Діагностика травми та лікування потерпілих догоспітальному етапі, Детальна інформація

ДІАГНОСТИКА ТРАВМИ ТА ЛІКУВАННЯ ПОТЕРПІЛИХ НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ

Діагностика гострої травми вимагає оперативності і, насамперед, високої точності в розпізнанні загрозливих життю пошкоджень. На догос-пітальному етапі вона здійснюється за допомогою фізичних методів та простих апаратних методів, на госпітальному — як фізичних, так і різних допоміжних (апаратних та інструментально-лабораторних) .

Особливостями діагностики травм, оскільки вони виникають раптово, є невідкладний характер (через можливі життєво небезпечні ускладнення) та стислі строки для встановлення діагнозу. До того ж діагностику нерідко доводиться проводити в умовах, коли потерпілий непритомний, що робить неможливим збирання анамнезу і змушує користуватись лише об'єктивними ознаками травми. Тому лікар повинен мати добру медичну та загальнохірургічну підготовку і уміти проводити дослідження швидко, за раціональною схемою.

У тактичному плані дослідження проводять за принципом "від загального до конкретного" — незалежно від обсягу, тяжкості травми. Від точності діагностики та якості надання потерпілому первинної (догоспітальної) медичної допомоги часто залежать як перебіг травми, так і доля хворого. Це положення зберігає силу, залишається дійсним і для госпітального етапу. Звичайно легкі, незначні травми діагностувати на всіх етапах не складно. Проте треба зауважити, що визначення тяжкості травми нелегка справа і вимагає всебічного обстеження потерпілого. Навіть у пацієнта, що після одержання травми самостійно прийшов у травматологічний пункт чи поліклініку і має, на перший погляд, буцімто невелику рану чи закриту травму без значних загальних порушень, травма може бути загрозливою для життя. До таких, зокрема, травм належать колото-різані рани черевної та грудної порожнин, забиття голови, за яких можуть повільно розвиватись внутрішні кровотечі в черевну порожнину, порожнину плеври, перикарда чи черепа внаслідок пошкодження судин органів цих порожнин.

Потерпілих з травмами, які самостійно звертаються в поліклініку чи травмпункт, після ретельного обстеження лікарями в цих установах та надання первинної медичної допомоги переважно лікують амбулаторне в хірургічних кабінетах поліклінік. Лише невелику кількість травмованих за показаннями направляють у хірургічні стаціонари.

,

ихальних шляхів і у разі виявлення там сторонніх тіл видаляють їх. За відсутності дихання та серцебиття розпочинають легенево-серцеву реанімацію (ШВЛ та закритий масаж серця). У разі зовнішньої кровотечі здійснюють тимчасову зупинку її (джгутом, іншим турнікетом чи тугою пов'язкою, пальцевим притисканням тощо).

Якщо є переломи великих кісток кінцівок, їх іммобілізуть транспортними стандартними шинами (не знімаючи одягу), рани закривають стерильними бинтовими пов'язками. Потерпілих у стані непритомності кладуть на бік у положенні "три чверті" для запобігання можливій асфіксії блювотними масами.

Потерпілим з ознаками травматичного шоку чи загрозою його розпочинають протишокову терапію (знеболювання, зігрівання, серцеві препарати тощо), а також налагоджують уже в машині "швидкої допомоги" інфузійну терапію і продовжують її в дорозі до стаціонару. Потерпілих терміново транспортують у хірургічні чи спеціалізовані хірургічні відділення для лікування політравми. Ще на догоспіталь-ному етапі хворим з відкритими травмами проводять імунізацію проти правцю, вводять антибіотики широкого спектру дії чи інші антибактеріальні препарати.

З метою удосконалення (прискорення та поліпшення) діагностики травми та прогнозування її наслідків, а також раціонального використання терапевтичних ресурсів і якісної оцінки стану невідкладної допомоги потерпілим з травмами в деяких країнах, насамперед у США, розроблено прогностичні системи, які грунтуються не на суб'єктивній оцінці травми лікарем, а на об'єктивних анатомічних чи функціональних характеристиках її. Серед цих схем найвідоміша AIS (абревіатура від англ. abbreviated injuri scale — скорочена шкала пошкоджень) та похідна від неї ISS (injuri severity score — шкала тяжкості пошкодження).

Ці анатомічні схеми дуже громіздкі (лише перелік кодів показників травми займає кілька сторінок), і тому вони, хоча й дають вірогідні критерії для оцінки прогнозу травми, практично майже не застосовуються.

Останнім часом більшого поширення набула простіша функціональна схема, запропонована Н. Champion і співавторами (1981), що відома як система TS (trauma score — бал тяжкості травми). За нею враховують 5 головних функціональних характеристик (ознак): А— частота дихань за 1 хв; В — дихальні зусилля (нормальне чи з застосуванням допоміжних м'язів); С — систолічний артеріальний тиск; D — заповнення капілярів (повторне) після зняття тиску на передпліччі; Е — коматозна шкала Глазго (стан ЦНС). Оцінка показників у балах суб'єктивна. Ця схема дає такі самі прогностичні результати, як AIS і ISS, але вона поргативніша за них і тому поширеніша більшою мірою в лікувальних установах, що надають невідкладну допомогу потерпілим.