Гігієна праці медичних працівників, Детальна інформація

Головним фізіолого-гігієнічним призначенням натільної білизни (перший шар пакету одягу) є поглинання поту та інших виділень шкіри, добра вентиляція простору між шкірою і першим шаром одягу. Тому тканини, що їх використовують для натільної білизни, повинні насамперед мати високу гігроскопічність, бути гідрофільними та повітро-паропроникними. Найбільше цим вимогам відповідають натуральні тканини, волокна яких є гідрофільними і мають високу гігроскопічність. Небажано використання синтетичних тканин для натільної білизни ще й тому, що хімічні компоненти такої тканини внаслідок безпосереднього дотику до шкіри можуть негативно впливати на неї, спричиняючи подразливий та алергічний ефекти. Білизна з деяких синтетичних тканин (наприклад, хлоринова) або з їх домішками може використовуватись у холодну пору року, за низьких температур навколишнього середовища, коли потовиділення обмежене.

Костюми, сорочки та плаття (другий шар одягу) мають забезпечувати оптимальний підодяговий мікроклімат, сприяти випаровуванню вологи в повітря з білизни і відповідати характеру роботи, що виконується. У гігієнічному відношенні важливою умовою для другого шару одягу є його висока паропровідність. Для виготовлення костюмів та інших видів другого шару одягу можна використовувати як натуральні, так і синтетичні тканини.

O

*

аних тканин (наприклад, лавсан у суміші з вовною), яким притаманні поліпшені сорбційні властивості, знижена електризованість, висока паропровідність і низька теплопровідність, вони поєднані з добрими експлуатаційними властивостями і зовнішнім виглядом.

Головне функціональне призначення верхнього одягу (третій шар одягу) — захист від холоду, вітру, несприятливих погодних умов тощо. Тканина для верхнього одягу повинна мати низьку теплопровідність, велику вітростійкість, вологонепро-никність, низьку гігроскопічність та стійкість до витирання. Цим вимогам найбільше відповідає натуральне хутро. Однак доцільно використовувати і комбінації різних тканин (наприклад, поєднувати верхній, вологозахисний, шар із синтетичного та натурального хутра або вовни, що їх використовують для виготовлення пальт, курток, плащів).

Останніми роками широкого застосування набуває антимікробна (бактерицидна) білизна. Як бактерицидні засоби в ній можуть застосовуватися препарати нітрофуранового ряду, гексахлорофен, іони міді, срібла та ін.

Деякі додаткові вимоги ставлять до дитячого одягу.

Унаслідок менш досконалого механізму терморегуляції, значно більшого, ніж у дорослих, питомого співвідношення величини поверхні тіла та одиниці його маси, більш інтенсивного периферичного кровообігу, діти швидше охолоджуються в холодну пору року і перегріваються в літню. Тому їхній одяг повинен мати більш високі теплоізоляційні властивості взимку і сприяти тепловіддачі влітку. При цьому дуже важливо, щоб одяг був вільним, проте не громіздким, не перешкоджав рухам, не спричиняв зрушень у кістково-м'язових сполучних тканинах. У ньому має бути якомога менше рубців та грубих швів.

Різні природно-кліматичні умови визначають особливості гігієнічних вимог до одягу для населення. У суворих кліматичних умовах особлива увага приділяється забезпеченню високих теплозахисних і вітрозахисних властивостей одягу. Для цього широко застосовуються неткані утеплювачі із синтетичного волокна, різні синтетичні тканини та їх суміші з натуральними.

Основними вимогами до одягу в умовах жаркого клімату є високі повітропроникність та гігроскопічність, низька теплопровідність, вільний покрій, переважно світлі тони. Найбільш придатні для такого одягу натуральні тканини (бавовна, льон, вовна).

Крім повсякденного побутового одягу, широко використовуються спеціальні види одягу, що їх застосовують для індивідуального захисту під час роботи в умовах дискомфортного мікроклімату, впливу несприятливих чинників виробничого середовища тощо. Для цього створено численні набори комплектів одягу для працівників різних професій (механізаторів сільського господарства, гірників, мисливців і оленеводів, авіаторів, нафтовиків, будівельників, лісорозробників, працівників хімічної і атомної промисловості та ін.).

Основним функціональним призначенням численних різновидів побутового і спеціального взуття є захист ніг від механічних пошкоджень, охолодження або перегрівання, забруднення, укусів комах, тварин, а також впливу інших несприятливих фізичних, хімічних і біологічних чинників.

За призначенням розрізняють побутове (домашнє, літнє, зимове, повсякденне, святкове та ін.), спортивне, спеціальне робоче, дитяче, військове та лікувальне (ортопедичне та ін.) взуття. У поєднанні з одягом взуття є важливим атрибутом нашого туалету, воно має велике естетичне значення, відбиваючи культуру, виховання та національні традиції і формуючи зовнішній вигляд людини.

Взуття має відповідати таким загальним гігієнічним вимогам:

• Мати малу теплопровідність, забезпечувати оптимальний мікроклімат взуттєвого простору та його добру вентиляцію.

• Бути зручним у користуванні, не порушувати кровопостачання, ріст і формування кістково-м'язових елементів ступні, не утруднювати рухів під час ходьби, занять фізичною культурою і під час виконання трудових операцій.

• Забезпечувати захист ступні від несприятливих фізичних, хімічних і біологічних впливів.

• Не виділяти у внутрішньовзуттєвий простір хімічних речовин у концентраціях, здатних у реальних умовах експлуатації мати несприятливий вплив (шкіроподразливий, резорбтивний, алергічний та ін.) на шкіру ступні і організм у цілому.

• Відповідати віковим, статевим та іншим фізіологічним особливостям організму.

• Легко чиститися і висушуватися, тривалий час зберігати вихідні форму та гігієнічні властивості.

Гігієнічні властивості взуття залежать від матеріалу, з якого воно виготовлене, відповідності розмірів конфігурації ступні, конструктивних особливостей та експлуатаційних якостей.

Для виготовлення взуття використовують різні натуральні і штучні матеріали. Багато показників, за якими судять про переваги й недоліки того чи іншого матеріалу і можливості використання його у взутті різного призначення, збігаються з тими, які характеризували гігієнічні властивості тканин та одягу:

теплопровідність, вологопоглинання, повітропроникність та паропроникність.

Добрі гігієнічні властивості мають матеріали з натуральної шкіри. Вони еластичні, помірно повітропроникні, мають низьку теплопровідність, не виділяють у внутрішньовзуттєвий простір шкідливих хімічних речовин, не подразнюють шкіру. Це дуже важливо, бо навіть у разі помірного фізичного навантаження кожна ступня дорослої людини може виділяти від 2 до 5 г поту за годину.

У разі недостатніх повітропроникності та паропроникності взуття різко погіршується мікроклімат взуттєвого простору, піт і продукти його розкладання подразнюють шкіру, сприяють виникненню дерматитів, мікозів тощо.

У виробництві різних видів взуття все більшого застосування набувають синтетичні матеріали (полівінілхлорид, поліаміди, полістирол та ін.), хімічні пластифікатори, стабілізатори, наповнювачі, пігменти, лаки, пароутворювачі, клеї. Основний їх недолік — низькі повітропроникність та паропроникність.

Однак синтетичні матеріали широко використовують для виготовлення верху, внутрішніх деталей і облицювання взуття. Теплозахисні властивості низу взуття головним чином залежать від теплопровідності вихідних матеріалів. Матеріали для підошви з натуральної шкіри і мікропористої гуми мають меншу теплопровідність, ніж синтетичні, і тому забезпечують кращий теплозахист.

Певні гігієнічні переваги як матеріал для підошви має мікропориста гума. Її теплопровідність приблизно така, як у натуральної шкіри, і, на відміну від останньої, вона практично не змінюється із збільшенням вологості навколишнього середовища (коефіцієнт теплопровідності натуральної шкіри під час зволоження підвищується у 2—2,5 разу).

Д\я виготовлення верху взуття широко використовують штучні матеріали, покриті захисними пластифікаторами — полівінілхлоридними плівками.