Народнопісенні особливості інтонації поезій Івана Франка, Детальна інформація

Другий “жмуток” вміщує оригінальний вірш “Зелений явір, зелений явір”, який написано у ключі народних пісень. Поезія неповторна тим, що її задумано як ліричну пісню кобзаря. Мелодія ніби звучить під тихий акомпонемент бандури. Розмір постійно змінний, поезія – зразок кількісного віршування, побудованого на “…ізохронізмі ритмічних одиниць, на врахуванні часу, потрібного для вимови складу. Кількісне віршування називають також квантативним (від лат. quantitas - кількість), або музично-мовним, оскільки в основі його лежать і музичні, і мовні елементи” [4, 185]. Зразки творів, яким притаманне таке віршування, зустрічаються рідко, бо воно склалося у давніші часи, коли “текст пісні не відокремився остаточно від музики” [4, 185]. Мелодія вірша відзначається незначним діапазоном, “топтанням” звуків на одному місці. Оповідна мелодія звучить мовби на басоостинатному тлі (незмінному басі). Basso ostinato – з італійського –“постійний бас, мелодичний малюнок, що безперервно повторюється в басовому голосі музичного твору” [8, 19]. Кожна строфа побудована симетрично: на початку художній паралелізм зі сфери природи, потім – змалювання якоїсь із рис водливої дівчини. Це типова схема пісенної строфи” [1, 236]. Евфонічне звучання створюють повтори слів у межах рядка, що зумовлюють наспівність, вносять особливу своєрідність до структури вірша. Помітно, що повтори вжито не тільки для звукового ефекту, а й для створення нового ритмічного малюнка, який має у собі елемент поліметрії:

Зелений явір, зелений явір,

Ще зеленіша ива.

Ой між усіма дівчатоньками

Лиш одна мені мила.

Парне римування чергується з перехресним. На загальному фоні збігу рим трапляються неточні рими, своєрідність яких зумовлена необхідністю виділити потрібний образ. “Неточна рима – наслідок свідомого порушення правил, яке допускають певні літературні школи. (…) Вона нагадує дисонанси в музиці, які допускаються там для більшого ефекту” [4, 355-356].

Відсутність рими в окремих строфах компенсують певні елементи звукопису, які завуальовують цю відсутність. У четвертій строфі значне ритмічне навантаження передають внутрішні рими:

Голосні дзвони – срібнії тони,

Слух у них потопає,

Та її голос – пшеничний колос,

Аж за серце хапає.

Ця поетична мініатюра свідчить, що Франко завжди перебував у творчому пошукові, прагнув у кожний поетичний твір внести елемент новизни.

Наспівні вірші Франка пронизані пісенними мотивами і зворотами, тому мають внутрішню мелодію. Це досягається такими засобами, як народнопоетичний паралелізм, вживанням фольклорних порівнянь, епітетів, багатих рим, використанням народнопісенної живої мови, повторами, риторичними запитаннями, що йдуть зі сфери почуттів, протиставленнями, народнопоетичними звертаннями, які творять “музику” віршів, зумовлюють їх наспівність.

Література

Дей О. Іван Франко і народна творчість. – К.: Дніпро, 1955. – С.300.

Єрмоленко С. Синтаксис віршової мови. – К.: Наук. думка, 1969. – С. 93.

Ласло-Куцюк М. Засади поетики. – Бухарест: Критеріон, 1983. – С. 391.

Лесин В. Словник літературознавчих термінів. – К.: Рад. шк., 1971. – С.485.

Потебня О. Етика і поетика. Збірник. – К.: Мистецтво, 1985. – С. 301.

Славутич Яр. Шевченкова поетика.– Едмонтон:Славута, 1964. –С. 24.

Шаховський С. Майстерність Івана Франка.- К.: Наук. думка, 1956. – С.192 .

Юцевич Ю. Словник музичних термінів. – К.: Муз. Україна, 1977. – С.205.