Динаміка біохімічних показників крові, розподіл хворих за віком і статтю в залежності від форми гемобластозу, Детальна інформація

12 абс. - 2 4 1 2 3



% - 166 33,2 8 16,6 25



При детальному аналізі 42 історій хвороби померлих хворих, які числилися на диспансерному обліку з діагнозами гострого лейкозу, хронічного лімфоїдного лейкозу і хронічного мієлоїдного лейкозу виявлено слідуючи особливості їх розподілу, в залежності від характеру захворювання і віку.

За отриманими даними при гострому лейкозі проноз найбільш несприятливий. Кількість померлих з даною формою гемобластози 26 майже вдвічі перевищує сумарну кількість померлих з хронічною мієлоїдної і хронічною лімфоїдною формами лейкозу (12 і 4). Смерть при гострому лейкозі обумовлена загостренням і прогресування лейкозного процесу. При цьому віковий розподіл свідчить, що переважна більшість хворих гине в молодому віці, до 40 років (21 з 26, що разом складає 78,5%). Середня тривалість життя хворих гострим лейкозом при сучасні терапії складає 15-18 місяців, хоча окремі хворі залишаються в ремісії декілька років, а особливо низька тривалість життя у хворих похилого віку.

В результаті дослідження виявлено, що хронічний лімфоїдний лейкоз характеризується тривалим латентним перебігом і ремісіями в середньому до 75 місяців. Дані таблиці свідчать про те, що хронічний лімфоїдний лейкоз переважно зустрічається серед людей похилого віку: вік 75% померлих (3 з 4) перевищує 50 років і відсутність померлих в віці до 40 років. Для хронічного лімфоїдного лейкозу характерна відсутність ознак пухлинної прогресії, тому його відносять до доброякісних лейкозів.

Також в процесі досліджень виявили, що при хронічному мієлоїдному лейкозі смертність починаючи з 20-річного віку зростає (7 з 12), що складає 57,8%. Також висока смертність зафіксована в віці від 50 до 70 років, про що свідчать дані таблиці (5 з 12), що складає 42,2%. Медіана виживання при хронічному мієлоїдному лейкозі складає 3 роки і тільки 20% хворих живуть на протязі 5 років. В загальному середня тривалість захворювання складає близько 7 років.

3.5. Визначення середнього арифметичного показника виживання груп хворих гострим лімфобластним і гострим мієлобластним варіантами лейкозу.

Для визначення тривалості життя певної групи хворих гострим лімфобластним і гострим мієлобластним варіантами лейкозу використовували простий спосіб оцінки виживання – вираховування середнього арифметичного показника М. Ці дані використали для статистичного порівняння двої груп по одній з клінічних ознак, відображаючи значимість цього моменту для тривалості життя однієї групи хворих в порівнянні з іншою.

Використовували графічний метод побудови кривих виживання. При побудові кривої на горизонтальній осі відкладали час в місяцях, на вертикальній – відсоткове чи абсолютне число хворих, що прожили 1, 2, 3 місяці і більше. По цій кривій визначили показник 10, 25, 50% виживання – медіану виживання.

Характер отриманої кривої дає додаткові відомості про інтенсивність летальних випадків в різні періоди часу, в залежності від певних клінічних ознак. При порівняні кривих виживання отримали значну інформацію про групи хворих гострим лімфобластним і гострим мієлобластним лейкозами.

Так, спадаючий характер кривої виживання при гострому мієлобластному лейкозі (пунктирна лінія) відображує високу смертність в перші 3 місяці захворювання: 1/3 (36%) хворих гострим мієлобластним лейкозом і 16% хворих не переживають 2 місяць хвороби. Показник 50% виживання при гострому мієлобластному лейкозі складає всього 4 з половиною місці, тобто половина хворих помирає за такий малий строк. Тільки 8% хворих живуть 12 місяців, менше 4% - 2 роки.

При гострому лімфобластному лейкозі характер кривої, що майже наближається до горизонтальної осі на першому відрізку, відображає порівняно невисоку смертність в перші місяці захворювання: за 3 місяці помирає 5% хворих, тобто в 7 разів менше, ніж за той самий час при гострому мієлобластному лейкозі. В подальшому крива нерізко знижується, вказуючи на порівняно довготривалі строки перебігу процесу у більшості хворих. Медіана виживання складає 12 місяців; у 10% хворих тривалість захворювання – 3 роки.

Велике значення має горизонтальна частина кривої виживання, яка встановлюється на рівні поверх 4 років у 8% хворих, що пережили строк захворювання, який дозволяє припустити можливість одужання. На користь цього свідчить велике число хворих гострим лімфобластним лейкозом з тривалістю захворювання більше 2 років (20%).

Порівняння характеру кривих виживання хворих гострим лімфобластним лейкозом і гострим мієлобластним лейкозом свідчить не тільки про достовірне збільшення тривалості життя хворих лімфобластним варіантом гострого лейкозу, але і про більш тривале виживання хворих, і головне, про можливість отримання тривалих ремісій, які дозволяють сподіватися на одужання 8-10% хворих, що неможливо при гострому мієлобластному лейкозі.



ВИСНОВКИ

Встановлено, що при хронічному лімфоїдному лейкозі максимум захворюваності відмічається у людей похилого віку і чоловічої статі.

Відмічено, що в дитячому віці переважає гострий лімфобластний лейкоз, у дорослих більш поширений варіант гострого мієлобластного лейкозу.

Встановлено, що в периферійній крові хронічний лімфїдний лейкоз проявляється прискоренням ШОЕ, анемією і значним лейкоцитозом, а гострий мієлобластний лейкоз – особливо високими цифрами ШОЕ, значною і постійною анемією і незначним лейкоцитозом.

Виявлено, що хронічний мієлоїдний лейкоз у жінок в цілому перебігає менш сприятливо, ніж у чоловіків, з особливо вираженим лейкоцитозом, тромбоцитозом, анемією і спленомегалією.

Встановлено, що при гострому лейкозі прогноз найбільш несприятливий, найвища смертність в молодому віці.

Зафіксовано, що при гострому лімфобластному лейкозі на відміну від гострого мієлобластного, порівняно не висока смертність в перші місяці захворювання і більш тривале виживання хворих.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Абдулкадыров К.М., Руковицын О.А., Бессмельцев С.С., Руголь В.И. Лейкозы – болезни стромы кроветворных органов // Гематология и трансфузиология. – 1996.- Т.41, № 1. – с.13-16.

Абрамов М.Г. Гематологический атлас. – М.: Медицина, 1985. – с.48-56.

Базарнова М.А., Морозова В.Т. Руководство к практическим занятиям по клинической лабораторной диагностике. – Київ: Вища школа, 1988. – с.38-50.

Байдун Л.В. Современная диагностика и классификация острой лимфобластной лейкемии // Гематология и трансфузиология. – 1997. - №3. – с.37-43.

Байдун Л.В. Современная диагностика и классификация острой миелобластной лейкемии // Гематология и трансфузиология. – 1996. – Т.41, №4. – с.35.