Етика у медицині, Детальна інформація
|
Етика у медицині.
Мораль (від лат. moralis — моральний, moris — звичай) — це сукупність історично зумовлених правил, норм, звичаїв, принципів співжиття і поведінки людей їхні відносини в процесі виробництва матеріальних і духовних цінностей, що визначають їхні обов'язки один до одного, до соціальних груп, верств класів, до суспільства, і виконання яких базується на громадській думці.
Етика, мораль, людина — це органічне триєдинство є чи не найвагомішим соціальним орієнтиром у становищі суспільства й особистості. Справді, як ми вже вказували, грецьке слово ethos — тобто звичай, характер, система норм поведінки — визначає провідні моральні спрямування індивіда у вимірі між людських взаємин, а отже, до певної міри і психологічний портрет державних стосунків.
Етичні закони і позиції у медицині — це погляди і знання, які наочно інтегрують моральні основи особистості лікаря й загалом лікарювання, теорію й практику стосунків з хворими, суспільством та колегами. Медична етика включає постулати про лікарський обов'язок, слово лікаря, лікарську таємницю, добро й зло, інші моральні та філософські категорії І пріоритети в охороні здоров'я. А лікарська деонтологія — це догми професійних обов'язків у медицині, вона с прикладною частиною концептуального вчення про медичну етику.
Зрозуміла річ, не існує окремих етичних категорій щодо поведінки лікаря, фельдшера, медичної сестри чи санітарки. Етичні принципи у медицині — неподільне ціле, хоча кожний окремий медичний фах мас свої професійні, а отже, й етичні відмінності. Проте переважають всеосяжні моральні правила й загальні етичні настанови: слово, чесноти, намагання й знання медичного працівника, його невід'ємні моральні гасла в практичній поведінці відіграють істотну роль у зціленні хворого й допомозі йому.
У кожній професії існують певні етичні протиріччя і своєрідні способи їх вирішення, до чого залучається людина зі своїм суб'єктивним світом почуттів, прагнень, моральних оцінок.
Серед різноманітних ситуацій у професійних стосунках необхідно виділити найтиповіші риси й особливості, котрі характеризують специфіку професійних стосунків або відносну самостійність професії.
Суть професійної моралі полягає у відображенні особливостей професійних стосунків. Оскільки мораль відображає суспільне буття в цілому, то виникає питання про характер відображення професійного розподілу в моралі. Професіоналізація — суспільно-економічне явище, якому властивий закономірний, об'єктивний характер розвитку. Відтак, воно обов'язково знаходить відповідне віддзеркалення в суспільній свідомості взагалі і в індивідуальній свідомості зокрема.
Специфіка професійної моралі — проекція залежності моралі від якісного різноманіття взаємовідносин людей. Згідно з працею конкретної категорії у моральній свідомості особистості формуються уявлення, які зіставлені з типом професійних стосунків. Як тільки вони набувають якісної стійкості, то ведуть до формування певних моральних стереотипів відповідно до характеру праці.
Ставлення людини до природи також мас суспільний характер, тобто воно опосередковане людськими взаємостосунками. Знання про будову навколишнього світу перебуває у відповідному співвідношенні з реальним і бажаним
Моральна свідомість характеризується відповідним ставленням до суспільства класу, професійних завдань, до діяльності тощо Все це діалектично взаємозв'язано. Загальні моральні уявлення формуються залежно від конкретних ситуацій у різних сферах діяльності Особливості професійних стосунків формують у свідомості особистості відповідні моральні уявлення, звички і переконання.
Моральна оцінка — особливий акт який орієнтує перевагу певної норми поведінки і наказує, пропонує діяти відповідно до неї. Це твердження чітко виявляється в особливостях професійної моралі, які входять у моральну свідомість кожної людини як спонукання до дії і доречності відповідних моральних оцінок у тій чи іншій формі діяльності.
th
Дії, які належать до сфери моралі, вираховуються із загальної сукупності людських дій у тому випадку, коли люди замислюються над їх суспільним значенням або беззастережно виправдовують свою поведінку. У професійній діяльності позитивну моральну оцінку отримують тільки такі форми поведінки і тільки такі якості особистості котрі сприяють високій ефективності праці в даній сфері і хоча моральна оцінка завжди випливає із суспільного інтересу, вона бере до уваги відповідні людські взаємостосунки.
Моральна оцінка професійної діяльності визначається двома основними критеріями а) що об'єктивно дає професія для суспільного розвитку і б) що суб'єктивно дає професія індивіду в розумінні етичного впливу на нього, оскільки різні професії мають неоднаковий моральний вплив на людей котрі присвятили себе цим професіям.
Єдність згаданих моментів виявляється у моральному ідеалі як вищій формі моральної свідомості. Моральний ідеал, який виражає прагнення до нового рівня розвитку суспільства й особистості, вбирає в себе також уявлення про досконалі професійні якості. У тих професіях, де об'єктом впливу є сама людина, моральність виступає не лише одним із найважливіших чинників ефективності професійної діяльності, а й також є формою її самовираження.
Специфіка професійної діяльності зумовлює також різницю моральних оцінок. Кожна функція, дія, сфера діяльності несе в собі відповідне їй значення і вимірюється суспільною шкалою цінностей.
Професійна мораль та її особливості визначають спрямованість професійної діяльності.
Загальні закономірності появи і розвитку професійних стосунків з їх відображенням у моралі сприяють розумінню змісту лікарської етики й моралі. Хворий, коли звертається до лікаря, стає об'єктом професійного впливу. Треба пам'ятати, що у професійному відношенні лікар має справу з об'єктом найвищого ступеня складності — людиною. Розмаїття чинників, котрі визначають початок, перебіг і кінець будь-якої хвороби, кожний раз ставить перед лікарем виключно важку гносеологічну (пізнавальну) задачу, котру він повинен розв'язати протягом короткого часу.
Медична наука, яка розкриває закономірності патологічних процесів, на їх основі визначає засоби та методи лікування, — фундамент діяльності лікаря. Без об'єктивно істинних знань ця діяльність, навіть за умови збереження моральних принципів, є не професійною. Лікар повинен володіти такими якостями, як спостережливість і проникливість, розвинуте клінічне мислення, професійна наполегливість і пристрасність тощо.
Людина — не тільки дуже складний, а й найцінніший об'єкт впливу, тому що вона є особистістю. Через це стосунки лікаря і хворого передусім особистісні, суб'єктивні, тобто соціальні. Соціальна функція медицини позначається на суб'єктивних відносинах і виявляється у моральній свідомості як норма, яка вимагає підкорення інтересів лікаря інтересам суспільства через ставлення до хворого.
Довіряючись лікарю, хворий чекає від нього прояву вищих моральних якостей, хоче бачити в лікареві зосередження моральних чеснот і насамперед співчуття, виключну сумлінність та самодисципліну, чесність і високу майстерність, вправність, серйозне ставлення до своєї справи і здатність до самозречення. Наявність цих якостей є моральною гарантією, основою для довіри й авторитету.
Лікар має ставитися до хворого не як до людини взагалі, а як до особистості. Інакше гуманізм є лише принципом, а не реальним вчинком. Отже, лікарський гуманізм — цілком конкретний, реальний гуманізм. Щодо моралі як суті, то маємо тут деяку однозначність, не залежну від обставин. Вона нібито забезпечує "надійність" лікаря у його стосунках з людьми (здоровими і хворими) безпосередньо на робочому місці й у побуті, визначає всі етичні принципи його. Починаючи спілкування з хворим, лікар зобов'язаний сконцентрувати на ньому свою увагу, нібито забувши про себе, цілком підкоривши розум, волю, знання й досвід справі збереження життя, полегшення страждань, відновлення здоров'я.
|
| Коментарі до даного документу |
|
|
|
Скачати "Реферат на тему Етика у медицині"
