Вивихи стегна і гомілки, Детальна інформація

ВИВИХИ СТЕГНА І ГОМІЛКИ

Вивих стегна. Травматичні вивихи стегна виникають переважно у людей молодого та середнього віку. Що ж до літніх людей, то у них частіше бувають переломи проксимального кінця стегнової кістки, бо кістки з віком втрачають еластичність і у структурі їх переважають неорганічні солі. Травматичні вивихи, за даними статистики, становлять 15 % від усіх вивихів. Кульшовий суглоб має три ступені свободи рухів — навколо трьох головних осей. Вивихи його бувають не так уже й часто, порівняно з плечовим та ліктьовим суглобами. Це пояснюється тим, що він має глибоку вертлюжну западину, п'ять міцних зв'язок і перекривається добре розвиненим м'язовим шаром.

Травматичні вивихи стегна виникають переважно під впливом значної непрямої сили, що діє за принципом важеля. Залежно від місця локалізації вивихнутої головки виділяють задньо-верхній (luxatio femoris iliaca), задньо-нижній, або сідничний (luxatio femoris ischiadica), передньо-верхній, або надлобковий (luxatio femoris suprapubica), передньонижній, або обтураторний (luxatio femoris ob-turatorica), і центральний (luxatio cen-tralis) вивихи.

Задній вивих виникає за умови, що кінцівка під час дії травмівної сили була зігнута, приведена і ротована досередини. Що менше зігнуте стегно у кульшовому суглобі, то вище головка зміщується, і навпаки, що більше воно зігнуте (під гострим кутом), то зміщення головки буде нижчим.

Передні вивихи стегна виникають тоді, коли стегно і кінцівка перебувають у положенні зовнішньої ротації, відведення і згинання. У разі помірного згинання і відведення за зовнішньої ротації виникає передньовер-хній (lux. suprapubica або iliopecti-nea), а за значного згинання і відведення стегна із зовнішньою ротацією — передньонижній (luxatio obturatori-са)вивих.

Клінічні прояви заднього вивиху стегна. Травмована кінцівка приведена, зігнута в кульшовому і колінному суглобах, повернута досередини. Ступінь згинання, приведення і внутрішньої ротації більше виражені за сідничних вивихів. Стегно здається коротшим, ділянка зовнішньої поверхні кульшового суглоба сплощена. Контури верхівки вертлюга травмованої кінцівки проглядаються вище, ніж на здоровій кінцівці, і вище за лінію Розера — Нела-тона. Чітко виражені порушення трикутника Бріана та симетричність лінії Шемахера. Сідничні складки на травмованому боці розташовуються вище, ніж звичайно. Під час пальпації під сідничними м'язами чітко визначається головка стегнової кістки. При сідничному вивиху сіднична ділянка більш округла і головка стегнової кістки пальпується біля сідничної кістки. Інколи бувають симптоми подразнення сідничного нерва (парестезія, стріляючий біль, заніміння). На боці вивиху, як правило, спостерігається відносне укорочення кінцівки.

На відміну від задніх вивихів стегна, при передніх травмована кінцівка відведена, зігнута і ротована назовні.. При обтураційних вивихах усі ці симптоми виражені більшою мірою, ніж при надлобкових. Як і при задніх вивихах, при передніх відзначається відносне укорочення травмованої кінцівки.

Для передніх вивихів типовими є сплощення сідничної ділянки і відсутність контурів великого вертлюга, який не пальпується. Пахова ж ділянка випукла і здається збільшеною за рахунок вивихнутої головки стегнової кістки, яка пальпується під пупартовою (паховою) зв'язкою. Нерідко з внутрішнього боку вивихнутої головки відзначається чітка пульсація стегнової артерії.

Центральний вивих стегна. Внаслідок перелому дна вертлюжної западини головка зміщується в порожнину малого таза — залежно від травмівної сили. Виникає центральний вивих найчастіше від прямої дії сили по осі шийки і головки стегнової кістки. Значно рідше спричинюється непрямою дією травмівного чинника.

Клінічні прояви центрального вивиху: дещо зігнуте приведене і помірно ротоване назовні стегно, незначне відносне укорочення кінцівки, обмеження згинання та розгинання у кульшовому суглобі і неможливість відведення та ротаційних рухів. Відносно біомеханічної осі нижньої кінцівки вісь стегна зміщена дещо досередини, контури великого вертлюга не визначаються і зовнішня поверхня кульшового суглоба менш овальна. Під час ректального дослідження виявляють болючість і куполоподібне випинання стінки таза.

Після клінічного проводять рентгенологічне дослідження і лише потім встановлюють остаточний діагноз.

Ускладненими є вивихи стегна з одночасним переломом заднього краю

вертлюжної западини. Симптоматика така сама, як і у разі неускладненого заднього вивиху. Для уточнення діагнозу користуються даними анамнезу (удар потерпілий отримав по осі зігнутого стегна в ділянку коліна, що є типовим для цієї травми).

Вивих гомілки. Вивих гомілки належить до рідкісних травм і складає 1,5—2 відсотки від інших вивихів. Виникає частіше від непрямої дії, коли один із суглобових кінців (частіше стегна) фіксований стабільно, а другий (гомілковий) зміщається вперед, назад чи вбік. Вивих гомілки виникає за умови повного розривання схрещених зв'язок і капсули суглоба. У разі підвивиху розривається одна із них (передня чи задня — залежно від напрямку дії механічної сили). Для переднього вивиху гомілки характерна штикоподібна деформація колінного суглоба. Гомілка фіксована у розігнутому положенні і здається коротшою. Над стегном під перерозтягнутою шкірою виступає проксимальний суглобовий кінець гомілки. При суто передньому вивиху він розташований по осі нижньої кінцівки, при перед-ньобічному і бічному — назовні чи досередини. Спостерігається крововилив у суглоб (гемартроз).

При задньому вивиху суглобовий кінець гомілки зміщується назад і утворює сходоподібну деформацію. На передній поверхні під шкірою рельєфно виступають контури виростків стегнової кістки. Якщо надколінок при передньому вивиху мобільний і зв'язка його напружена, то при задньому вивиху гомілки він притиснутий до виростків стегна, власна зв'язка напружена. Вісь гомілки зміщена назад у сагітальній площині, а при передньому вивиху вона зміщується вперед. При вивиху гомілки, особливо задньому, травмується підколінна артерія, що проявляється набряком ступні, ціанозом або блідістю шкіри, порушенням чутливості, зниженням температури, відсутністю пульсу на тильній поверхні ступні.

Травматичний вивих надколінка (luxatio patellae) спостерігається рідко (0,4—0,7 %). Діагностика його не складна. Внаслідок прямої травми надколінок зміщується латеральне, рідше медіально. Спостерігається крововилив у колінний суглоб. Нога дещо зігнута у колінному суглобі, який дефігурований. Надколінок пальпується на бічній поверхні колінного суглоба. Напрямок власної зв'язки його зміщується відповідно до вивихнутого надколінка. Часто вивих надколінка виникає за незначної травми, що пояснюється дисплазією одного з виростків стегнової кістки.

У гомілковостопному суглобі ізольованих травматичних вивихів не буває. Вони виникають у разі перелому кісточок та розриву дистального міжгомілкового синдесмозу.

Травматичний вивих кісток ступні — теж не ізольована травма. Спостерігаються підтаранний вивих стопи (luxatio subtalo), вивих по суглобу Лісфранка, ізольовані вивихи таранної і човновидної кісток.

Вивихи хребців найчастіше спостерігаються у шийному відділі хребет

ного стовпа (мал.34). Виникають вони внаслідок надмірного згинання, рїдше — розгинання голови. Спостерігаються розриви зв'язок дуговідросткових суглобів. У цьому разі суглобові поверхні верхнього хребця зсуваються наперед за суглобові поверхні нижнього хребця, тобто відбувається заходження однієї суглобової поверхні за другу і виникає двобічний вивих хребця.

Однобічні вивихи бувають тоді, коли до згинання голови приєднується елемент ротації.

Значно частіше вивих хребців супроводжується переломом суглобових виростків, дужок, тіла.

При двобічних згинальних вивихах хребця голова нахилена вперед, підборіддя майже торкається грудної клітки. Виникає значний біль у шиї, який особливо загострюється за найменшої спроби руху голови, тому потерпілий руками фіксує голову. М'язи шиї напружені.

Остистий відросток вивихнутого хребця більш заглиблений, і над ним рельєфно виступає під шкірою сусідній осіисіий відросток Якщо вивих хребця однобічний, то голова повернута в бік, протилежний вивиху, остистий відросток відхилений у бік вивиху. Остаточний діагноз встановлюють після рентгенологічного дослідження.

Лікування травматичного вивиху. Ще в давні часи вважалось, що вивих, який настав до заходу сонця, повинен бути вправлений до заходу сонця і, навпаки, якщо вивих настав до сходу сонця, пін повинен бути вправленим до сходу сонця. І на сьогодні незмінним принципом лікування травматологічних вивихів є невідкладність та ургентність.

Вивих треба вправляти за такого зне-болення, коли настає повне розслаблення м'язів. Тільки тоді вправлення

не причинить додаткової травми. Після вправлення вивиху обов'язкова іммобілізація травмованої кінцівки (не менше як на 2—3 тиж) доти, доки не зростеться розірвана капсула суглоба.

V

сидить, то до спинки стільця). Хірург бере рукою травмовану кінцівку потерпілого вище від ліктя, а другою рукою — за передпліччя, згинає у ліктьовому суглобі до прямого кута і поступово, без насильства виконує такі операції:

І етап — плавно з наростаючою силою хірург робить тракцію плеча по осі донизу, перемагаючи контракцію (скорочення) м'язів;