Шопенгауер, Детальна інформація

PAGE 1 -

Волюнтаризм - від латинського voluntas - воля;(Цей термін був введений Тьоннісом у 1883 р.) ідеалістичне направленння у філософії розглядаюче волю як найвищий принцип буття. Виставляючи на перший план волю у духовному бутті, волюнтаризм протистоїть інтелектуалізму (чи раціоналізму)- ідеалістичним філосовським системам, які вважають основою усього існуючого розум.

Елементи волюнтаризму були вже у філософії Августина, бачившего у волі основу всіх інших духовних процесів, і Іоана Дунса Скота, з його підкреслюванням першість волі інтелектом (voluntas est superios intellectu - воля вища за мислення). Передумовою новітнього волюнтаризму стало вчення Канта про першість практичного розуму; хоч існування Свободної волі неможна по Канту, теоретично не довести не заперечити, практичний розум вимагає постулювати свободу волі бо інакше моральний закон втратив би усілякий зміст. Виходячи з цього, Фіхте бачив, основу особистості, а у волевій діяльності "Я" - абстрактний, творчий принцип буття, джерело духовного самонародження світу.

При цьому воля у Фіхте (як і у Карта, а також і у наступних представників німецької класичної філософії Шеллінга і Гегеля) є розумною за своєю природою, джерелом здійснення морального початку. У протележність цьому Шопенгауер, у філософії якого волюнтаризм вперше оформлюється як самостійний напрямок, дає іпаціоналістичне трактування волі як сліпого, нерозумного, безцільно думаючого початку світу. Кантовську "річ у собі" Шопенгауер тлумачить як волю, що виявляється на різних ступенях об'єктивації; свідомості інтелекту Шопенгауер відводить роль одного з другорядних вивленнь волі. У Шопенгауера, як у

Є. Гармат, волюнтаризм тісно пов'язаний з песимізмом, уявленням про беззмістовність світового процесу, що має джерелом несвідому і сліпу волю. Волюнтаристичні ідеї Шопенгаура стали одним із джерел філософії Ф. Ніцше

PAGE 2 -

Артур Шопенгауер народився у родині данцигського банкіра у 1788 році. Його мати - видатна німецька писменниця Анна Шопенгауер після смерті чоловіка переселилася у веймар. В її домі часто бували такі відомі люди, як Гете, Віланд, Гримм, брати Шегелі. Глибоко вражений смертю батька, майбутній філософ деякий час займався комерційною діяльністю, яка була йому глибоко огидною.

Вже в юності в його характері виявляються задатки песимізму, які наклали відбиток на його життя та життєву рефлексію.

Коли Артуру виповнилося 21 р., він вступив до Геттингенського університету, на медичний факультет, а під впливом Г.Е. Шульца зацікавився філософією. У 1811р. він пересилився до Берлину, де втой час був дуже уславлений Фіхте. Через два роки Шопенгауер випустив свою першу роботу: "Про чотирьохякісний корінь достатньої основи". Навесні 1814р. він пересилився до Дрездена, де і була написана головна його робота "Світ як воля і уявлення."(1818)





PAGE 3 -



Із рознібарвних ниток історично філосовського ковра сплелася філософія Шопенгауера, і із різнорідних елементів виникло дуже зв'язне ціле. Його ланками стали різнобарвний інтуітивізм в дусі пізнього Шеллінга і Новаліса, надто песимістичний погляд на оточуючу дійсність як на похмуру "юдоль плачу і страждань" (формула Шопенгауера: "наш світ - найгірший з усіх світів" і і своєрідна теорія проникнута деякою роздвоєністю, ехильною до світогляду дуалізма.) Тут зіграли свою роль розміркування Фііхте про те, що світовий суб'єкт "Я", діє і кличе до дій усіх людей. Зіграло свою роль і вчення про сліпе хвилювання "безосновного початку", про що йшла мова в роботах Шеллінга про сутність людської свободи і в філософії Джордано Бруно. Близький образ божественного першопочатку був і у пантеіста Я. Бьюме. Цей першопочаток виявився у нього причетним до зла, що відбувається в світі. Но головну роль в установленні шопенгауерської системи зіграв вплив з боку філососовьких традицій - кантовської, платоновської і старадавньоіндійскої, брахманістської і буддистської.

Воля - у протилежність поиягу, представляє собою духовний акт, завдяки якому підтверджується деяка цінність, що вважається такою, чи завдяки якому прагнуть до неї.

Спрамлвана воля може бути не тільки суб'єктивно цінне, тому вона залежить від індивідуальної субардинації цінностей. Волевий мотив, а отже і цінність чи положення речей, що мають цінність, виявляються у межах деякої ситуації. Кожний волевий мотив породжує контрмотив, від сили якого залежить, чи буде воля мати наслідком деякої дії.

Воля, як духовний акт завжди є свободною волею, тобто може вибирати серед численних мотивів навіть такий мотив, котрий суперечить життєвим потребам людини. Завдяки цьому людина представляє собою єдину істоту, яка може добровільно діяти наперекір власним

- PAGE 4 -

інтересам і, навіть, знищувати себе. Шопенгауер створив метфізику загальної волі, що виявляється в обїєктивному

плані як природа, включаючи і людске тіло, а в плані суб'єктивному - як свідома воля.

Ніцше примикаючи до Шопенгаура, створив власне вчення про волю і владу. Гегель вважав своє вчення ідеальною кінцевою метою світу, усвідомленням духу своєї свободи (в волі),а, отже і дійсності його свободи.

Воля, як річ сама в собі, на думку Шопенгауера, повністю відрізнється від свого проявлення і повністю свободна від усіх його форм, в які вона входить тільки при виникненні і котрі, отже, стосуються тільки її об'єктивації, а їй самій не властиві, навіть сама загальна форма всякого виявлення об'єкта для суб'єкта ії не стосуються; але існують форми цій загальній іормі, підпорядковані, знаходячі загальне вираження у законі існування, до яких, як відомо, належить час і простір. А отже і єдино через них існуючу і ставшу можливою їх численність.

- PAGE 5 -

Вводною частиною філософії Шопенгауера може вважатися цого докторська дисертація, захищена їм в Йенському універсітеті в 1813 р. "Про чотирьхякісний корінь закону достатнього існування".

У творі "Про волю та природу" (головній філосовській праці) Шопенгауер стверджує, що людська вольлва, тілесна, а , отже, і фізіологічна діяльність людей - це одне і теж. Існує тожність волі і "тіла", так як і те і інше є породженням потойбічної сутності. У другому тоиі "Світ як воля і уявлення" Шопенгауер назвав тіло людини навіть паразитом цієї потойбічної сутності.

Із нерівності тіла і волі людей витікають 2 шляхи розвитку філосовської думки:

1-й шлях - мозок, усе тіло людини - це тільки його власне уявлення, аналогічне тому, що все тілесне, матеріалне є продуктом самостверження потойбічного буття;

2-й шлях протилежний першому і веде до матеріалізму: свідомості є продуктом людського мозку.

Тут виникає одне із тих протиріч, котрі підривають філосовську систему франкфуртського затворника.

Що таке потойбічна сутність дійсності, звичайно вистпаюча на поверхню світу уявлення у закамуфлбваному вигляді. Всяке пізнання тут припиняється, "річ у собі доступна тільки інтуітивній згдогадці, на котру звичайні люди майже не спроможні, тим більше. Що користолюбство затмапює і деформує їх без того сладкі пізнавальні можливості. Але людей, здатних до глибокого інтуітивного прозріння, підштовхувати хоча б до тіні знання про світову сутність може та обставина, що ця сутність є своїм власним провісником. Ця сутність є Світовою Волею, однією і єдиною, хоч в світі своїх уявлень вона виступає у вигляді безмежної різноманітності. Це не кантовська воля, обумовлена потойбічною свободю, але позбавлений індівідуальності надоб'єкт, співпадаючий із свободою як антиморальним, повним сваволлям."