Валеологічна етнопедагогіка, Детальна інформація

ВАЛЕОЛОГІЧНА

ЕТНОПЕДАГОГІКА

Український народ з глибокої давнини поціновує здоров'я як найважливіший феномен буття. Багата скарбниця народної мудрості — фольклор — тому підтвердження. Глибоке розуміння необхідності турботи про своє здоров'я маємо й в образних порівняннях ("Здорова, як вода", "Здоровий, як дуб"), і в численних прислів'ях та приказках:

Найбільше багатство — здоров'я. Без здоров'я нема щастя.

Бережи одяг, доки новий, а здоров'я, доки молодий.

Гримай ноги в теплі, голову в холоді, живіт у голоді — не будеш хворіти, будеш довго жити.

Як нема сили, то й світ не милий.

У кого болять кості, той не думає Іти в гості.

Поганому животу І пироги вадять.

Здоров'я маємо — не дбаємо, а втративши, плачемо.

Побажання здоров'я є в народних піснях, колискових, колядках та щедрівках.

Турбота про здорове покоління програмувалася ще в дошлюбний період, під час весілля і в подальшому зумовлювала поведінку вагітної жінки. Так, під час весілля нареченим не дозволялося пити алкогольні напої та палити.

В народі засуджувалися ранні шлюби, бо організм батьків, особливо матері, ще недостатньо зміцнів для продукування нащадків. Не дозволялося укладати шлюби між близькими родичами, бо це теж погано позначиться на нащадках.

Вагітну жінку намагалися убезпечити від важких робіт, від нервових потрясінь, дбали про якісне повноцінне харчування. Новонароджене дитя купали у літеплі (воді кімнатної температури), у воду кидали різне зілля, що мало оздоровчий вплив, примовляючи з безмежною любов'ю й теплом наївні сподівання:

даю у купіль любисток, щоб люди любили;

кидаю листя дуба, щоб сини й дочки були міцні, як дубочки;

кидаю ромашку, щоб ніжними були діти;

кладу материнку і чебрець, щоб зростали в рідному краю з рідним словом, а запах материнки І чебрецю завжди повертав до рідних порогів.

Раціональні зерна санітарно-гігіенічних вимог містять численні правила й заборони щодо утримання помешкання, хатнього начиння, користування предметами особистої гігієни, як-от:

необхідно закривати від пилу та комах посуд з їжею чи відро з водою;

перед тим, як саджати хліб у піч, вишкребти й почистити діжу від тіста, накрити її;

їсти тільки своєю ложкою;

витиратися своїм рушником;

по закінченні дня замітати хату;

не можна невмитому виходити з хати;

виливати помиї перед порогом;

викидати кістки за вікно.

В нашого народу склалися усталений досвід та практика збереження навколишнього середовища і піклування про гігієну — свою власну, майбутньої матері та дитини.

Деякі заборони й певні правила поведінки, що подавалися здебільшого як повір'я, приписи, заклинання, були примітивними. Вони відобразили ілюзорні уявлення про навколишній світ (скажімо, заборона вагітній жінці наступати на коромисло, бо в дитини на ногах будуть нариви, або лякатися — тому що в дитини на тому місці, якого з переляку торкнулася майбутня мати, буде родима пляма, схожа на те, чого злякалася жінка). Однак усі вони ґрунтувалися, як правило, на бажанні запобігти шкідливим та небезпечним для здоров'я дитини впливам. Адже негативні емоції, що переживає жінка, шкодять дитині.

Заборони й правила, що містили в собі звичаї та обряди, які з дня народження І до останніх днів регламентували поведінку людини І спонукали до здорового способу життя, забезпечували життя в гармонії з навколишнім середовищем, з природою, людьми і самою собою.