Гостра гнійна інфекція. Остеомієліт. Бурсит. Гнійний артрит, Детальна інформація

Гостра гнійна інфекція. Остеомієліт. Бурсит. Гнійний артрит
Тип документу: Реферат
Сторінок: 2
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 11.5
Скачувань: 1084
Лікування гнійного артриту хірургічне. В ранній стадії захворювання застосовують пункції для видалення гнійного ексудату і введення антибіотиків. Якщо це не дає ефекту, роблять артротомію — розріз суглоба і дренування. Через дренажі систематично промивають суглоб розчинами антисептичних речовин (фурацилін та ін.) або антибіотиків. Суглоб іммобілізують гіпсовим лонгетом у функціонально вигідному положенні. Призначають лікування антибіотиками, вітаміни, повноцінне харчування.

Після вилікування гнійного артриту може розвинутися нерухомість суглоба (анкілоз) або обмеження рухів (контрактура). Для лікування контракту? показані механотерапія, грязе- або парафінолікування та інші методи. При анкілозі відновлення рухомості суглоба можна досягти з допомогою операції (артропластика).

\x00B2

\x00B4

uocUEUu1/4u®u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§u§

Wєліт гострий і хронічний. Гострий триває 2—3 тижні, хронічний — місяці і роки. Виділяють гематогенні, травматичні остеомієліти.

При гематогенному остеомієліті мікроорганізми проникають у кістковий мозок з якого-небудь гнійного вогнища гематогенним шляхом. Остеомієліт, що виник в результаті проникнення мікроорганізмів із зовнішнього середовища при травмі, називають травматичним. Зокрема, остеомієліт, який розвивається після вогнестрільних поранень кісток, має назву вогнестрільного остеомієліту.

Збудником остеомієліту здебільшого є стафілокок, рідше стрептокок або їх асоціація з іншими мікроорганізмами. Мікроорганізми заносяться в кістку течією крові з якого-небудь гнійного вогнища (ангіни, фурункула, флегмони та ін.). Факторами, що сприяють розвиткові остеомієліту, є травма кістки, простуда, виснаження, перевтома, авітаміноз і т. д.

Гострий гематогенний остеомієліт настає в результаті спазму судин, який виникає у відповідь на надмірні подразнення, що виходять із зовнішнього середовища (охолодження, травма та ін.). Велике значення має попередня сенсибілізація організму.

При гострому остеомієліті в кістковому мозку розвиваються гіперемія і набряк, потім флегмона і некроз кісткового мозку. Запальний процес поширюється, захоплюючи нові ділянки кісткового мозку. По гаверсових каналах запальний процес поширюється на кортикальний шар кістки і окістя. У процес звичайно втягуються метафіз і частина діафізу кістки. В суглобі спостерігається реактивне запалення у вигляді серозного випоту. Кортикальний шар розпушується, окістя відшаровується від кістки. Внаслідок тромбозу судин настає різке порушення живлення кістки з наступним некрозом. Утворюються різної величини ділянки некрозу — секвестри. Іноді мертвіє вся ділянка кістки між двома епіфізами (тотальний секвестр). Гній поступово пробивається назовні, після чого утворюється фістула, і запальні явища стихають. Навколо некротичних ділянок кістки утворюється секвестральна капсула, або коробка.

Хронічний остеомієліт характеризується деформацією ураженої кістки внаслідок нерівномірного кісткотворення, виникненням секвестрів, часто наявністю порожнин і склерозуванням кістки. Фістули на шкірі зберігаються

доти, доки в ураженій кістці є ділянки некрозу (секвестри) і гнійні порожнини.

Гострий остеомієліт починається гостро, подібно до багатьох інфекційних захворювань. Захворюють найчастіше діти і підлітки. Спочатку відмічається загальна слабість, нездужання, озноб. Температура тіла підвищується до 39—40°С. Хворі скаржаться на сильний головний біль, блювання. Пульс частий. Язик сухий, обкладений. При дослідженні крові виявляється високий лейкоцитоз із зрушенням лейкоцитарної формули вліво.

Початок захворювання настільки нагадує цілий ряд гострих інфекцій, що це дало підставу деяким авторам образно називати дане захворювання «кістковим тифом». Хворі скаржаться на біль в ураженій кінцівці. Через кілька днів він посилюється, спостерігається набряклість і гіперемія шкіри над ураженою кісткою. При рентгенологічному дослідженні в гострій стадії процесу виявити зміни у кістці спочатку не вдається. Лише на 10 — 12-й день захворювання з'являються лінійні нашарування паралельно кірковому шару кістки (періостит).

При хронічному остеомієліті відмічається ущільнення в ділянці ураженої кістки, фістули з гнійним виділенням. Фістули періодично закриваються, але через деякий час знову виникає сильний біль, з'являються набряк і почервоніння шкіри, підвищується температура. Невдовзі фістула прориває, виділяється гній, і запальний процес знову затихає. При хронічному остеомієліті нерідко виникає амілоїдне переродження нирок і печінки.

При рентгенівському дослідженні визначають секвестри, порожнини і склероз кістки. Секвестри відрізняються від живої кістки різкішою тінню (меншою прозорістю) і оточені світлим обідком—вінчиком з грануляційної тканини. Застосовується контрастне дослідження з допомогою введення через фістулу різних контрастних речовин (фістулографія).

Лікування. При гострому остеомієліті вирішальне значення має своєчасне призначення антибіотиків (бензилпеніцилін, стрептоміцин та ін.) місцеве і внутрішньом'язово. Якщо захворювання має тяжкий перебіг, вдаються до операції, яка полягає в розрізі м'яких тканин над ураженою ділянкою кістки з наступним розсіченням окістя і трепанацією кістки.

Своєчасне застосування антибіотиків значно поліпшує результати лікування гострого остеомієліту. Антибіотики розчиняють у 0,25 % розчині новокаїну і краплинним способом вводять у порожнину абсцесу під окістям шляхом пункції після попереднього відсмоктування гною. Кінцівку обов'язково іммобілізують.

Використовують також переливання малих доз крові, вітамінотерапію, введення розчинів глюкози та ін.

Тепер найкращим способом лікування хронічного остеомієліту слід вважати оперативний. Рецидиви виникають лише в тих випадках, коли операцію зроблено не досить радикально.

Основним принципом оперативного лікування остеомієліту має бути видалення некротичних тканин, головним чином кісткових секвестрів, і ліквідація порожнин. Видаляються секвестри і просочені гноєм грануляції, ділянки кістки, що виступають.

У процесі передопераційної підготовки застосовують антибіотики, які сприяють ліквідації гострого процесу, відмежуванню остеомієлітичного вогнища. Антибіотики можна використовувати як для внутрішньом'язових ін'єкцій, так і місцеве через фістульні ходи внутрішньокістково і внутрішньоартеріально. Велике значення мають загальнозміцнювальне лікування, раціональне харчування і призначення вітамінів.

У післяопераційному періоді рекомендується фізіотерапія, зокрема грязелікування. При цьому зміцнюється рубець, стимулюється утворення нової кістки на місці кісткового дефекту.

Етіологія, патогенез і патологічна анатомія вогнестрільного остеомієліту значно відрізняються від остеомієліту гематогенного. Збудником вогнестрільного остеомієліту можуть бути різні мікроорганізми, в тому числі й анаеробні, які потрапили у рану в момент поранення. При вогнестрільному остеомієліті завжди має місце більш або менш значне руйнування м'яких тканин. Секвестри утворюються внаслідок порушення живлення і безпосереднього руйнування судин під час поранення. Секвеструються осколки кісток, що втратили живлення, і кінці відламків («кінцеві остеомієліти»). Процеси регенерації при вогнестрільному остеомієліті менш виражені внаслідок руйнування м'яких тканин.

При вогнестрільному остеомієліті спочатку, коли ще не минули гострі явища, здійснюється оперативне втручання за типом вторинної хірургічної обробки вогнестрільного перелому. Коли ж процес перейшов у хронічну стадію, лікування не відрізняється від лікувальних заходів при хронічному гематогенному остеомієліті.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes