо в випадках пов’язаних з реаліями-фразеологізмами. Наприклад, “…тобі лоб забриють”- “…then your head will surely be shaven”. Тут калька “не спрацювала” через розбіжності в позамовній дійсності. Українська реалія фразеологічного характеру “лоби забрити” (“забирати в царську армію”) була породжена наказом, чинним до 1874р.: голити передню частину голови всім рекрутам до царського війська. Оскільки англомовний світ не знав такого брутального звичаю, англомовний читач може сприйняти цей вислів лише в прямому розумінні, тобто в цитованому вище контексті зовсім не сприйняти його. Тут єдиний вихід – описова перифраза з свідомою втратою значної частини країнознавчої інформації: “Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили!”- “My brothers slaved on the estate And then, conscripted,marched away!”.

Інколи у тканині художнього твору реалія майже повністю втрачає денотативне значення і функціонує лише в конотативному плані з затемненням локальної характеристики. Це трапляється найчастіше тоді, коли вона- компонент тропа. У таких випадках доречно застосовувати міжмовну конотативну транспозицію (транспозицію на конотативному рівні), замінюючи українську реалію реалією англомовного світу з іншим денотативним, але рівновартним конотативним значенням.

Так, в українському художньому мовленні дуже часто вживається слово “калина” і в денотативному плані як поширена на Україні рослина, і в конотативному як ознака червоної барви, символ дівочої цнотливості, невинності. Для англійців же калина – не більше, ніж кущ з гіркуватими ягодами. Якщо реалія “калина” в оригіналі несе денотативну інформацію, то її англійські часткові відповідники – це складні слова a guelder-rose, a snowball tree, які, одначе, ніяких конотативних асоціацій не спроможні викликати. В асоціативному плані відносним відповідником реалії “калина” є лексема a cranberry (“журавлина”). Уже в 19 ст. ця лексема вживалася в англійській літературі з конотативною семантикою дівочої цнотливості й червоної барви.

Транспозицію на конотативному рівні можна застосовувати лише тоді, коли сема локальності не актуалізована в тексті оригіналу.

Суть методу уподібнення полягає у відтворенні семантико-стилістичних функцій реалії мови-джерела іншомовним аналогом – реалією мови-переймача. І.Лєвий називає цей вид перекладу “субституцією” або “підстановкою”, стверджуючи, що його доречно застосовувати тоді, коли концентрація спільного досить сильна. Іноді знаходимо його і в оригінальній англомовній літературі на іноземну, зокрема, українську, тематику, як у повісті “Найстрашніший злочин” англійської письменниці Д.Джерард: “Besides the national beetroot soup, there were pirohy ( a sort of small dumplings) which absolutely swam in butter, and the most artistic sour cream dumplings”.

Зацікавившись творчістю Т.Шевченка, відомий американський літературознавець В.В.Брукс опублікував у 1921р. статтю про нього, що не раз передруковувалася у прогресивній пресі , під заголовком “Out of a Kozak they made a valet and out of a valet a genius was born”. Як випливає із змісту статті, її автор ужив лексему valet (“ a man-servant performing duties chiefly relating to the person of his master”) для розкриття семантики української реалії “козачок” (“у сародавньому дворянському побуті- хлопчик-слуга”) . В англомовній україніці зафіксовано і дескриптивне відтворенн цієї реалії- a house servant boy, але в заголовку статті воно було б недоречне.

При методі уподібнення виникає небезпека штучного перенесення читача в рідне середовище, а тому цей метод не завжди бажаний з погляду стилістичного й національно-культурного.

Існує ще один вид віднайдення семантико-стилістичних відповідників реалій- контекстуальне розтлумачення реалій. Такий вид відтворення семантико-стилістичних функцій реалій нерозривно пов’язаний з цілісністю художнього тексту і полягає у роз’ясненні суті реалії у найближчому контексті, як, наприклад, у повісті “Захар Беркут” І Франка. Тут автор майстерно впроваджує реалію “копа”, яку ж сам і контекстуально розтлумачує. “…Завтра на копу!”- і йшли дальше…”На копу скликають, на раду громадську”,- сказав Максим”. Так само контекстуально впроваджує цю реалію у художню тканину перекладу Д.Вір: “…Tommorow to the kopa !” and they went on…”They`re calling the people to the kopa, the community council,” said Maxim”. У перекладі ж М.Скрипника слово “копа” замінено гіперонімом an assembly, але від цього переклад не стає кращим – навпаки.

Наведений список способів трансляційного перейменування реалій не є абсолютним. Переклад – це справа творча,індивідуальна. Кожен автор може за допомогою свого таланту, своєї майстерності слова виробляти інші шляхи донесення до читача змісту того, що більшість дослідників назвала неперекладним – реалії.

Використана література: