Томас Мор і Томаззо Кампанелла, Детальна інформація

Участь усіх у суспільно корисній роботі трактується як найважливіша економічна умова, що дозволяє суспільству позбутися від підневільної праці, цілком забезпечити себе робочою силою.

Загальна праця – умова справжнього процвітання як держави, так і всіх її громадян. Трудитися людині необхідно не тільки з економічних розумінь: неробство губить людину і фізично, і морально. Кампанелла переконаний, що деякі хвороби виникають «від недостатньої роботи».

Заняття сільським господарством – один з найперших обов'язків громадян Міста Сонця. Обробкою полів, відходом за посівами і скотарством займаються всі міські жителі. Але чи всі? Чи комусь робиться виключення? Чи є підстава затверджувати, начебто еліта звільнена від участі в сільськогосподарських роботах, обов'язкових для всіх інших? Мається на увазі не поголовний і одночасний вихід усіх у поле – раціональна організація господарства зовсім цього не вимагала, - і скільки сам принцип, у силу якого визначені особи звільняються від сільської праці по своєму становищу.

Кампанелла відзначає, що в Державі Сонця панує достаток. І забезпечує його не щедрість природи, а саме праця громадян.

Колективна праця на полях і в майстернях, врятований від тягарів несправедливості й експлуатації, забезпечував, за Кампанеллою, загальний статок і небачене досі скорочення робочого дня. Досягти цього було можна шляхом усуспільнення виробництва, справедливого розподілу й ефективної праці – більшої, як сказали б у даний час, її продуктивності.

Кампанелла говорить, що в Місті Сонця кожний виконує роботу «згідно зі своєю природою», у праці в такий спосіб людина не губить власну індивідуальність а зберігає її. Виробництво організується так, щоб людям працювалося завжди «з радістю». Майстерні соляріїв – це суспільні майстерні, де тріумфує новий спосіб виробництва, заснований на усуспільненні власності, загальній колективній праці і справедливому розподілі матеріальних благ.

Принципи розподілу

Кампанелла підкреслював, що солярії трудяться на совість. Фраза про магістрати, що стежать за тим, щоб ніхто не одержував більше інших, зовсім не суперечить розповіді про заохочення юних соляріїв, що відрізнилися на лекціях, у наукових диспутах і військових заняттях, і подробицям, зв'язаним з вшановуванням героїв і героїнь.

У своєму іншому трактаті «Про найкращу державу» Кампанелла спростовував відому тезу Аристотеля про те, що загальне володіння викликало би недбайливе відношення до роботи і великі труднощі при розподілі її плодів.

Праця в Місті Сонця стала не тільки загальною – солярії прагнуть, щоб його розподіляли нарівно. Але в соляріїв праця була колективною, тому якщо в них і існувала в якомусь виді «визначена система», те завдання швидше за все давалося не кожному окремо, а всім працюючим спільно – «п'ятірці», «десятці» і т.п. Розподіл праці «нарівно» не означала, обов'язку кожного зробити рівно стільки, скільки зроблять інші. Тому що така рівність оберталася б по суті несправедливістю: люди різних навичок і різної сили виявлялися б у нерівних умовах. Тому «поділяти праці нарівно» – значило працювати «справедливо»: кожному – у повну міру своїх можливостей. Імовірно, про цьому і говорять слова: «праці розподіляють відповідно придатності і силі».

Кампанелла набагато більше, ніж Мор, наблизився до ідеї «від кожного по здібностях». Це зумовляюється не тим, що «рівень життя» соляріїв трохи вище, ніж утопійців. Головне отут в іншому відношенні до праці: солярії працюють «завжди з радістю». У праці, згідно з природною схильністю, Кампанелла бачить умову «збереження» особистості. Не випадково його солярії уважніші, ніж утопійці, відносяться до природних нахілів людини, їх виявленню, пестуванню і навіть «програмуванню». Однак не можна сказати, що в цій увазі переважають інтереси особистості – на першому місці як і раніше стоять інтереси громади, прагнення знайти найбільше раціональне застосування для кожного з її членів. Та й прояв здібностей усе ще поставлено у тверді рамки давно визначених понять про «потрібне» і «непотрібноме».

Только з огляду на це, можна сказати, що в Місті Сонця солярії жадали від кожної участі в праці «відповідно придатності і силі».

Висновок

«Місто Сонця» ніс на собі печатку часу, і якщо деякі упередження гуманіста не дозволять віднести цей твір до «прямо комуністичних теорій», проте заслуги Кампанелли в поширенні комуністичних вчень великі. Але відплачуючи належне цьому чудовому мислителю, що у знищенні приватної власності і гуманістично-філософському перетворенні суспільства бачив єдине врятування від жорстокостей свого часу, не слід перебільшувати історичне значення створеної ним утопії. Звичайно, і Мор, і Кампанелла були попередниками наукового соціалізму. Але не можна їх з'єднувати з утопістами XIX століття – Сен-Симоном і Оуеном – під загальною шапкою «утопічний соціалізм».

«Місто Сонця» являє в історії гуманізму утопічно-соціалістичне вчення, і це дозволяє розглядати його як невід'ємну частину ренесансної культури.

Література

Бонташ П.К., Прозорова Н.С. Томас Мор. – 1983.

Карева В.В. Доля «Утопії» Томаса Мора. – 1996.

Костюк В.Н. История экономических учений. – М., 1997.

Майбур Е.М. История экономических учений. – М., 1997.

Осиновский И.Н. Томас Мор. – 1985.