/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

І. Котляревський - автор першого драматичного твору в українській літературі, Детальна інформація

Тема: І. Котляревський - автор першого драматичного твору в українській літературі
Тип документу: Реферат
Предмет: Особистості
Автор: Бесараб Олександр
Розмір: 0
Скачувань: 1556
Скачати "Реферат на тему І. Котляревський - автор першого драматичного твору в українській літературі"
Сторінки 1   2  
Водночас, за світоглядною позицією просвітителя-автора, Микола є носієм авторських поглядів, уособленням розумного начала в житті,— тому цей образ ототожнюється з усіма найкращими рисами людини: волелюбством, потягом до вияву непокори, прагненням служити людям.

Портрети позитивних персонажів твору завершуються образом Терпилихи. Терпилиха — бо терпляче долала незлагоди життя. Утім, посильно змагаючись із життєвими труднощами, вона почасти зневірилась у тому, що зможе самотужки виборсатись із нестатків, тому шукає, як зарадити становищу у найрадикальнішому засобі – в одруженні доньки з заможною людиною. Терпилиха далека від розуміння того, що, приневолюючи Наталку вийти заміж за багатого возного, штовхає її у те замкнене коло, в ту безвихідь, у якій сама не зазнала щастя. Але, зрештою, мати знаходить сили перемогти обставини, зрозуміти свою дочку, благословити дітей на шлюб. Образом Терпилихи Котляревський започатковує галерею постатей матері-селянки в українській літературі.

Тільки мимохіть згадує І. Котляревський у п'єсі справжнє ім'я возного — Тетерваковський, однак він залишається для нас тільки возним — тобто безіменною особою, яку представляє назва його посади, до того ж — уведеної дуже давно, ще за Литовського статуту; ця посада вже зжила себе й існує тільки завдяки наполегливості й домаганням тих, хто правдами-неправдами зазіхає на дворянські привілеї.

Возний – за посадою своєю – повинен обґрунтовувати походження панів від шляхти й козацької старшини. У цій справі він промишляв чимало часу, а що послуги панам творив не задарма, то і має змогу жити заможно і так наловчився у крутійстві та шахрайстві, що може кого завгодно ошукати. При тім він “хапун такий, що і в рідного батька злупить”.

Дрібний чиновник, який «помазався паном», вважає, що нажите майно дає йому право зажити собі в охоту. Для відчуття повноти життя він вирішує одружитися і, озираючись при тій потребі довкола себе, не міг не запримітити Наталки.

Чому саме Наталка? Чи і сам він не бачить тих «полтавських панночок», на яких киває у розмові з ним дівчина? Звісно, Наталка молода, вродлива — це так, проте досвідчений возний помітив у ній і ту красу, якої бракує «полтавським панночкам»: Наталка працелюбна, скромна, мудра, слухняна. Дарма, що вона проста селянка, що з того, що батько її прогайнував усе майно, не залишивши дочці посагу. Возний також із простого люду, хоч і, хизуючись, усіляко маскує своє походження та видає себе за неабищо: «Уязвленноє частореченною любовію серце... не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніе. оная любов все — тее-то як його — ровняєть».

Просторікування возного про «любов», яка все «ровняеть» — позірні, нещирі, побудовані на розрахунку. Його вовче єство, що проглядає навіть при освідченні Наталці («Люблю тя дівицю, Как жадний волк младую ягницю»), поступово, дедалі виразніше визначається в усьому ладі його життя, видаючи його як хижака, який втратив своє обличчя, зробився ніким: ні те, ні се.

Що ж означає такий раптовий поворот у поведінці возного наприкінці твору, адже возний, з огляду на почуття Наталки до Петра, відступається від своїх прав на заручену з ним дівчину і дає їй змогу одружитися з коханим. Возний свій цей вчинок пояснює так: «Я — возний і признаюсь, что от рожденія моєго расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал».

Однак це той випадок, коли слова суперечать усій лінії життя і поведінки персонажа, який не вчинив за життя добра, бо не був «расположен к добрим ділам». Возний добре засвоїв такий розрахунок у житті: «де двоє б'ються — третій не мішайсь».

Слід мати на увазі й інше: така поведінка персонажа п'єси була притаманна зразкам тодішньої драматургії. Окрім того, слід пам'ятати: І. Котляревський стояв на тих філософських засадах сприйняття життя, за якими сили добра повинні подолати сили зла.

Примикає до образу возного, хоч і представляє іншу категорію людей старого українського села, виборний Макогоненко — шахрай меншого масштабу: його повноваження обмежуються роллю «старшого на селі».

Виборному Макогоненку не відмовиш у здоровому глузді селянина, який спонукає його поспівчувати і Терпилисі, й Наталці, і взяти на кпини сватання підстаркуватого возного до молодої вродливої Наталки, і погудити чиновництво, отих, за його словами, «письменних п'явок», але є в ньому й інше: він — «хитрий як лисиця», за словами Миколи, усюдисущий у пошуку вигоди для себе («на всі сторони мотається; де не посій, там і уродиться»), проворний і кмітливий у залагоджуванні будь-якого діла («уже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже»), тому-то і стає помічником і знаряддям возного у його делікатній справі. І коли возний здійснив крок у напрямі утвердження у своїй вдачі кращих рис — Макогоненко, по суті, залишається тим, ким і був.

Автор п'єси не загострює уваги глядача на певних рисах вдачі персонажів: він визначає, хто є хто ненав'язливо — таким чином, щоб сам глядач домислював, здогадувався, замислювався над твором.

І «Енеїда», й драматичні твори І. Котляревського справили глибокий вплив на українську літературу: «Енеїда» поклала початок травестійним поемам в українській літературі, а драматичні твори породили низку наслідувань — «опер» та водевілів.

Творчість І. Котляревського знаменує новий етап української літератури, яка дедалі активніше впливала на громадське життя, визначаючи суспільні акценти в ньому.

PAGE 1

PAGE 4

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар