/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Визначні французькі медики, Детальна інформація

Тема: Визначні французькі медики
Тип документу: Реферат
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 1530
Скачати "Реферат на тему Визначні французькі медики"
Сторінки 1   2  
На думку про можливість використовувати безпосереднє вислухування навів його, за словами самого Лаеннека, такий буденний факт. Якось він ішов на виклик до хворої через двір Лувру. Лувр за час революційних подій зазнав значних пошкоджень, тепер його ремонтували і двір був завалений будівельними матеріалами. Лаеннек звернув увагу на двох хлопчиків, які грались деревинками: один з них шкрябав на одному кінці деревинки, а другий вухом вислухував на другому. Хвора, яку мав дослідити Лаеннек, була молода, дуже огрядна дівчина з недугою серця. Уявлення про роботу серця промацуванням нічого не дало: прослухати серце безпосередньо вухом соромливий Лаеннек не наважився. «Пристойність не дозволяла мені, - пише він, - вдатися до цього засобу». У нього раптово виникла думка послухати хвору за прикладом хлопчиків. Він міцно згорнув паперовий зшиток і приклав до грудей хворої. «Першого разу, коли я застосував цей засіб, я настільки ж здивувався, як і зрадів, почувши тони серця чіткіше і виразніше, ніж коли вислухував безпосередньо вухом. Я тоді не подумав, що цей засіб може дати багато корисного не лише для дослідження биття серця, а й усіх тих рухів, які можуть викликати шуми в грудній клітці, як дихальні шуми, звук голосу, хрипи, скупчення рідини в плеврі чи перикарді». З винятковою наполегливістю Лаеннек починає перевіряти можливості використання посереднього вислухування. Він виготовляє для цього два з'єднаних дерев'яних циліндри, названих ним стетоскопом (від ?????????? - груди, ???????? - досліджую). Перша модель такого стетоскопа зберігається в Лаеннеківському музеї в Нанті - місті, де Лаеннек здобув медичну освіту. Протягом трьох років він працює в лікарнях, нагромаджуючи факти, перевіряючи те, що чує, вислухуючи хворого із змінами в органах, які можна виявити під час секцій. В 1819 р. він публікує свою відому працю «Трактат про безпосередню аускультацію». Епіграфом до книги він узяв слова Гіппократа: «Вміти досліджувати - вже велика частина майстерності». Користуючись стетоскопом, Лаеннек описав багато аускультативних ознак, дав їм назву і пояснення, які в значній частині поділяють учені і в наш час. Такі терміни, як пуерильне, сакадоване дихання, егофонія, амфоричний шум, капілярний бронхіт, геморагічний інфаркт та ін., належать йому.

Класичну працю Лаеннека про аускультацію через рік після опублікування було вже перекладено майже на всі європейські мови.

Лаеннеку належать також визначні праці з патологічної анатомії, туберкульозу. Він перший виявив, не знаючи етіології туберкульозу, патологоанатомічну специфічність цього процесу в утворенні горбків - туберкул. Отже, цю недугу Лаеннек запропонував називати туберкульозом. Ця назва, як відомо, увічнилась у світовій медичній термінології. Слід зазначити, що думку Лаеннека щодо єдності патологоанатомічного субстрату при сухотах (туберкул) не поділяли тогочасні корифеї медицини, включаючи Вірхова, і лише з відкриттям Кохом збудника туберкульозу і в результаті патогістологічних перевірок погляд Лаеннека набув загального визнання.

З іменем Лаеннека пов'язаний опис перитоніту та цирозу печінки. Лаеннека було обрано членом Медичної академії, професором медичної школи, але хвороба - туберкульоз, вивченню якої він віддав стільки сил, змусила його припинити роботу, переїхати у провінцію, де він жив у злиднях і невдовзі помер у віці 45 років.

Велика історична заслуга Лаеннека в тому, що він не тільки відкрив аускультацію, а й дав патологоанатомічне пояснення ознак, які можна виявити за допомогою цього методу.

Винайдення перкусії і аускультації, простих і завжди доступних методів дослідження, значно збагатило діагностичні можливості клінічного обстеження хворих. Визначаючи за допомогою цих методів зміни в органах, лікарі почали поєднувати їх із змінами морфологічними.

Лаеннеку доводилося вести гостру боротьбу з популярним в його часи вченням Ф. Бруссе (1772- 1838), який у Парижі очолював кафедру загальної патології. Бруссе дотримувався погляду, що всі недуги мають свій початок в запаленні кишок. Подразнення з кишок, на його думку, можуть проявлятися в організмі в найрізноманітніших формах, таких, як гарячка, шкірні висипання, нервові явища. В лікуванні основне - дієта і кровопускання, п'явки. В його відділі в госпіталі, крім безпосередніх кровопускань, застосовувалося 100 тисяч п'явок на рік. Захоплення лікуванням різних хвороб п'явками серед прибічників Бруссе так поширилось, що в 1827 р., внаслідок того що свої запаси вичерпались, імпортовано було у Францію 23 мільйони п'явок з інших країн. Показуючи морфологічні зміни, характерні для різних недуг, Лаеннек доводив усю безпідставність учення Бруссе.

Розроблені Корвізаром і Лаеннеком нові методи клінічного дослідження почали застосовувати в інших країнах. В Росії одними з перших ввели їх у практику та вдосконалили Г. І. Соколовський і П. А. Чаруковський.

.У Берліні активно поширювали методи перкусії та аускультації, а також клініко-патологічні зіставлення І. Шенлейн і Ф. Фрерикс. У Відні цим питанням приділяли багато уваги й. Шкода (чех за національністю) і Йоганн Дітль. «Уже пробив останній час безгрунтовної емпірії, - зазначав Шкода у своїх лекціях, - тільки те, що має суто наукове природоісторичне обгрунтування, повинне вводитись у практичну медицину, все інше - містика. Медицина - наука, а не мистецтво».

Нові методи дослідження значно поліпшили діагностику захворювань, тимчасом як лікувальні можливості залишались малодійовими, застарілими, обмежувалися в основному частими кровопусканнями, проносними та блювотними. Це давало підстави для скепсису щодо лікувальних можливостей медицини взагалі. «Ми можемо розпізнавати, описувати й розуміти захворювання, але ми не повинні навіть мріяти про можливість впливати на них нашими засобами». Ще більш крайніх поглядів, ніж Шкода, дотримувався Дітль: «Краще, що можна зробити при внутрішніх хворобах, - це не робити нічого».

Збагачення клініки ефективними лікувальними засобами стало можливим тільки з розвитком експериментальної фармакології. Першу в світі лабораторію фармакології було створено Г. Бухгеймом в Дерптському (нині Тарту) університеті в 1847 р. У другій половині XIX ст. в лікувальну практику ввійшли вже такі активні препарати, як морфій, кофеїн, бром, атропін, папаверин та ін.

Другий учень Біша, Гійом Дюпюїтрен (1777- 1835), займався практичною хірургією, завідував хірургічним відділенням найбільшої лікарні Парижа. Він справедливо вважався найвидатнішим хірургом свого часу. В хірургії його ім'я зберігається в назві описаного ним абдукційного перелому гомілки (перелом Дтюпюїтрена) і десмогенної контрактури пальців кисті (контрактура Дюпюїтрена). Найбільший хірургічний музей Франції в Парижі названо його ім'ям.

Крім хірургії Дюпюїтрен багато уваги приділяв вивченню патологічної анатомії. За своїм заповітом він залишив великий капітал Паризькому університетові для заснування окремої кафедри патологічної анатомії. На завідування цією кафедрою Дюпюїтрен рекомендував свого учня - хірурга і патологоанатома Крювельє, з ім'ям якого пов'язане виділення в самостійну нозологічну форму пептичної виразки шлунка. Крювельє створив перший французький підручник патологічної анатомії з атласом.

У цей же час виділяється в окрему спеціальність педіатрія. В Англії виходять (1748- 1784) посібники з описом догляду та вигодовування немовлят, захворювань дітей старшого віку (В. Кадоган, Г. Армстронг, М. Ундервуд). У Швеції такий же посібник створено Р. Розенштейном (1761). Першу спеціалізовану лікарню для дітей було відкрито в Парижі 1802 р. Під керівництвом А. Труссо, Ф. Жадло, Г. Роже вона стає школою підготовки педіатрів для багатьох країн Європи. Дитячу лікарню в Петербурзі було відкрито 1834 р., у Відні - 1847 р.

Засновником патологічної анатомії як самостійної науки вважається віденський професор Карл Рокитанський (1804- 1878). Обслуговуючи найбільші лікарні Відня, роблячи близько 2 тисяч розтинів на рік (такої можливості до нього не мав жоден дослідник), займаючись лише патологічною анатомією, Рокитанський зміг вивчити зміни в органах при різних захворюваннях в їх поступовому розвитку. У своєму великому підручнику патологічної анатомії він подав класичний опис змін в органах, які можна бачити неозброєним оком під час розтинів. Рокитанський дотримувався гуморальної теорії походження хвороб, розрізняючи в змінах соків організму окремі, як він називав, «крази»: запальний, тифозний, туберкульозний, раковий тощо. Вчення про «крази», яке фактично не вносило нічого нового в питання походження хвороб, не набуло поширення, і його швидко забули після появи праць Вірхова з питань целюлярної патології.

Підсумовуючи, можна сказати, що на кінець XVIII ст. анатомами вже було докладно вивчено будову людського організму з початковими відомостями з мікроскопії тканин і органів. Хоч функції більшості органів залишалися ще невідомими, великих успіхів було досягнуто в розумінні кровообігу, дихання, властивостей окремих тканин. Тим часом клінічна медицина не мала таких видатних успіхів.

Методи обстеження хворих залишалися ще майже тими самими, якими лікарі користувались за часів Гіппократа. Дуже затримував справу вивчення клініки різних захворювань та диференціації їх, що потребувало численних детальних спостережень, надто незадовільний стан лікарень. У більшості країн вони були ще не лікувальними закладами, а притулками для бездомних калік, інвалідів війн. Переважна більшість їх утримувалась не коштом держави, міст, а благодійними закладами. Звичайно хворих у шпиталях розміщували у великих палатах на 50- 100 осіб по 2- 3 на одне ліжко; ці палати майже не опалювались; незаразні хворі лежали разом із заразними. Лише в окремих шпиталях видавали білизну, здебільшого хворі лежали у своїй білизні або зовсім без неї. У міських лікарнях платних посад лікарів було мало, а в благодійних закладах, при монастирях лікувальною справою часто керували недипломовані лікарі. Особливо жахливим було становище психічно-хворих, фактично позбавлених лікарської допомоги. Неспокійних, буйних психічнохворих заковували в кайдани, ув'язнювали в каземати разом з карними злочинцями. Реформу шпитальної справи було проведено лише в XIX ст.

Викладання медицини в університетах на кінець XVIII ст. значно поліпшилось. Особливо сприяло цьому визнання рівноправності хірургів і введення викладання хірургії у всіх університетах як важливої галузі медицини. При багатьох медичних факультетах було відкрито з навчальною метою великі клініки. В опублікованій у 1715 р. одній з перших праць про раціональну побудову навчання на медичних факультетах університетів Ланцізі (Lancisi Giovani, 1654- 1720) «De recta medicorum studiorum ratione» зазначається, що студенти повинні добре знати природничі науки, уміти користуватися термометром, мікроскопом, підкреслюється обов'язковість навчання біля ліжка хворого. В 1725 р. вводяться державні іспити для випускників навчальних медичних закладів, спочатку в Пруссії, пізніше в Данії, Швеції, Австрії та інших країнах. В кінці XVIII ст. відкриваються перші вищі медичні школи в Америці - в Нью-Йорку, Філадельфії. Авторитет лікарів у суспільстві і урядових колах зріс. Часті епідемії, проти яких лікарі застосовували вже більш раціональні засоби, економічні фактори, потреба утримувати великі армії - все це змусило уряди вводити лікарів у центральні і провінційні адміністративні органи, вони беруть активну участь у складанні для більшості країн перших державних медико-санітарних законоположень.

Хоч у XVIII ст. в боротьбі за матеріалістичний світогляд у вивченні фізіології та патології людського організму було зроблено вже дуже багато, матеріалістами в цю епоху були представники лише найпередовішої частини лікарів. Більшість лікарів дотримувалася ідеалістичних поглядів; на їхню думку, життя і функції організму людини цілком залежать від керівної, спрямовуючої сили - душі, «життєвої сили».

Матеріалісти цієї епохи, заперечуючи існування душі, всі функції організму пояснювали суто фізичними або хімічними законами. Описуючи і відкриваючи нові факти в будові і функціях організму, його патології, вони, проте, не могли з'ясувати взаємозв'язку між ними. Лише в окремих учених цієї епохи, таких, як Ламарк, Ламерті, Кабаніс, виникла ідея про еволюцію світу, вони робили спроби пояснити цю еволюцію, встановити зв'язок між окремими явищами. М. В. Ломоносов уже в 40-х роках XVIII ст. опублікував ряд видатних праць з фізики, хімії та геології, які розкривали загальний зв'язок явищ природи.

Всебічне наукове обгрунтування матеріалістичного світогляду, правильне розуміння тонких функцій організму, етіології і патогенезу багатьох захворювань дали великі відкриття XIX ст. - періоду розквіту діяльності нового класу, який вийшов на історичну арену, - буржуазії.

Moniteur official, 1790, 12.IX. – p. 1055.

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар