Анатомофізіологічний аспект ВНД, Детальна інформація

Анатомофізіологічний аспект ВНД
Тип документу: Реферат
Сторінок: 2
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 10
Скачувань: 1630
Ae

$

z

|

3/4

A

A

Ae

і забезпечують нормальне існування організму і його постійне пристосування до умов навколишнього світу, які безперервно змінюються.

Теоретичні передумови для розробки вчення про вищу нервову діяльність містяться в працях І.М.Сєченова, який довів , що в основі

Психічного, інтелектуального життя лежать рефлекси, а І.П.Павлов , розвиваючи теоретичні положення І.М.Сєченова , розробив об’ємний метод вивчення функцій вищих відділів ЦНС – метод умовних рефлексів. Живий організм появляється на світ з цілим рядом готових, тобто вроджених рефлексів. Наприклад: новонароджений зразу ж починає робити смоктальні рухи в той момент , коли груди матері торкаються його рота. В роті зразу ж появляється слина, коли в його порожнину попадає їжа. Вроджені рефлекси різняться великою постійністю: у відповідь на одне і те ж подразнення виникає строго визначена фізіологічна реакція. Павлов назвав такі рефлекси безумовними . Але слиновиділення часто починається значно раніше , ніж їжа попадає в рот . Воно виникає тільки при баченні або запаху їжі . Такого роду рефлекси відрізняються від безумовних тим , що вони не є вродженими , а здобуваються в процесі індивідуального досвіду кожної окремої людини , залежить від специфічних для кожної із них умов існування . Ці рефлекси Павлов назвав умовними . В зв’язку із змінами в зовнішньому середовищі умовні рефлекси можуть зникати і замінятися іншими .

Для утворення умовного рефлексу потрібно , щоби в корі великих півкуль головного мозку одночасно виникали два осередки збудження : один в зоровій сфері в результаті дії світлового подразника , а другий – в “ центрі їжі “ в результаті подразнення рецепторів слизової оболонки рота їжею . Умовні зв’язки зумовлюють безумовне розширення кількості зовнішніх стимулів , здатних спричинити різноманітну рефлекторну діяльність організму. Кожний орган може змінити свою діяльність під впливом умовного подразника . Нейрофізіологічні дослідження останніх років значно збагатили про фізіологічні механізми вищої нервової діяльності , зокрема про структурно анатомічні основи процесу замикання . Була виявлена функція так званого сітчастого утворення , головного мозку , що пронизує його стовбурець на різних рівнях . В корі великих півкуль відбувається співставлення двох джерел інформації-специфічного ( зорового , слухового ) і неспецифічного , що об’єднує в собі всі чуттєві канали зв’язку .

Для утворення умовних рефлексів важливе значення має здатність великих півкуль головного мозку проводити аналіз і синтез явищ зовнішнього світу .

У звичайних умовах зникнення раніше утворених умовних рефлексів ,при зупинка реакцій на окремі сигнали здійснюється завдяки розвитку процесу гальмування . Збудження і гальмування – це дві нерозривно зв’язані форми прояву нервової діяльності .На основі аналізу явищ гальмування І.П. Павлов прийшов висновку ,що сон являє собою розмите гальмування ,яке охоплює всю кору і найближчі до неї утворення . Вчення про гальмування дало ключ до розуміння таких “загадкових явищ” як гіпноз і сновидіння .

В процесі життєдіяльності організму постійно утворюються як позитивні ,так і негативні умовні рефлекси .Саме вони визначають всю діяльність людини і тварини ,їх повсякденну поведінку .Кора великих півкуль головного мозку являє собою “грандіозну мозаїку “ джерел збудження і гальмування ,яке безперервно змінюється .Якщо послідовність і характер подразників багатократно повторюється ,то в корі великих півкуль створюється відповідна система умовних зв’язків ,так званий стереотип нервових процесів ,які полегшують і спрощують реакції .

Вища нервова діяльність має індивідуальні відмінності , які залежать від типу нервової системи ,який визначається співвідношенням сили ,рухливості і врівноваженості процесів збудження і гальмування. Розрізняють чотири основні типи нервової системи, що характеризуються :

1)сильними ,рухомими, врівноваженими нервовими процесами;

2)сильними ,рухомими ,але не врівноваженими нервовими процесами, причому процеси збудження переважають процеси гальмування ;

3)сильними, врівноваженими ,але інертними процесами ;

4)слабкими процесами збудження і гальмування .

Ці типи відповідають за Павловим описаним ще в древності темпераментам :сангвінічному ,холеричному ,флегматичному і меланхолічному .Вони залежать як від спадкових якостей ,так і від виховання і життєвих умов .

Загальні закономірності вищої нервової діяльності встановлені в дослідах на тваринах ,властиві і людині .Але кора великих півкуль

головного мозку людини має значно більшу здатність до синтезу, узагальнення відокремлення від дійсності зовнішнього світу .Якщо для тварин має значення так звана перша сигнальна система ,то для людини, крім неї ,величезне значення має друга сигнальна система ,в якій сигналом того чи іншого явища зовнішнього світу може стати його символ ,так би мовити ,сигнал сигналу – вимова ,почуте або видиме (написане) слово .Друга сигнальна система ,пов’язана з функцією мови та трудової діяльності ,являє собою якісну особливу властиву тільки людині форми вищої нервової діяльності .Друга сигнальна система у взаємодії з першою нервовою системою відіграє першорядну роль у свідомій діяльності людини, лежить в основі мислення .





PAGE

PAGE 1

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes