Лікарські рослини. Живокіст, підбіл, валеріана, Детальна інформація

При запаленні легенів, тривалому кашлі, бронхітах, хрипоті та інших захворюваннях дихальних шляхів п'ють напар з суміші таких лікарських рослин, взятих у рівних за об'ємом частинах: листків і квіток підбілу, подрібнених сухих коренів живокосту, липового цвіту, квіток бузини чорної, кореневищ пирію, квіток (пелюсток) коров'яку — 1 столова ложка з верхом на 1 склянку окропу. П'ють до півтори склянки на день, краще невеличкими частками — ковтками, теплим. Або ж по півсклянки тричі на день після їжі.

Зовнішньо. Сік із свіжого листка підбілу на шматочці (або сам листок) прикладають до гнійних ран, виразок, наривів; закапують у ніздрі при нежиті. Вважається в народі засобом, який загоює рани. Використовують його для змазування і промивання тіла при гнійничкових ураженнях шкіри (піодерміт).

При випаданні волосся і при сильній лупі зі свербінням шкіри на голові — тричі на тиждень миють (а вірніше, виполіскують) голову в міцному відварі з суміші листків кропиви і підбілу, взятих порівну.

Листки і квітки (краще окремо) зберігають у ящиках, вистелених папером. Строк зберігання — до 3-х років.

Valeriana officinaiis L. — валеріана лікарська маун, одолян, козлик.

Рос. назви: валериана лекарственная, маун.

Родина: Valerianaceae — валеріанові.

Цей вид є так званим збірним. Систематики поділяли його на кілька видів і різновидів; серед них — Valeriana palustris Kr., що тепер називається V. exaltata Mikan.— валеріана болотяна; V. poligama Bess. ex DC.— тепер V. simplicifolia (Reichenb) Kalath.— валеріана цілолиста; V. stolonifera Czern.— валеріана пагононосна. У нас, в Україні, ботаніки нараховують 13 видів валеріани, з яких у Карпатах, частково в Прикарпатті — 6 видів, і в Криму та північній частині Лісостепу і Степу — 4 види.

Вісім видів валеріани використовуються медициною нарівні з валеріаною лікарською.

У народі перевагу якомусь із зазначених видів не віддають, але вважають більш цілющими корені з кореневищами рослин, що ростуть на сухих місцях, пагорбках.

Валеріана (групи V. officinalis L.) — багаторічна трав'яниста рослина, заввишки до 150 см. У перший рік звичайно рослина формує розетку прикореневих листків, не виростаючи у квітоносне стебло. Такі ж розетки формуються на відростаючих пагонах у деяких окремих видів. Листки супротивні, непарно-пірчасті, листочки яйцевидно-ланцетні, зазублені або цілокраї. Стебло пряме, борозенчасте. Суцвіття велике, галузисте, окремі частини його у формі складних щитків. Квітки дрібні двостатеві, рожеві або білі. Цвіте звичайно в VI, VІІ деякі екземпляри — також у VIII. Росте частіше на вогких місцях, у заплавах річок, на трав'янисто-осокових болотах, У вогких чагарниках, серед лозняків, на лісових галявинках. Поширена, можна сказати, повсюдно. Тепер її ареали зменшуються через осушення грунтів.

Збирають корені з кореневищами рано навесні, коли 0 перших листках можна вже її знайти, або пізно восени. Миють у холодній воді. Для домашніх цілей, після вимиття коренів, варто відривати чи відрізати бічні (від сильних екземплярів) корінці, виполіскувати їх у воді, а комель (окоренок) очистити легко кінцем ножа, грубші дорізати на кілька частин. Сушать сировину у затінку або У сушарні при температурі до 40 °С, бо інакше валеріанова кислота та ефірні фракції втрачаються.

Корені й кореневища мають своєрідний запах, на смак гіркі, трохи пекучі.

Валеріана - це давня і сучасна лікарська рослина. Наш народ добре знає валеріану і цілющими властивостями її коренів і кореневищ користується для лікування від багатьох хвороб.

Валеріанові корені з кореневищами вважаються засобом, який заспокоює нерви, сприяє травленню, розігріває шлунково-кишковий тракт; крім того, є вітрогінним, жовчогінним і знезаражуючим, глистогінним засобом.

Із коренів та кореневищ валеріани готують настоянки водні, спиртові (іноді й ефірні), які вживають при нервових збудженнях, потрясіннях, при істерії, при судорогах, при падучій хворобі, тяжких душевних переживаннях, безсонні, серцебитті як засіб, що підтримує сили, при поносах.

Медичною практикою доведено, що приймання валеріани для профілактики, запобігання перед неминучими неврозами, які очікуються, неефективне. Знімання або полегшення тих явищ проходить у процесі їх виникнення.

Відмічено, що препарати валеріани зменшують індивідуальну неуважливість (розсіяність), діють як адаптогени (пристосувальне), тобто підтримують організм у дуже несприятливих умовах працежиттєдіяльності, при перевтомі, полегшують стан при клімактеричних приливах крові. Призначаються, в тому числі корінь, у зборах лікарських рослин при гіпертрофії щитовидної (базедова хвороба) залози, при нейродермітах (висипки на тілі нервового походження) та алергічних захворюваннях. Крім того, при істерії, неврастенії, епілепсії, іпохондрії, відчутті втрати свідомості, притомності, мігрені, сильному метеоризмі (здуття у животі, що часом супроводжуються коліками), при астмі. У кожному конкретному випадку лікувальну форму, препарат, дозування, в тому числі і коренів-валеріани, визначає лікар.

При заготівлі коренів з кореневищами валеріани, особливо пізно восени, коли майже все листя потьмяніло, легко помилитись і можна викопати корені схожі на валеріану, інших рослин, часом навіть отруйних (наприклад, жовтеців). Перевірте добре по запаху їх та ще при непевності дайте понюхати тому, хто не копав їx.

Добре висушені корені найкраще зберігаються у скляних банках, закритих пластмасовою кришкою. Термін зберігання коренів і кореневищ - 3 роки.

Крім поданих вище, ряд рослин, що вживаються при захворюваннях серця. Народний досвід підказував ученим-дослідникам багато чого такого, що сприяло знаходженню нових засобів, нових видів сировини, нових речовин, які мають лікувальні властивості, сировини-замінника.

У цьому напрямку особливий інтерес привертають сильнодіючі й отруйні рослини. Згадаймо хоча б відомі: горицвіт, конвалію, наперстянку, барвінок, бузок та ряд інших рослин.

Треба враховувати і те, що серед лікувальних та лікарських рослин є чимало й таких, що не вважаються прямими серцевими, але мають велике допоміжне значення для цієї групи хвороб.

Лікувати серце без рослинних препаратів неможливо.

Лікуватись ними та отруйними рослинами, з яких вони держані, без керівництва лікаря-спеціаліста — безглуздо і дуже небезпечно. Наука дала, дає і буде давати чудові препарати і визначати безпечне лікарське дозування. Треба тільки, щоб вони були: і сировина, і препарати з неї.

Використана література:

Іван Носаль “Від рослини – до людини”.

В.В. Каркут “Жива аптека”.

Ф.І. Мамчур “Цілюще зело”.

Ф.І. Мамчур “Довідник з фітотерапії”.