Текстоутворюючі функції зіставлень у художньому мовленні (роман У.Самчука “Волинь”)
Реалістичний мовний малюнок епічного полотна У.Самчука “Волинь” у цілому характеризується порівняно незначною кількістю тропів, що будуються як компаративні звороти. Імовірно, ощадне їх застосування взагалі є ознакою простоти художнього стилю; у всякому разі О.Пушкін відкрито задекларував цю вимогу, якій відповідали його стилістичні структури не тільки в прозі, але й у поезії:
Он весь кипит как самовар,
[…]
Иль как отверстие вулкана,
Или как море пред грозой,
Или… сравнений под рукой
У нас довольно, – но сравнений
Не любит мой смиренный гений:
Живей без них рассказ простой.
(“Граф Нулин”, рання редакція).
У.Самчук використовує порівняння в мові автора і в мові персонажа з різною метою. Вони характеризують героя або виявляють проекцію відстороненого сприйняття дійсності, вводячи “образ автора”, який, на думку В.В.Виноградова, стає суб’єктом художньої оповіді, “…является формой сложных и противоречивых соотношений между авторской интенцией, между фантазируемой личностью писателя и ликами персонажей. В понимании всех оттенков этой многозначной и многоликой структуры образа автора – ключ к композиции целого, к единству художественно-повествовательной системы…” [3, 203].
У системі образних засобів роману різні типи порівнянь, попри їхню загальну нечисленність, належать до ключових, багато в чому визначаючи ідіостиль письменника, структуру художньої оповіді.
У мові персонажів переважають такі порівняння, що відтворюють узуальні моделі або максимально наближаються до них. Ці звороти непоширені, часто повторюються, зіставлення в них спирається, передусім, на почуттєво-зорові ознаки: Минулося, – казав старий. – Тож, бувало, як оком глянеш – гонів за тридцять здовж пуща сама, та стави, як скло, та очерети, як ліс…[6, 10]; На те він (пан) такий тоненький та тендітний […], і довгі та прозорі пальці, що, їй-Богу, можуть поломатися, як скло [6, 78]; …Матвій хльостко, злісно спльовує… – Треба хіба так працювати… Тепер он встаємо рано, так з постелі не можна стягнутись. А яка була сила! Був, як бик, здоровий! [6,11]; (Григорчук:) … пан ще якось тримається, не продає. А як і продаватиме, то що там тої землі… Ковтнуть, як суницю… [6,31]; …лигнув би тебе за один раз, мов суничку [6,48].
Стійкі, особливо частотні порівняння, зафіксовані фразеографічними та лексикографічними джерелами [7; 8; 10], дали початок цілим серіям образних характеристик; близькість такого типу порівнянь до фразеологічного фонду визнана лінгвістикою [4, 225]. Вершинна лексема у звороті (як) мак (…тітка Зінька … зовсім, як мак, зробилася [6, 137]) продовжується в компаративних зворотах із похідними утвореннями як маків цвіт, як маківка, як маківочка; (як) гай уживається на позначення інтенсивності (…клечання, мов гай, стоїть на подвір\x00B4ї [6, 147]), ця семантика розгортається в прислів\x00B4ях (аж гай гуде або шумить [8, т.1]), відображається в номінаціях абстрагованої кількості “дуже багато” (про воду – [10, 34]), використовується і для психологічних характеристик (весела як гай – [10, 34]). Часто порівняння входять до складу предикативного центру, становлячи невід’ємну його структурну частину і сполучаючи в собі предикативні та означальні властивості: – Не поїдять вас тут вовки часом? – А! Ми самі, як вовки [6, 205]; Христосуються, цілуються, а самі, мов тіні, а ридають, мов по мерцеві [6, 197].
Розмовне забарвлення цих порівнянь, їхня художня експресія створюється всім комплексом чинників – інтонаційним малюнком, словопорядком, характером актуального членування.
До сталих порівнянь, що межують із фразеологічними одиницями, У.Самчук охоче звертається не тільки тоді, коли вони закорінені в народному вжитку, але й тоді, коли вони є приналежністю літературного мовлення: Володько стоїть також непорушно, мов статуя, його обліплює снігом, йому від того приємно, він вслухається в далеке і близьке довкілля [6, 95].
Проте визначальною в семантиці порівнянь у романі є предметно-побутова сфера, сільськогосподарська праця, життєве середовище селянина, світ, близький, дорогий і зрозумілий йому. І в невласне прямому, і в авторському мовленні ці структури відображають народний погляд на речі: Що тут напрацювалося, що тут нагорювалося, ось гляньте, людоньки, на мої руки, як патики, як зачовгані копистки, а від чого? [6, 196]; Волосся Василя, хоч і наоліяне та причесане, але стирчить на всі боки, як віхоть пшеничної соломи [6, 110]; Незабаром Мотрі потекла з носа юха, волосся нагадувало копицю сіна під час буревію [6, 81]. Лексика в цих зворотах набуває виразної стильової й образної маркованості, особливо підкресленої при певній звуженості її вживання у межах літературного стандарту (як, наприклад, не зареєстроване в СУМ [7] фурґало “дзиґа”, словник фіксує лише розмовне фуркало: …вийшов нарешті і пан живий та веселий і хоч тяжкий, а вертлявий, як фурґало. Очі геть залило капшучками, і він ними либає, мов жаба [6, 86]).
Самчуківські порівняння, що базуються на побутовій сфері, завжди ситуативно й психологічно обумовлені. В уяві малого Володька уподібнення обрисів літер звичним предметам базуються на зоровій подібності і водночас, відображаючи дитячий погляд на речі, невластиві народному вжитку, є несподіваними, свіжими, далекими від стійких: А він же ж і не такий вже малий… І знає він вже кілька букв. Знає, наприклад, А – таке, як кроківка, знає О – як око, як круглий бублик, знає Ж , як жук лапате і кричить, як жук – жжж! [6, 91]. Привертає увагу відкрита мотивація порівнянь, у тому числі тих, які не можуть бути однозначно витлумачені в дитячій свідомості: На кожну літеру шукає він (Володько) порівняння. То як кроківка з низькою бантою. То гачок… На деякі не міг видумати порівняння, але щось вони все-таки йому нагадували. В, наприклад, чомусь нагадувало йому Мотрю Нестериху [6, 100].
Ситуативна обумовленість компаративних структур виявляє точність художнього зору письменника. Так, наприклад, порівняння, взяті з казок, умотивовано з\x00B4являються в дитячій уяві, в описі гри дітей : Ані Володько, ані Хведот не мають ніякого молитовного настрою, їм хочеться поґзитися, погарцювати, щось заграти, побігати, як вовки в казці, попід лавами, що в їх уяві перетворюються на ліс [6, 109]; Іноді йому (Володькові) здається, що він зовсім не пасе Рябу, а блукає в чарівному царстві, мов той Іван Царевич, що свою царівну, за горами та за лісами, у тридев\x00B4ятому царстві й государстві у полоні Кощея Безсмертного, шукає [6, 88]. Невипадково у внутрішньому мовленні маленького героя, що прилучається до світу книги, з\x00B4являється книжна лексика, слова, екзотичні для селянина: – Іди, іди, дощику… – виспівує Володько. Він задирає високо голову і впиває погляд у хмари. І вони його, здається, слухають. Повільно, мов отара летючих мамутів, зсовуються кострубаті велетні і зливаються в одну, сталевої барви масу…[6, 266]; Володько глянув туди […]. Дим над будою звівся, мов верблюд, двома горбами і все вище та вище відпихав блакить [6, 261]; Щоки його (Володькові) горять, в очах бринять гарячі вуглики, що час від часу зриваються і падуть униз, ніби ті метеори, що літають у просторах і падають в океани [6, 249].
Сталість порівнянь у мові У.Самчука не означає, що ці структури належать до обов\x00B4язкового, естетично й образно невиразного, прохідного матеріалу, який Л.В.Щерба називав “упаковочним” [9, 32 ]. Їхня важлива художня функція полягає в тому, що вони є тією ланкою, яка об’єднує образи автора і героїв із народу; у їхній взаємодії перетинаються різні суб’єктні площини оповіді. Розмиваючи межу між авторським мовленням і мовленням персонажів, таке слововживання виражає близькість їхніх світоглядних і естетичних позицій, художнє мислення здійснюється в категоріях, властивих народній філософії життя. Мовні структури висвічують складну взаємодію суб’єктивної форми оповіді [3, 210] й об’єктивного зображення – через форми суб’єктивного співпереживання, внутрішнього ототожнення автора з героєм або завдяки зовнішньому його відстороненню від героя, тобто погляд “іззовні”.
Системно усталені й індивідуальні порівняння поєднуються використанням у них соматичних назв, особливо тих, які найбільше поширені у фразеологічному фонді. Так, за фразеографічними джерелами [8, 2, 581-587, 592-601] слово око в різних своїх формах увіходить до складу приблизно 430 фразеологічних одиниць, пов\x00B4язуючися часто з уявленнями про найдорогоцінніше для людини (берегти, доглядати, глядіти, пильнувати та ін. як ока в лобі), символізуючи ясність і матеріальну і духовну прозорість (в очах розвиднилось, дивитися на світ ясними очима). Тому в тексті роману таким природним є порівняння ясного дня з оком людини: А день ясний, мов око. Сосни стоять сливе непорушно. Часом якась людина по дорозі зупиниться [6, 204]. Органічність цього індивідуального порівняння для народного мовлення, де воно має позитивне емоційне забарвлення, підтримується простотою, стриманістю, невибагливістю всього лексичного контекстного оточення.
Зближення семантичних характеристик, властивих усталеним та індивідуальним порівнянням, простежується у тематичній спільності лексем, що входять до складу компаративних зворотів. Так, порівняння очі – як нори ([Матвій з Василем] … такі вихудлі, вивітрені, аж темні, очі – як нори [6, 197]), при всій своїй яскравій індивідуальності, ґрунтується на узуальному переносі, який закріплено в термінологічному сполученні очна ямка [7, 11]. Художньо-авторські порівняння, як і стійкі, беруться часто із предметно-побутової сфери життя селянина; повторювані в різних семантичних аспектах, у різних функціях, вони надають тексту глибокої народності: … верби листя своє, рудим підбарвлене, гейби кури пір\x00B4я весною, стрясають із себе до землі [6, 8]; А мати, звісно, мати… Лемент підняла, стягнула обох (дітей) з печі і, патраючи їх, ніби курчат зарізаних, додавала найдивовижніші прислів\x00B4я… [6, 14]; Той (малий) узяв і, сховавшись, мов курча, […] десь там собі тихенько, без найменшого згуку, їв…[6, 31].
Порівняння У.Самчука зближуються із народними також і своїми структурними особливостями. Так само, як і в загальнонародному мовленні, широко вживається орудний відмінок імені з компаративним значенням: …сталевою масою застигли ліси [6, 253]; …велетенською сірою баштою зводиться і в\x00B4яжеться з небом дим [6, 253]; жито муром стоїть [6, 267]; Землі угорщан […] луком вигнулись проти сонця… [6, 256]; Курява від комонників товстою ковдрою криє стерні і півкопи…[6, 267]; …градом сипалось каміння…[6, 257]. У ряді випадків близькість до сталих порівнянь зумовлює формування в цих структурах адвербіального значення. Вони часто синонімізуються і з генітивними метафорами. Залежне слово в метафорі позначає об\x00B4єкт порівняння, засіб якого потрапляє в позицію стрижневого компонента: сталева маса лісів, мур жита, ковдра куряви, град каміння. Потенціальні синонімічні зв\x00B4язки, які почасти реалізуються в тексті (…баштою зводиться дим [6, 253] і зводиться димова башта [6, 254]), демонструють взаємооберненість різних типів тропів – метафор, метонімій, синекдох, порівнянь; широка продуктивність цього явища в новітній прозі, на відміну від прози ХІХ ст., була відзначена А.Бєлим [1, 138].
Індивідуалізація сталих порівнянь у романі “Волинь” відбувається внаслідок зміщення у сфері їхніх суб’єктно-об’єктних зв’язків, змін типової взаємозалежності лівої, предметної, і правої, образної, частини зіставлення, що суттєво змінює денотативну закріпленість слова, розхитує його усталену сполучуваність. Зміни здійснюються в результаті введення в компаративний зворот або в основу порівняння поширюючих компонентів. Порівняння Чорна, весняна, як оксамит, ніч [6, 199] формує нове сполучення весняна, як оксамит: взаємодія в позиції однорідних членів із колористичною ознакою чорний стає підґрунтям для утворення складного оказіонального семантичного відтінку “весняна чорна м’якість ночі”.
Семантичні зміщення, порушення звичного зв’язку слова й реалії в процесі образної номінації характеризують ті компаративні звороти, що є фрагментами розгорнутої метафори, у просторі якої відбуваються змістові й емоційні словоперетворення. Так, порівняння світла місяця з розбещеним котом завершує метафоричний мікротекст, виступаючи його розв’язкою: Сіре пасмо місяця прорвалось через дірку повітки і всілось плямою, мов розбещений кіт, на твердій його [Матвієвій] бороді [6, 264]. Текст являє собою послідовне поєднання інтегративних компонентів, що утворюють багатоступінчасту структуру: пасмо – представляє ідею протяжності, руху, кінцевий результат якого втілено в лексемі пляма, з однією з сем прямого значення – статичністю. Персоніфікаційний ефект, що викликається анімалістичним порівнянням, теж у просторі цієї розгорнутої метафори готується поступово, спочатку реалізуючися в узуальному переносному значенні прорвалось (світло), з уже потьмянілою внутрішньою формою, і завершуючись виразно індивідуальним всілось, із тією ж денотативною співвіднесеністю.
Внаслідок розширення свого компонентного складу стале порівняння як дим перетворюється на кадильний дим: … все покриває пахучий, мов кадильний дим, туман [6, 165]. Індивідуальне означення є поштовхом для розгортання в розбурханій уяві Володька фантастичної картини, що утворює самостійний, метафорично ускладнений текстовий фрагмент, своєрідну сюжетну замальовку: Там далі, де зупинився ліс, що нагадує лаву грізного війська, що вийшло з мечами до бою і враз закам\x00B4яніло, там стоїть невидимий, бородатий жрець і кадить. Його дим поволі, плавно, розгортаючи поли, волосся й палькаті, широкі долоні, пливе по воздусі, намагаючись, але не маючи сили, підняти і понести у безліч цілу землю [6, 165].
Формальна перебудова компаративного звороту, яка здійснюється за рахунок введення нового компонента, може суттєво змінити загальнохудожній штамп, повернувши образу колишню рельєфну, предметну виразність. Риба, мов срібло, срібляста риба – це образи, що усталились у літературному мовленні, але в У.Самчука Риба, мов кусники живого срібла [6, 256] актуалізує потьмянілу внутрішню форму, оновлює образ.
Означення, що поширюють у романі склад компаративних зворотів, комплексно сполучають у собі і зорові, й тактильні враження, присутні і в основному фрагменті, і в засобі порівняння. Таким синкретичним є зіставлення сосон із восковими свічами: Одразу за селом знов починається ліс. На цей раз лише сосновий… Височезні, рівні, стрункі, мов воскові свічі, дерева…[6, 204]. Зорові ознаки форми, кольору виступають в єдності з ознаками відчуттів від доторку, які містяться в підтексті: кора сосни ніби навощена, така вона гладенька й масляниста.
Зміни в семантичних зв’язках основного тексту й компаративного звороту відбуваються внаслідок еліпсиса, коли з’єднувальна семантична ланка не вербалізується, вона прихована на підтекстовому рівні, через що формуються несподівані, непередбачувані сполуки. Таким зовні незвичайним є зв\x00B4язок розкоші й пожежі (…Розкішна, мов пожежа, осінь…[6, 239]), який, проте, спирається на традиційні в українській та російській поезії уподібнення червоного кольору та вогню. Численними є такі образи у С.Єсеніна, і не тільки в період його захоплення імажинізмом: Осень рощи подожгла (“Микола”); На коне – черной тучице в санках – Билось пламя-шлея…синь и дрожь. / И кричали парнишки в еланках: “Дождик, дождик, полей нашу рожь!” (“Заглушила засуха засевки…”); Красный костер окровил таганы…(“Черная, потом пропахшая выть!”); Алый мрак в небесной черни Начертил пожаром грань (“Алый мрак в небесной черни…”); В саду горит костер рябины красной, Но никого не может он согреть. /Не обгорят рябиновые кисти… (“Отговорила роща золотая…”). У метафорі У.Самчука зіставлення розкоші й пожежі, що вражає своєю несподіваністю, теж реалізує невербалізовані асоціативні зв’язки, які поєднують ці об\x00B4єктивно далекі реалії, базуючися на спільних ознаках сяєва й блиску матеріального багатства й яскравості осіннього листя, в барвах якого переважає червоне, ніби вогонь. Основа образного зіставлення розшифровується в наступному мікротексті, через тематично пов\x00B4язані однокореневі слова у варіативному повторі: …ліси довкруги починали поволі розгорятися і горіти незгоряємо [6, 239].
|
Скачати "Реферат на тему Текстоутворюючі функції зіставлень у художньому мовленні (роман У.Самчука "Волинь")"
