Вітовт, Детальна інформація

його стосунків з ним. Поруч з цісарем Сігізмундом, Вітовт виступає як посередник

між Польщею і Орденом. Зі свого боку Сігізмунд уживав заходів, щоб розсварити

Вітовта з Ягайлом. Ще 'під час війни з Орденом цісар пропонував Вітовтові

королівську корону, але Вітовт відмовився. 1429 року, на пишному з'їзді в Луцьку,

в присутності Ягайла та литовських панів, СіГузмунд запропонував Вітовтові

корону. Вітовт льояльно спрямував його до Ягайла, який, заскочений

несподіванкою, дав свою згоду. Але під тиском польських панів незабаром зрікся

своєї згоди в листі до Сігізмунда, мотивуючи це залежністю Великого Князівства

від Польщі.

Після цього листа Вітойт вирішив коронуватися всупереч бажанню Ягайла. Справа

загострювалася, хвилювала Европу, ображені магнати обох держав ставили

питання про війну Литви з Польщею. Щоб загасити справу, Ягайло запропонував

Вітовтові зректися престола, з тим, щоб польська корона перейшла до Вітовта, але

він і литовські магнати стояли твердо на окремішності держав, і Вітовт відмовився

від польської корони.

Нарешті, на 8 вересня 1430 року у Вільні призначено коронування Вітовта.

З'їхалися почесні гості; Яґайло, великий князь Московський Василь 1 з іншими

московськими князями, царгородські й татарські посли. Але польські пани

перехопили в дорозі корону, і коронування було відкладене, а 27 жовтня 1430 року

Вітовт нагло помер.

Цей кольоритний епізод цікавий тим, що, з одного боку, малює державну

свідомість Вітовта та литовських магнатів, а з другого — свідчить про ставлення

цісаря і взагалі Европи до Великого Князівства. В цісарській канцелярії зберігся

коронаційний акт, в якому Литву проголошувалося на вічні часи королівством, що

його королі ніколи не будуть нічиїми васалями.

Значення Вітовта в історії Великого Князівства Литовського величезне. Серед воєн

і боротьби за владу він перевів Ґрунтовну реформу державного устрою. Під час

замирення з Ягайлом у 1390-их роках вони перевели спільно Ґрунтовні реформи:

значніші князі повтрачали свої князівства і в ліпших випадках дістали менші. По-

чалося з найбільшого — з Волині — де після смерти Любарта князював його син