В пошуках збудників малярії, Детальна інформація

В 1892 році Менсон дістав місце лікаря в Лондонському Морському шпиталі, де лікували моряків, що прибували з далеких країн, де вони заражались тропічними хворобами. В результаті Мейсон зіткнувся з малярією, якою страдали багато матросів, що попадали в цей шпиталь. Він побачив в їх крові плазмодій малярії і показав його своїм колегам. Оскільки в ті часи наукові відкриття поширювались значно повільніше, ніж епідемії хвороб, колеги Менсона не мал. про малярійний плазмодій ніякого уявлення, незважаючи на те, що він був відкритий ще тринадцять років тому назад.

До кінця грудня 1894 р. Менсон вважав, що вже повністю вивчив малярію, утворення і розвиток плазмодій, а також проміжного господаря. Висунувши гіпотезу, він хотів добитися переконливих доказів. Ніхто йому не допоміг дістати 300 фунтів стерлінгів, щоб поїхати в тропіки (навіть Королівське товариства – назва академії наук Великобританії). Відмова дуже засмутила Менсона, але не викликала в нього злобу. Все, що він знав і думав про малярію, Менсон повідомив молодому Рональду Россу, який жив в тропіках і мав можливість вивчати малярію і ставити необхідні досліди. Мейсон не мав цієї можливості, тому що в Лондоні не було тих москітів, яким він приписував головну роль в поширенні малярії. Ми знаємо, як багато зробив Росс в справі дослідження малярії. За свої відкриття він отримав Нобелівську премію. Але ми не повинні забувати, що своїми, відкриттями він в значній мірі зобо’язаний Менсону.

Тим часом Менсон продовжував розвивати нову галузь медицини, що вивчала тропічні хвороби, заснував при Королівській медичнім товаристві секцію тропічної медицини, яка займалась підготовкою лікарів цього профілю.

Мейсон надихнув багатьох лікарів на сміливі експерименти на собі, бо багато питань, що виникли в зв’язку з вивченням малярії, вимагали ще вияснення. Піддав себе укусам комарів, заражених малярією, і син Менсона, лікар Потрик К.Менсон, якому в той час було тільки 23 роки. Одночасно такий дослід провів ще один молодий лікар. І той та інший ніколи не бували в районах, де можна заразитися малярією. Після деякого часу обидва молоді лікарі захворіли найбільш поширеною формою – трьохденною малярією, при якій приступи повторюються кожні три дні. В той час можна було вже без особливого ризику, йти на такий експеримент, бо хінін став надійним засобом боротьби з не запущеними формами малярії.

Інший дослід проведений по рекомендації Менсона, повинен був довести зовсім зворотне, а саме: навіть в районах найбільш поражених малярією, людина, яка захищена від укусів комарів, залишається здоровою. Мейсон після Лоу і Самбона (пізніше вони стали відомими лікарями – гігієністами) в найбільш малярійне місце в Італії, якою була провінція Кампанья. Вони поселились в будиночку, абсолютно надійно захищеному від проникання комарів, і залишились здоровими. Був підведений підсумок дослідженням Менсона та інших борців з малярією. Тепер залишалось слово за хімією, яка повинна була найти інші засоби ще більш ефективні, ніж старий випробуваний хінін, що діставався з кори хінного дерева. І засоби знайшли. Таким чином. медицина як наука практично вирішила проблему малярії.

Результати досліджень підтвердили можливість затяжної форми інкубаційного періоду малярії. Вияснилося, що в країнах помірного клімату ознаки хвороби появились пізніше 7 і 9 місяців після укусу малярійного комара, а не через 10-12 днів, як це звичайно спостерігалось в тропіках, і в Італії. Саме в останній серії дослідів на собі взяли участь лікарі Швелленгребельде Грааф, А. де Брукк, К.Є. де Морр.