Виразки, Детальна інформація

Для ефективного лікування виразок потрібні своєчасна їх діагностика, застосування консервативних та хірургічних засобів, висока кваліфікація лікарів, велике терпіння та належний догляд за хворими.

Пролежні — це некроз шкіри та підлеглих м'яких тканин у місцях стискання їх між твердою основою ліжка чи пов'язкою та кістковими виступами тіла хворого. Патогенез пролежнів пов'язаний з порушенням кровообігу в тканинах внаслідок стискання останніх та їх судин. Найчастіше пролежні виникають у місцях поверхневого розташування скелетних утворень тіла — крижі (мал. 98), лопатки, п'яти, гребені клубових кісток, остисті відростки хребців та інші кісткові виступи, не вкриті м'язами, у хворих, які самостійно не можуть змінювати положення в ліжку, перевертатись і за якими не здійснюють належного санітарно-гігієнічного догляду. Їх виникненню сприяють недостатній розвиток підшкірної основи, анемія, гіпопротеїнемія, набряк тканин, серцево-судинна недостатність, різні загальні хвороби (цукровий діабет, атеросклероз, сепсис, порушення функції нервової системи). Так, швидко розвиваються пролежні у хворих з пошкодженням спинного мозку (зі спи-нальним шоком), у яких уже через добу утворюються пролежини на крижах, остистих відростках хребетного стовпа, великих вертлюгах та навіть на п'ятах. У хворих без порушення нервової трофіки головною причиною розвитку пролежнів є недостатній догляд за ними взагалі та за шкірою зокрема. Пролежні починаються з реактивної гіперемії, запалення шкіри в зоні її стискання, за яким настає вологий некроз унаслідок приєднання інфекції або (рідше) сухий некроз унаслідок ішемії. Здебільшого некроз обмежується шкірою та підшкірною основою, але нерідко поширюється на всю товщину її та фасцію, аж до кістки.

Лікування пролежнів складається насамперед з усунення причин появи та прогресування некрозу: належний догляд за хворими, підкладання під хворого в зоні некрозу (переважно крижі) м'якого, наповненого повітрям гумового круга (вкритого білизною), протирання шкіри спиртом та утримання її чистою; недопущення промокання під хворим білизни та часта зміна останньої тощо. При пролежнях, спричинених тиском на тканини твердої пов'язки, останню насамперед знімають та замінюють іншою.

Некротичну тканину (шкіра та підшкірна основа) в зоні пролежнів видаляють, дефект тканин лікують за правилами санації гнійної рани. При сухому некрозі струп видаляють лише після повного відокремлення його від сусідніх тканин (якщо під ним немає гною), до цього він слугує біологічною "пов'язкою", яка захищає рану від подразнення та інфекції.

Профілактика пролежнів полягає у дбайливому догляді за хворими. Їх треба своєчасно перевертати на бік та протирати шкіру спиртом чи одеколоном, білизну добре розрівнювати. Хворим з тяжкою патологією, особливо літнім, треба з першого дня підкладати під крижі гумові надувні чи поролонові подушки, робити легкий масаж спини та вдаватись до інших заходів, що поліпшують кровообіг у шкірі. В останні роки користуються спеціальними ліжками, що запобігають утворенню пролежнів.

У разі застосування твердих пов'язок, особливо гіпсових, кісткові виступи треба прикривати шаром вати та робити своєчасну ревізію стану шкіри органа під пов'язкою, уважно прислухатись до скарг хворого на неприємні відчуття в зоні пов'язки. Звичайно, не можна обмежуватись лише місцевими заходами. Ліквідація чи зменшення загальних розладів (серцевої недостатності, гіпертензії, анемії, порушень вуглеводного обміну) як до операції, так і після неї, боротьба з інфекцією тощо мають важливе значення для запобігання пролежням, пов'язаним з дефектами накладання твердих пов'язок. Велику роль відіграє також кваліфікація як лікарів, так і середніх медичних працівників, що накладають пов'язки.