Примусові заходи медичного характеру, Детальна інформація

В деяких регіонах утворені спеціальні кабінети по попередженню спільно небезпечних дій психічно хворих при державних і обласних психоневрологічних диспансерах для спостереженням за хворим, який являє бою суспільну небезпеку.21

Суттєвою умовою діючої системи профілактики з заборона виписки хворих з психіатричних стаціонарів на поруки родичів і опікунів, якщо хворі являють суспільну небезпеку. Відмова родичам і опікунам у проханнях про писку хворих оформлюються спеціальним висновком лікувальної комісії.

Важливою мірою профілактики є невідкладна госпіталізація психічно хворих, які являють суспільну небезпеку. Спеціальною мірою профілактики і лікування психічно хворих, які являють небезпеку для оточуючих, складається на органи охорони здоров'я.

Невідкладна госпіталізація визначається суспільною небезпекою хворого, яка обумовлена особливостями його хворобливого стану. Встановлено перелік підстав до невідкладної госпіталізації: синдроми систематизованих «бредових» ідей, з якими пов'язана суспільне небезпечна поведінка хворого; іпохондричні «бредовые» стани, обумовлюючі агресивне відношення хворого до оточуючих; гострі психотичні стани з психомоторним ураженням при здатності до агресивних дій.22

Психотичні форми психічних аномалій не можуть служити основою для відкладної госпіталізації (ефективні реакції і антисоціальні форми поведінки у осіб з психопатичними рисами характеру або не різко вираженими наслідками травм мозку). Не підлягають госпіталізації в такі особи, небезпечна поведінка яких лише викликає підозру на психічну хворобу, але вона не є очевидною. При затриманні органами охорони громадського порядку в зв'язку з небезпечною для оточуючих поведінкою ці особи підлягають направленню на експертне психіатричне (судово-психіатричне) обслідування.

В необхідних випадках психічно хворий, який стоїть під наглядом психіатрів, може бути невідкладно госпіталізований і без згоди родичів, опікунів або інших оточуючих його осіб. Безпосереднє здійснення госпіталізації покладається на медичних працівників по вказівці тих психіатрів, в обов'язки яких входить поміщення хворих в психіатричні лікарні. В районах, де відсутні спеціальні психіатричні установи, невідкладну госпіталізацію проводять лікарі загальномедицинської сітки, які здійснюють допомогу психічно хворим. Враховуючи можливість агресії, яка загрожує здоров‘ю і життю медичних працівників та інших оточуючих хворого осіб, місцеві органи внутрішніх справ повинні допомагати у невідкладній Госпіталізації при зверненні до них медичних працівників, які здійснюють госпіталізацію. Психічно хворі в період їх перебування в лікарні підлягають обов'язковому переобслідуванню комісією в складі трьох психіатрів не рідше одного разу в місяць для вирішенні питання про необхідність їх подальшого стаціонарного лікування.

Розділ III. Застосування примусових мір медичного характеру за законодавством зарубіжних країн.

Міроприємства по відношенню психічно хворих, які скоїли небезпечне діяння, в наш час майже у всіх державах регламентовані законом. Ці міри направлені на відгородження суспільства від небезпечних дій психічно хворих і попередження з їх сторони повторних небезпечних дій.

У зарубіжних країнах вважають, що злочинці в своїй масі - це психічно неповноцінні люди, які мають такі ж клінічні особливості, що й психопатичні особи і психічно хворі. В свою чергу душевно хворі, які скоїли небезпечне діяння, розглядаються як злочинці. І в якості злочинців таких хворих засуджують, особливо при відсутності причинного зв'язку між хворобою і небезпечної дією.

В кримінальному кодексі Данії душевна хвороба особи сама ще не є підставою, яка виключає відповідальність. Потрібно встановити, що особа, внаслідок душевної хвороби була неосудною, але що слід зрозуміти під неосудністю, закон не передбачає. Тому можуть бути випадки, коли суди, суперечачи лікувальному висновку про наявність душевної хвороби можуть задовільнити питання про осудність на тій, наприклад, підставі, що причинний зв'язок між хворобами і діями не такий, щоб виключалася підсудність.23

За законами Англії, суд по кримінальних справах, визнавши хворого даним, в деяких випадках може вимагати поміщення хворого в лікарню. Це стосується тих осіб, по відношенню до яких у вироку суду домінує формула: винен, але психічно хворий. Якщо злочин незначний і є ознаки психічної хвороби, хворий може бути направлений на лікування і без судового огляду. Психічно хворий, який визнаний винним, може підлягати також і покаранню, до якого відноситься тримання і лікування в спеціальних установах тюремного типу.

Як психічно здоровий злочинець, так і душевно хворий, який скоїв небезпечне діяння, в процесуальному відношенні в суду потрапляють в однакове положення. І той і інший підлягає суду і можу бути визнаний винним.

Оскільки по цих точках зору стирається грань між звичайним (психічно здоровим) злочинцем і скоївшим небезпечне діяння психічно хворим, психіатри зарубіжних країн проявляють інтерес до вивчення злочинців і злочинності, розглядаючи цю проблему як таку, що відноситься до галузі психіатричної науки.

Законодавство зарубіжних країн і законодавство України визначає, що психічно хворий, який скоїв суспільне небезпечне діяння в неосудному стані, не рахується злочинцем. Оскільки в поступках і діях неосудності немає вини, діяння, вчинене в неосудному стані, не вважається злочином. При відсутності вини, не може бути покарання.

Це положення в законодавстві випливає з високих принципів гуманізму відображає загальну тенденцію посилення охорони суспільства від можливих небезпечних дій психічно хворих і в першу чергу здійснення їх лікування і пристосування до праці і умовам життя в суспільстві, сім'ї.

Кримінальний кодекс Болгарії передбачає в якості медичних мір примусове лікування і поміщення в лікувальну установу з ізоляцією. Ці міри призначаються постановою суду по відношенню до підсудних, недостатньо розумово розвинутих або які страждають розладом свідомості, тобто неосудних (ст.32 ККБ). Неосудними визначаються особи, які внаслідок достатнього розумового розвитку або постійного чи тимчасового розладу свідомості не могли розуміти властивості і значення діяння або керувати своїми поступками (ст.13 ККБ).

Яка-небудь із вказаних мір (примусове лікування або поміщення в кувальний заклад з ізоляцією) може бути застосована судом також до осудного неповнолітнього у віці від 14 до 18 років, якщо він не міг розуміти властивостей і значення діяння або не міг керувати своїми вчинками (ст.. 32 і 14 ККБ).

По відношенню до обвинувачених, які після споєння злочину захворіли на душевну хворобу, розслідування припиняється, а після видужання обвинуваченого провадження по справі поновлюється якщо ж обвинувачений невиліковно хворий, провадження по справі поновлюється. Якщо ж обвинувачений невиліковно хворий, провадження по справі припиняється.

Цими вказівками про призначення і здійснення медичних мір обмежується КК та КПК Болгарії.

По законах Угорщини, не підлягає покаранню особа, яка здійснила діяння в такому стані душевної хвороби, слабоумства або тимчасового розладу свідомості, в наслідок якого вона була непрац6ездатна усвідомити суспільну небезпеку наслідків свого діяння або діяти у відповідності з цими обставинами.

Якщо є підстави передбачати, що така особа може в подальшому скоїти нове суспільно небезпечне діяння, то до неї суд застосовує примусові заходи медичного характеру.

По кримінальному кодексі примусове лікування виконується або в призначеному для цього лікування закладі, або в домашніх умовах, пов‘язаних з лікуванням.

Питання про припинення примусового лікування вирішується судом, в судовому засіданні із заслуховуванням прокурора, захисника і, в залежності від обставин, особи, які знаходилась на примусовому лікуванні, а в деяких випадках особи, яка здійснює психіатричний догляд за хворим, який знаходився на лікуванні у експерта.

Рішення про припинення примусового лікування виносить суд, який розглядав справу в першій інстанції, або суд, на території якого здійснюється примусове лікування. За 3 місяці до припинення річного строку з дня початку здійснення примусового лікування суд знову розглядає справу і якщо він встановить, що необхідність в примусовому лікуванні відпала, припиняє його.

Якщо ні, продовжує примусове лікування ще на 1 рік. Ця процедура повторюється щорічно до тих пір, поки примусове лікування не буде припинено.

Одночасно з розпорядженням про звільнення з лікувального закладу суд може прийняти рішення про продовження примусового лікування у вигляді домашнього нагляду, пов'язаного з лікуванням.

По кримінальному кодексу Німеччини не є злочином діяння, якщо особа під час його скоєння мала розлад свідомості або хворіла душевною хворобою і не могла розуміти забороненості своїх дій або діяти у відповідності з розумінням цього.

До таких осіб можуть бути застосовані так звані «міри забезпечення судово-медичного характеру». Судове провадження по цих питаннях відрізняється від звичайного.

Якщо є точні підстави для поміщення хворого в лікувальний або інший здібний заклад і прокурор тому не порушує кримінального переслідування, він може просити компетентний суд про поміщення обвинуваченого в лікувальний заклад або інший подібний заклад.

Клопотання про поміщення обвинуваченого в лікувальний або інший заклад прирівнюються до обвинувачення і воно повинно відповідати вимогам, які пред'являються до обвинувального висновку. Якщо ж суд не знайде за необхідність застосувати поміщення в лікувальний або інший подібний заклад, він в своєму вироку повинен винести рішення про відхилення клопотання.