Закриті пошкодження черевної порожнини і заочеревинного простору, Детальна інформація

Лапароскопія (огляд черевної порожнини за допомогою спеціального оптичного приладу) дає можливість визначити не лише наявність крові в черевній порожнині, а й характер пошкодженого органа. Щоправда, деякі автори ставлять під сумнів діагностичне значення цього методу дослідження.

Якщо діагноз пошкодження внутрішніх органів підтверджений або коли є підозра на нього, хворого негайно оперують. Під ендотрахеальним наркозом виконують лапаротомію (розкриття черевної порожнини). Кров відсмоктують, черевну порожнину осушують, зупиняють кровотечу.

У разі пошкодження порожнистого органа черевну порожнину осушують і санують (промивають антисептичним розчином). Усувають дефект, і черевну порожнину ще раз промивають антисептичним розчином. Після такої операції передню черевну стінку не зашивають наглухо, а дренують у кількох місцях гумовими смужками і пояіхлор-вініловими трубками.

Окремо треба зупинитися на травматичному пошкодженні органів заочере-винного простору.

З органів, які розташовані заочеревин-но, найчастіше травмуються підшлункова залоза, нирки та сечовий міхур.

Пошкодження підшлункової залози спостерігаються нечасто. Вони рідко коли бувають ізольованими. Звичайно одночасно із підшлунковою залозою травмуються дванадцятипала кишка, шлунок, печінка, селезінка тощо.

Небезпека у разі пошкодження підшлункової залози полягає в тому, що в черевну порожнину або заочере-винний простір виливається не лише кров, але й сік залози. При цьому він активується, зумовлюючи розплавлен-ня як самої підшлункової залози, так і сусідніх м'яких тканин.

Діагностика пошкоджень пщшлунко-вої залози тяжка. Хворі бліді, шкіра вкрита холодним потом. Відзначаються тахікардія, зниження артеріального тиску, напруження м'язів передньої черевної стінки в проекції підшлункової залози, високе стояння лівого купола діафрагми, болючість під час натискування в лівому реберно-хребетному кугі. У крові збільшується вміст ферментів підшлункової залози, а інколи і цукру.

Лікування пошкоджень підшлункової залози тільки оперативне.

Пошкодження нирок при закритій травмі зустрічаються досить часто. Вони можуть проявлятися у вигляді забиття, розриву і руйнування тканин нирки з відриванням ніжки.

Забиття нирки супроводжується незначним болем у попереку і мікрогема-турією (незначна кількість крові в сечі). Для тяжчих пошкоджень нирки характерна тріада: біль у відповідній поперековій ділянці, її припухлість, гематурія.

Травми нирок діляться на внутрішньо- і позаочеревинні.

Описана вище тріада характерна для позаочеревинних розривів нирок. У разі внутрішньоочеревинного розриву, коли сеча потрапляє в черевну порожнину, розвивається перитоніт.

У діагностиці травм нирок важливе місце посідають лабораторні і рентгенологічні методи дослідження. Під час дослідження крові виявляють анемію, сечі — гематурію. У разі внутрішньовенної урографії (внутрішньовенне введення контрастної речовини) на рентгенографах помітні затікання сечі за межі сечовивідних шляхів.

Забиття нирок і невеликі позаочере-винні розриви лікують консервативними методами (ліжковий режим, холод на поперекову ділянку, гемостатичні засоби, антибіотики, інфузійна терапія).

Показанням до оперативного втручання є заочеревинні гематоми, які швидко збільшуються, або ознаки прогресуючого перитоніту. Перед операцією обов'язково треба переконатися, що є друга нирка, оскільки іноді доводиться видаляти травмовану нирку.

Розриви сечового міхура бувають частіше у разі травми нижньої половини живота з переломом тазових кісток при переповненому міхурі. Розриви його, як і розриви нирок, бувають поза- і внутрішньоочеревинні. У разі позаоче-ревинного розриву спостерігаються різка болючість передньої черевної стінки над лобковим симфізом, припухлість, пастозність у цій ділянці.

У разі внутрішньоочеревинного розриву сечового міхура швидко розвиваються ознаки перитоніту.

В обох випадках спостерігаються макрогематурія, позиви на сечовипускання.

У діагностиці розривів сечового міхура допомагає ретроградна цисто-графія (контрастну речовину вводять у сечовий міхур через катетер). Можна виявити затікання контрастної речовини в паравезикальну клітковину або в черевну порожнину.

Лікування розривів сечового міхура оперативне. За внутрішньоочеревинного розриву показані лапаротомія, зашивання рани сечового міхура, висушування і промивання черевної порожнини, дренування її і накладання надлобкової нориці сечового міхура (для виведення протягом 7—10 діб сечі з метою зменшення тиску в міхурі).

При позаочеревинних розривах сечового міхура по білій лінії над лобковим симфізом розрізують шкіру, апоневроз. Знаходять дефект у сечовому міхурі і зашивають. Накладають надлобкову норицю і дренують навколишню клітковину.