Гнійні захворювання лімфатичних і кровоносних судин, Детальна інформація

Запалення вени може починатися як із зовнішньої її оболонки (перифлебіт), так і з боку внутрішньої (ендофлебіт). У обох випадках у процес швидко втягується вся стінка судини. Спочатку венозна стінка інфільтрується серозним, а з часом — гнійним ексудатом. У просвіті вени утворюється кров'яний згусток. Виникненню флебіту сприяють зниження реактивності організму, пошкодження венозної стінки (частіше під час пункції), сповільнення в ній руху крові, підвищення коагуляційних властивостей крові.

\x0152

\x00F0

удини нижніх кінцівок.

За локалізацією розрізняють поверхневий і глибокий флебіти (залежно від того, які вени при цьому уражуються). Поверхневі вени— велика і мала підшкірні (v. saphena magna and parva) — розташовані в підшкірній основі, глибокі — передні і задні гомілкові, підколінна, стегнова (v.tibiales anteriores and posteriores, v.poplitea, v.femora-lis) — під фасціями, у м'язах тощо. Обидві системи сполучаються між собою за допомогою анастомозів.

Гострий флебіт може бути простим (серозним) і гнійним. У разі першої форми стінка вени пошкоджується незначно, тромби в ній не утворюються і просвіт її зберігається. Процес такий звичайно закінчується одужанням. Для гнійного флебіту характерне утворення в просвіті вени тромбів, які нагноюються.

При поверхневому флебіті на шкірі у ділянці проекції вен з'являються червоні смуги. Під час пальпації промацуються поздовжні щільні тяжі. Підвищується температура тіла, прискорюється пульс, з'являються головний біль, озноб, загальна слабкість, зміни складу крові.

Лікування поверхневого флебіту подібне до лікування лімфангіту: іммобілізація, постільний режим, підвищене положення кінцівки, пов'язки з розчином димексиду, гепариновою маззю, гелем венорутону, антибактеріальні препарати.

Пошкодження інтими призводить до утворення у просвіті вени тромбу, що разом із запаленням стінки судини сприяє розвитку тромбофлебіту. Небезпека його полягає в тому, що тромби, закриваючи просвіт вени, порушують кровообіг. З другого боку, інфіковані тромби розносяться кровоносними судинами по організму, що призводить до виникнення у віддалених органах і тканинах нових осередків запалення. Тромби, потрапляючи в кровоносне русло, можуть заноситися в легеневу артерію, спричинюючи її емболію і смерть.

Тромбофлебіт буває поверхневим і глубоким. Частіше уражаються поверхневі вени нижніх кінцівок, вени таза і прямої кішки, рідше —вени верхніх кінцівок. Сприяє цьому варикозне розширення вен, що частіше буває у жінок і зумовлюється застоєм крові у венах (вагітність, робота стоячи, травматичне пошкодження вени тощо).Пев-ну роль у виникненні тромбофлебіту відіграє сповільнення руху крові у венах, зміна її складу.

Особливою формою є мігруючий тромбофлебіт, який, уражаючи поверхневі вени, може переміщатися в різні ділянки. Часто він супроводжується одночасним ураженням артерій (хвороба Бюргера).

Як флебіт, так і тромбофлебіт буває простим і гнійним.

За клінічним перебігом тромбофлебіт ділять на гострий, підгострий і хронічний. Виділяють ще низхідну і висхідну його форми (поширюються згори вниз або знизу вгору).

У разі висхідного тромбофлебіту, коли процес, поширюючись угору, охоплює все нові ділянки вени, з'являється небезпека переходу його на загальну клубову вену. Такі хворі потребують негайного оперативного втручання — перев'язування великої підшкірної вени у ділянці впадіння її в стегнову вену (операція Троянова— Тренделенбурга).

Тромбофлебіт поверхневих вен нижніх кінцівок виявляється появою

під шкірою, у ділянці великої або малої підшкірної вени, змієподібних випинань. Шкіра над ними гілеремійо-вана з ціанотичним відтінком. Характерна пастозність кінцівки. Під час пальпації по ходу вен виявляють щільні, дуже болючі утворення. На дотик кінцівка холодніша від здорової. У разі простого тромбофлебіту загальний стан хворого майже не порушується, у разі ж гнійного підвищується температура тіла до 38—39 °С, з'являється озноб, іноді розвивається сепсис. Якщо тромб нагноюється, новоутворення втрачає свою щільність, може з'явитися симптом флюктуації.

Гнійне запалення вен спостерігається частіше, ніж гнійне запалення артерій, що пояснюється тим, що стінка останніх міцніша.

При тромбофлебіті глибоких вен кінцівка набрякла, шкіра напружена, бліда, з ціанотичним відтінком, місцева температура підвищена. Спостерігаються ущільнення і болючість м'язів (особливо литкових).

Тромбофлебіт нижніх кінцівок у разі гнійного запалення тазової клітковини довкола матки і тромбофлебіт вісцеральних вен таза, що іноді спостерігається після пологів, мають своєрідний перебіг. Процес має назву білої або синьої флегмазії (phlegmasia alba dolens і phlegmasia caerulea dolens).

Біла флегмазія характеризується стійким набряканням кінцівки, болючістю, білим кольором шкіри і зниженням її температури.

Для синьої флегмазії характерні: виражений набряк усієї кінцівки з поширенням на промежину, сідниці, ціаноз шкіри, поява раптового різкою болю в кінцівці, відсутність артеріальної пульсації; іноді розвивається венозна гангрена кінцівки.

Лікування гострого тромбофлебіту поверхневих вен нижніх кінцівок полягає передусім у наданні кінцівці спокою. Призначають постільний режим (кінцівка припіднята) до затихання гострих явищ (профілактика поширення інфекції і можливих тромбоемболій). При підгострому і хронічному тромбофлебіті показані теплові процедури (сухе тепло, зігрівальні компреси), пов'язки з гепариновою маззю, гелем троксевазину. Ефективні фізіотерапевтичні процедури (інфрачервоні промені). Добрі наслідки дають паранеф-ральні новокаїнові блокади.

При гострому тромбофлебіті глибоких вен ноги чи ноги та таза поряд із консервативними заходами (постільний режим з припіднятою та іммобілізованою кінцівкою, антикоагулянтною та антибіотичною терапією тощо) нерідко вдаються до хірургічного втручання — введення в нижню порожнисту вену фільтрів з метою запобігання тромбо-емболії легеневої артерії.

Для лікування тромбофлебіту, особливо глибоких вен, використовують п'явки. Їх прикладають до шкіри ураженої ділянки, де вони присмоктуються, а гірудин, який при цьому виділяється в кров, сприяє розсмоктуванню тромба.

Сучасні засоби профілактики і лікування тромбофлебіту включають: антикоагулянти прямої і непрямої дії, тром-болітичні засоби, препарати, які поліпшують мікроциркуляцію і зменшують агрегацію форменних елементів крові.

До антикоагулянтів прямої дії належать гепарин (по 5000 ОД 4 рази на добу) та низькомолекулярні гепарини непрямої дії — пелентан (0,1—0,15 г 2 рази на добу), неодикумарин (0,05— 0,1г 2 рази на добу), фенілін (0,01 г 2 рази на добу). Призначати антикоагулянти можна лише у разі контролю ко-агулограми або у крайньому разі хоча б протромбінового індексу. Він повинен знижуватися не більш як на 40—50 % (при нормі 75—100 %).

Серед тромболітичних засобів застосовують трипсин,хімотрипсин (0,07 мг/кг маси тіла, внутрішньовенне 2 рази на добу).

Ефективний стандартний препарат тромболітин (суміш трипсину з гепарином у співвідношенні 6:1). Він має антикоагулянтну і тромболітичну дію (0,1мг 3 рази на добу внутрішньовенне або внутрішньом'язово).

До фібринолітичних препаратів належить фібринолізин (20 000— 40 000 ОД у поєднанні з гепарином, внутрішньовенне).

З метою поліпшення мікроциркуляції внутрішньовенне вливають низькомолекулярні декстрани (реополіглюкін).