Лікування мінеральними водами, Детальна інформація
Лікування мінеральними водами
Лікувальна дія мінеральних вод. Мінеральні води впливають на організм людини всім комплексом розчинених у них речовин, а наявність специфічних біологічно активних компонентів (CO2, H2S, As і ін.) і особливих властивостей визначає часто методи їхнього лікувального використання. Як основні критерію оцінки лікування мінеральними водами у курортології прийняті особливості їхнього хімічного складу і фізичних властивостей, що одночасно служать найважливішими показниками для їхньої класифікації.
Мінералізація мінеральних вод, тобто сума всіх розчинних у воді речовин — іонів, біологічно активних елементів (крім газів), виражається в грамах на 1 л води. По мінералізації розрізняють: слабо мінералізовані мінеральні води (1-2 г/л), малої (2-5 г/л), середньої (5-15 г/л), високої (15-30 г/л) мінералізації, ропні мінеральні води (35-150 г/л) і міцно ропні (150 г/л і вище). Для внутрішнього застосування використовують звичайно мінеральні води з мінералізацією від 2 до 20 г/л.
По іонному складу мінеральні води поділяються на хлоридні (Cl-), гідрокарбонатні (HCO3-), сульфатні (SO42-), натрієві (Na+), кальцієві (Ca2+), магнієві (Mg2+) у різних сполученнях аніонів і катіонів. По наявності газів і специфічних елементів виділяють наступні мінеральні води: вуглекислі, сульфідні (сірководневі), азотні, бромисті, йодисті, залозисті, миш'яковисті, кремнієві, радіоактивні (радонові) і ін. По температурі розрізняють мінеральні води холодні (до 20 °С), теплі (20—37 °С), гарячі (термальні, 37—42 °С), дуже гарячі (високотермальні, від 42 °С і вище). У медичній практиці велике значення додають змісту органічних речовин у маломінералізованих водах, тому що вони визначають специфічні властивості мінеральних вод. Зміст цих речовин понад 40 мг/л роблять мінеральні води не придатними для внутрішнього застосування. Розроблено спеціальні норми, що дають можливість оцінювати придатність природних вод для лікувальних цілей.
Склад мінеральних вод указують по формулі, запропонованої радянськими вченими М. Г. Курловим і Э. Э. Карстенсом. На початку формули дається зміст газу (CO2, H2S і ін.) і активних елементів (Br, I, Fe, As і ін.) у грамах на 1 л. Радіоактивність виражається в одиницях чи Маху в расп/сек×м3 (1 од. Маху = 1,3×104 расп/сек×м3). Ступінь мінералізації позначається знаком М (сума аніонів, катіонів і недисоційованих молекул) і виражається в грамах. Відношення переважних аніонів і катіонів зображується у вигляді умовного дробу, у чисельнику якої — переважні аніони, у знаменнику — катіони. Наприкінці формули вказується температура (Т) води мінерального джерела при виході в градусах Цельсія, а також водневий показник (p).
Мінеральні води використовують на курортах для питного лікування, ванн, купань у лікувальних басейнах, усіляких душів, а також для інгаляцій і полоскань при захворюваннях горла і верхніх дихальних шляхів, для зрошення при гінекологічних захворюваннях і т.п. Мінеральні води застосовують усередину і поза межами курорту, коли користуються привізними водами, розлитими в пляшки. Налита в пляшки вода насичується двоокисом вуглецю для збереження її хімічних властивостей і смакових якостей; вона повинна бути безбарвною, абсолютно чистою; пляшки з мінеральною водою зберігають у горизонтальному положенні в прохолодному місці. Лікування пляшковими мінеральними водами повинне сполучатися з дотриманням визначеного режиму, дієти і використанням додаткових лікувальних факторів (фізіотерапії, медикаментозного лікування, гормональної терапії і т.п.).
Мінеральні води, переважно невисокої мінералізації й утримуючі іони кальцію, володіють вираженим діуретичною (сечогінною) дією і сприяють виведенню з нирок, ниркових балій і сечового міхура бактерій, слизу, піску і навіть дрібних конкрементів. Застосування мінеральних вод протипоказано, наприклад, при звуженні стравоходу і воріт шлунку, різкому опущенні шлунка, серцево-судинних захворюваннях, що супроводжуються набряками, порушеннях видільної здатності нирок і т.д. Лікування мінеральними водами повинно проводитися по призначенню лікаря і під лікарським контролем.
У Європі вуглекислі мінеральні води поширені в Центральній Франції (курорт Віші й ін.), ФРН (Бад-Наухейм, Бад-Емс, Вильдунген), Чехії (Карлові-Вари, Марианскі-Лазні й ін.). Гідросульфітні азотні теплі і гарячі мінеральні води маються на границі Франції й Іспанії в Піренеях, на французькому курорті Екс-ле-Бен, у Чехії (Теплиці); в Угорщині гарячі азотні води використовують у Будапешті, у Болгарії — в околицях Софії і т.д. Багато виходів азотних гарячих мінеральних вод є в районах недавньої вулканічної діяльності (США, Ісландія, Італія, Нова Зеландія й ін.). Сірководневі мінеральні води зустрічаються у ФРН (Ахен), Австрії (Баден), Румунії (Беіле-Еркулане), Туреччини (Бурса).
Штучні мінеральні води виготовляють з хімічно чистих солей строго за аналогією зі складом природних. Однак повної тотожності складу штучних і природних мінеральних вод не досягнуто. Особливі утруднення представляє імітація складу розчинених газів і властивостей колоїдів. Зі штучних мінеральних вод широке поширення одержали лише вуглекислі, сірководневі й азотні, котрі застосовують головним чином для ванн. Центральним інститутом курортології і фізіотерапії (Москва) запропоновані методи готування деяких питних мінеральні води, що мають високу терапевтичну цінність (типу Єсентуки № 17, Боржомі, Баталинської); однак штучні питні мінеральні води не одержали широкого застосування тому що з кожним роком кількість бальнеологічних питних курортів і свердловин, що виводять мінеральні води, збільшується і відповідно зростає розлив мінеральних вод. Деякі мінеральні води застосовують у якості освіжаючого, добре тонізуючого столового напою, що сприяє підвищенню апетиту й вживали замість прісної води, без яких-небудь медичних показань. У ряді районів Росії звичайна питна вода досить сильно мінералізована і цілком обґрунтоване вживання її як столовий напій. Можна використовувати в якості столових мінеральних вод хлоридно-натрієвого типу з мінералізацією не вище 4—4,5 г/л (для гідрокарбонат них вод — близько 6 г/л).
Столові води малої мінералізації (менш грама на літр) є екологічно чистим продуктом. Їхнє безсумнівне достоїнство - можливість застосування як для готування їжі, так і для вживання в якості чистого прохолодного напою. Це особливо актуально в наші дні: сучасні мегаполіси характеризуються значним забрудненням навколишнього середовища і підвищеною концентрацією шкідливих речовин у водопровідній воді навіть після її очищення. У цих умовах столові мінеральні води служать єдино можливою альтернативою.
Дія мінеральних питних вод на організм обумовлена хімічним, механічним і термічним факторами. Ведучим є хімічний фактор, обумовлений іонним складом прийнятих вод.
Іони, що містяться в мінеральній воді, потрапляючи в травний тракт, стимулюють виділення слини, а потім і секрецію шлунка. Іони входять до складу шлункового соку, тому відбуваються посилення (чи ослаблення) його секреції і зміна складу. Далі в кишечнику відбувається всмоктування іонів мінеральної води в кров і регулюється діяльність кишечника, печінки і нирок.
Гідрокарбонатні іони стимулюють шлункову секрецію, а при переході в дванадцятипалу кишку гальмують її. При нормальній чи зниженій секреції частина гідрокарбонатних іонів активує процеси утворення соляної кислоти в шлунку. Навпроти, що утвориться вуглекислий газ сприяє розрідженню і видаленню слизу зі шлунка і нейтралізації шлункового вмісту. Зниження кислотності вмісту кишечнику гальмує утворення сечової кислоти і прискорює її виділення, перешкоджаючи утворенню каменів у нирках. Такі води розріджують мокротиння, зменшують її в'язкість і підвищують виділення з трахеї і бронхів.
Сульфатні іони, дратуючи рецептори шлунка, помітно знижують шлункову секрецію, прискорюють евакуацію їжі зі шлунка в кишечник. Надходячи з їжею в кишечник, вони підвищують його рухову функцію, роблячи дію, що попускає. Крім того, сульфати викликають скорочення жовчного міхура, прискорюють утворення і виведення жовчі з печінки в дванадцятипалу кишку. У сполученні з іонами кальцію сульфати сприяють виведенню шкідливих речовин з організму.
Іони кальцію стимулюють ріст кісток і зубів, у яких знаходиться до 99 відсотків усього кальцію в організмі. При прийомі кальцієвих вод усередину відновлюється збудливість головного мозку і кістякових м'язів і моторна діяльність кишечника, підсилюється скорочувальна функція серця, підвищується згортання крові.
Іони магнію стимулюють утворення речовин, що регулюють транспорт іонів у тканинах. При прийомі магнієвих мінеральних вод відновлюється дефіцит іонів магнію, що розвивається при захворюваннях, і супроводжуються зниженою секрецією шлунка, обмін цукрів і білків.
Прийом залозистої води відновлює дефіцит заліза, що розвивається при анеміях різного походження, у гемоглобіні еритроцитів, а також стимулює утворення гемоглобіну. Залізо (разом з марганцем і міддю) також входить до складу ферментів, що відіграють ключову роль в окислюванні жирів і цукрів.
Гідрокарбонатно-сульфатні лікувально-столові мінеральні води з незначним змістом чи відсутністю вуглекислого газу і розчинених органічних речовин показані хворим хронічними гастритами з підвищеною секреторною функцією, неускладненою виразковою хворобою, хронічними захворюваннями верхніх дихальних шляхів. Їх приймають підігрітими до 38--45 градусів Цельсія три рази в день за 60--90 хвилин до прийому чи їжі через годину після неї. Мінеральну воду починають пити з половини склянки, доводячи до кінця курсу лікування разову дозу до півтори склянки.
Гідрокарбонатно-хлоридно-сульфатні лікувально-столові і лікувальні мінеральні води призначають звичайно хворим хронічним гастритом зі зниженою секрецією шлунку. Мінеральні води приймають при температурі 18-26 градусів Цельсія три рази в день за 15--30 хвилин до їжі. Їх п'ють у тих же дозах, що і попередні.
Гідрокарбонатно-сульфатні кальцієві лікувально-столові води вживають також і при хронічних захворюваннях кишечника з підвищеною моторикою. Підігріту до 40-45 градусів Цельсія мінеральну воду п'ють три рази в день за 30--50 хвилин до прийому їжі по половині склянки або склянці. З появою болів і поносу питне лікування тимчасово припиняють.
Хлоридно-сульфатні лікувальні мінеральні води показані людям із хронічними захворюваннями кишечника, що супроводжуються зниженою руховою функцією (запорами), а також при захворюваннях жовчовивідних шляхів, цукровому діабеті, ожирінні і подагрі. Воду при температурі 18-24 градуса Цельсія приймають по одній склянці три рази в день за 30-50 хвилин до їжі і на ніч.
Гідрокарбонатно-хлоридно-сульфатні лікувально-столові води вживають також при хронічних захворюваннях печінки і підшлункової залози. Їх приймають підігрітими до 42-45 градусів Цельсія три рази в день за 60-90 хвилин до їжі. За один прийом випивають одну - дві склянки води.
Гідрокарбонатно-сульфатні і мінерально-органічні лікувально-столові води призначають людям, що страждають хронічними захворюваннями нирок і сечовивідних шляхів. Їх приймають підігрітими до 30-35 градусів Цельсія шість-вісім разів у день перед їжею і через 1-2 години після її. Мінеральну воду п'ють у великій кількості, до двох з половиною склянок за прийом. Варто також враховувати, що питне лікування показане тільки при кислій реакції сечі. Залозисті лікувально-столові води показані хворим залізодефіцитною анемією.
Гідрокарбонатно-йодні води використовують переважно для лікування людей із захворюваннями щитовидної залози. Воду при температурі 18-22 градуса Цельсія приймають три рази в день по склянці після їжі.
Варто пам'ятати, що мінеральні питні води показані далеко не усім. Вони протипоказані при загостреннях хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту з блювотою, поносом, кровотечею і різким болючим синдромом, при жовчнокам'яній хворобі, гострому холециститі, звуженні стравоходу і воріт, недостатності кровообігу і гострій затримці сечі. Ефективність внутрішнього застосування мінеральних вод тим вище, ніж вірніше підібраний клас мінеральних вод і суворіше дотримуються пацієнтами запропоновані лікарем методи лікування.
Незважаючи на те, що лікування мінеральними водами в Криму зародилося майже дві тисячі років тому, інтенсивно розвивається воно лише в останні десятиліття. Наукові дослідження мінеральних вод Криму почалися тільки після великої Жовтневої соціалістичної революції.
В даний час у Криму виявлено більш 120 мінеральних джерел, у тому числі і термальні (теплі і гарячі). Серед кримських мінеральних вод є вуглекислі і сірководневі, хлоридні, натрієві і гідрокарбонатно-хлоридні, води з розчиненим азотом і метаном. Ряд джерел містять бром, йод, бор. З наявних у Криму більш 120 мінеральних джерел найбільшу цінність представляють і широко використовуються в лікувальних цілях мінеральні води Феодосії, Сак, Євпаторії, Ялти і деяких інших місць.
У недалекому минулому основними показниками для лікування на курортах Криму були захворювання органів подиху, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, жіночої полової сфери й ін.
Разом з тим багато хворих, що страждають супутнім захворюванням травної системи, не могли одержати повноцінного комплексного лікування. До числа непоказаних для лікування в Криму відносилися хворі з захворюваннями шлунково-кишкового тракту. Порозумівалося це слабким використанням і відсутністю науково обґрунтованих методик і показань для внутрішнього застосування місцевих мінеральних вод.
Як приймати мінеральні води. Найкращий спосіб прийому усередину - безпосередньо з джерела. Не рекомендується приносити воду в запас на добу.
Основною умовою ефективності питного лікування є установлення величини разової дози, числа прийомів за день, тривалість курсу лікування. Дозування мінеральної води виробляється з урахуванням фізичного стану хворого, його віку, характеру і стадії захворювання.
Мінералізація мінеральних вод, тобто сума всіх розчинних у воді речовин — іонів, біологічно активних елементів (крім газів), виражається в грамах на 1 л води. По мінералізації розрізняють: слабо мінералізовані мінеральні води (1-2 г/л), малої (2-5 г/л), середньої (5-15 г/л), високої (15-30 г/л) мінералізації, ропні мінеральні води (35-150 г/л) і міцно ропні (150 г/л і вище). Для внутрішнього застосування використовують звичайно мінеральні води з мінералізацією від 2 до 20 г/л.
По іонному складу мінеральні води поділяються на хлоридні (Cl-), гідрокарбонатні (HCO3-), сульфатні (SO42-), натрієві (Na+), кальцієві (Ca2+), магнієві (Mg2+) у різних сполученнях аніонів і катіонів. По наявності газів і специфічних елементів виділяють наступні мінеральні води: вуглекислі, сульфідні (сірководневі), азотні, бромисті, йодисті, залозисті, миш'яковисті, кремнієві, радіоактивні (радонові) і ін. По температурі розрізняють мінеральні води холодні (до 20 °С), теплі (20—37 °С), гарячі (термальні, 37—42 °С), дуже гарячі (високотермальні, від 42 °С і вище). У медичній практиці велике значення додають змісту органічних речовин у маломінералізованих водах, тому що вони визначають специфічні властивості мінеральних вод. Зміст цих речовин понад 40 мг/л роблять мінеральні води не придатними для внутрішнього застосування. Розроблено спеціальні норми, що дають можливість оцінювати придатність природних вод для лікувальних цілей.
Склад мінеральних вод указують по формулі, запропонованої радянськими вченими М. Г. Курловим і Э. Э. Карстенсом. На початку формули дається зміст газу (CO2, H2S і ін.) і активних елементів (Br, I, Fe, As і ін.) у грамах на 1 л. Радіоактивність виражається в одиницях чи Маху в расп/сек×м3 (1 од. Маху = 1,3×104 расп/сек×м3). Ступінь мінералізації позначається знаком М (сума аніонів, катіонів і недисоційованих молекул) і виражається в грамах. Відношення переважних аніонів і катіонів зображується у вигляді умовного дробу, у чисельнику якої — переважні аніони, у знаменнику — катіони. Наприкінці формули вказується температура (Т) води мінерального джерела при виході в градусах Цельсія, а також водневий показник (p).
Мінеральні води використовують на курортах для питного лікування, ванн, купань у лікувальних басейнах, усіляких душів, а також для інгаляцій і полоскань при захворюваннях горла і верхніх дихальних шляхів, для зрошення при гінекологічних захворюваннях і т.п. Мінеральні води застосовують усередину і поза межами курорту, коли користуються привізними водами, розлитими в пляшки. Налита в пляшки вода насичується двоокисом вуглецю для збереження її хімічних властивостей і смакових якостей; вона повинна бути безбарвною, абсолютно чистою; пляшки з мінеральною водою зберігають у горизонтальному положенні в прохолодному місці. Лікування пляшковими мінеральними водами повинне сполучатися з дотриманням визначеного режиму, дієти і використанням додаткових лікувальних факторів (фізіотерапії, медикаментозного лікування, гормональної терапії і т.п.).
Мінеральні води, переважно невисокої мінералізації й утримуючі іони кальцію, володіють вираженим діуретичною (сечогінною) дією і сприяють виведенню з нирок, ниркових балій і сечового міхура бактерій, слизу, піску і навіть дрібних конкрементів. Застосування мінеральних вод протипоказано, наприклад, при звуженні стравоходу і воріт шлунку, різкому опущенні шлунка, серцево-судинних захворюваннях, що супроводжуються набряками, порушеннях видільної здатності нирок і т.д. Лікування мінеральними водами повинно проводитися по призначенню лікаря і під лікарським контролем.
У Європі вуглекислі мінеральні води поширені в Центральній Франції (курорт Віші й ін.), ФРН (Бад-Наухейм, Бад-Емс, Вильдунген), Чехії (Карлові-Вари, Марианскі-Лазні й ін.). Гідросульфітні азотні теплі і гарячі мінеральні води маються на границі Франції й Іспанії в Піренеях, на французькому курорті Екс-ле-Бен, у Чехії (Теплиці); в Угорщині гарячі азотні води використовують у Будапешті, у Болгарії — в околицях Софії і т.д. Багато виходів азотних гарячих мінеральних вод є в районах недавньої вулканічної діяльності (США, Ісландія, Італія, Нова Зеландія й ін.). Сірководневі мінеральні води зустрічаються у ФРН (Ахен), Австрії (Баден), Румунії (Беіле-Еркулане), Туреччини (Бурса).
Штучні мінеральні води виготовляють з хімічно чистих солей строго за аналогією зі складом природних. Однак повної тотожності складу штучних і природних мінеральних вод не досягнуто. Особливі утруднення представляє імітація складу розчинених газів і властивостей колоїдів. Зі штучних мінеральних вод широке поширення одержали лише вуглекислі, сірководневі й азотні, котрі застосовують головним чином для ванн. Центральним інститутом курортології і фізіотерапії (Москва) запропоновані методи готування деяких питних мінеральні води, що мають високу терапевтичну цінність (типу Єсентуки № 17, Боржомі, Баталинської); однак штучні питні мінеральні води не одержали широкого застосування тому що з кожним роком кількість бальнеологічних питних курортів і свердловин, що виводять мінеральні води, збільшується і відповідно зростає розлив мінеральних вод. Деякі мінеральні води застосовують у якості освіжаючого, добре тонізуючого столового напою, що сприяє підвищенню апетиту й вживали замість прісної води, без яких-небудь медичних показань. У ряді районів Росії звичайна питна вода досить сильно мінералізована і цілком обґрунтоване вживання її як столовий напій. Можна використовувати в якості столових мінеральних вод хлоридно-натрієвого типу з мінералізацією не вище 4—4,5 г/л (для гідрокарбонат них вод — близько 6 г/л).
Столові води малої мінералізації (менш грама на літр) є екологічно чистим продуктом. Їхнє безсумнівне достоїнство - можливість застосування як для готування їжі, так і для вживання в якості чистого прохолодного напою. Це особливо актуально в наші дні: сучасні мегаполіси характеризуються значним забрудненням навколишнього середовища і підвищеною концентрацією шкідливих речовин у водопровідній воді навіть після її очищення. У цих умовах столові мінеральні води служать єдино можливою альтернативою.
Дія мінеральних питних вод на організм обумовлена хімічним, механічним і термічним факторами. Ведучим є хімічний фактор, обумовлений іонним складом прийнятих вод.
Іони, що містяться в мінеральній воді, потрапляючи в травний тракт, стимулюють виділення слини, а потім і секрецію шлунка. Іони входять до складу шлункового соку, тому відбуваються посилення (чи ослаблення) його секреції і зміна складу. Далі в кишечнику відбувається всмоктування іонів мінеральної води в кров і регулюється діяльність кишечника, печінки і нирок.
Гідрокарбонатні іони стимулюють шлункову секрецію, а при переході в дванадцятипалу кишку гальмують її. При нормальній чи зниженій секреції частина гідрокарбонатних іонів активує процеси утворення соляної кислоти в шлунку. Навпроти, що утвориться вуглекислий газ сприяє розрідженню і видаленню слизу зі шлунка і нейтралізації шлункового вмісту. Зниження кислотності вмісту кишечнику гальмує утворення сечової кислоти і прискорює її виділення, перешкоджаючи утворенню каменів у нирках. Такі води розріджують мокротиння, зменшують її в'язкість і підвищують виділення з трахеї і бронхів.
Сульфатні іони, дратуючи рецептори шлунка, помітно знижують шлункову секрецію, прискорюють евакуацію їжі зі шлунка в кишечник. Надходячи з їжею в кишечник, вони підвищують його рухову функцію, роблячи дію, що попускає. Крім того, сульфати викликають скорочення жовчного міхура, прискорюють утворення і виведення жовчі з печінки в дванадцятипалу кишку. У сполученні з іонами кальцію сульфати сприяють виведенню шкідливих речовин з організму.
Іони кальцію стимулюють ріст кісток і зубів, у яких знаходиться до 99 відсотків усього кальцію в організмі. При прийомі кальцієвих вод усередину відновлюється збудливість головного мозку і кістякових м'язів і моторна діяльність кишечника, підсилюється скорочувальна функція серця, підвищується згортання крові.
Іони магнію стимулюють утворення речовин, що регулюють транспорт іонів у тканинах. При прийомі магнієвих мінеральних вод відновлюється дефіцит іонів магнію, що розвивається при захворюваннях, і супроводжуються зниженою секрецією шлунка, обмін цукрів і білків.
Прийом залозистої води відновлює дефіцит заліза, що розвивається при анеміях різного походження, у гемоглобіні еритроцитів, а також стимулює утворення гемоглобіну. Залізо (разом з марганцем і міддю) також входить до складу ферментів, що відіграють ключову роль в окислюванні жирів і цукрів.
Гідрокарбонатно-сульфатні лікувально-столові мінеральні води з незначним змістом чи відсутністю вуглекислого газу і розчинених органічних речовин показані хворим хронічними гастритами з підвищеною секреторною функцією, неускладненою виразковою хворобою, хронічними захворюваннями верхніх дихальних шляхів. Їх приймають підігрітими до 38--45 градусів Цельсія три рази в день за 60--90 хвилин до прийому чи їжі через годину після неї. Мінеральну воду починають пити з половини склянки, доводячи до кінця курсу лікування разову дозу до півтори склянки.
Гідрокарбонатно-хлоридно-сульфатні лікувально-столові і лікувальні мінеральні води призначають звичайно хворим хронічним гастритом зі зниженою секрецією шлунку. Мінеральні води приймають при температурі 18-26 градусів Цельсія три рази в день за 15--30 хвилин до їжі. Їх п'ють у тих же дозах, що і попередні.
Гідрокарбонатно-сульфатні кальцієві лікувально-столові води вживають також і при хронічних захворюваннях кишечника з підвищеною моторикою. Підігріту до 40-45 градусів Цельсія мінеральну воду п'ють три рази в день за 30--50 хвилин до прийому їжі по половині склянки або склянці. З появою болів і поносу питне лікування тимчасово припиняють.
Хлоридно-сульфатні лікувальні мінеральні води показані людям із хронічними захворюваннями кишечника, що супроводжуються зниженою руховою функцією (запорами), а також при захворюваннях жовчовивідних шляхів, цукровому діабеті, ожирінні і подагрі. Воду при температурі 18-24 градуса Цельсія приймають по одній склянці три рази в день за 30-50 хвилин до їжі і на ніч.
Гідрокарбонатно-хлоридно-сульфатні лікувально-столові води вживають також при хронічних захворюваннях печінки і підшлункової залози. Їх приймають підігрітими до 42-45 градусів Цельсія три рази в день за 60-90 хвилин до їжі. За один прийом випивають одну - дві склянки води.
Гідрокарбонатно-сульфатні і мінерально-органічні лікувально-столові води призначають людям, що страждають хронічними захворюваннями нирок і сечовивідних шляхів. Їх приймають підігрітими до 30-35 градусів Цельсія шість-вісім разів у день перед їжею і через 1-2 години після її. Мінеральну воду п'ють у великій кількості, до двох з половиною склянок за прийом. Варто також враховувати, що питне лікування показане тільки при кислій реакції сечі. Залозисті лікувально-столові води показані хворим залізодефіцитною анемією.
Гідрокарбонатно-йодні води використовують переважно для лікування людей із захворюваннями щитовидної залози. Воду при температурі 18-22 градуса Цельсія приймають три рази в день по склянці після їжі.
Варто пам'ятати, що мінеральні питні води показані далеко не усім. Вони протипоказані при загостреннях хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту з блювотою, поносом, кровотечею і різким болючим синдромом, при жовчнокам'яній хворобі, гострому холециститі, звуженні стравоходу і воріт, недостатності кровообігу і гострій затримці сечі. Ефективність внутрішнього застосування мінеральних вод тим вище, ніж вірніше підібраний клас мінеральних вод і суворіше дотримуються пацієнтами запропоновані лікарем методи лікування.
Незважаючи на те, що лікування мінеральними водами в Криму зародилося майже дві тисячі років тому, інтенсивно розвивається воно лише в останні десятиліття. Наукові дослідження мінеральних вод Криму почалися тільки після великої Жовтневої соціалістичної революції.
В даний час у Криму виявлено більш 120 мінеральних джерел, у тому числі і термальні (теплі і гарячі). Серед кримських мінеральних вод є вуглекислі і сірководневі, хлоридні, натрієві і гідрокарбонатно-хлоридні, води з розчиненим азотом і метаном. Ряд джерел містять бром, йод, бор. З наявних у Криму більш 120 мінеральних джерел найбільшу цінність представляють і широко використовуються в лікувальних цілях мінеральні води Феодосії, Сак, Євпаторії, Ялти і деяких інших місць.
У недалекому минулому основними показниками для лікування на курортах Криму були захворювання органів подиху, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, жіночої полової сфери й ін.
Разом з тим багато хворих, що страждають супутнім захворюванням травної системи, не могли одержати повноцінного комплексного лікування. До числа непоказаних для лікування в Криму відносилися хворі з захворюваннями шлунково-кишкового тракту. Порозумівалося це слабким використанням і відсутністю науково обґрунтованих методик і показань для внутрішнього застосування місцевих мінеральних вод.
Як приймати мінеральні води. Найкращий спосіб прийому усередину - безпосередньо з джерела. Не рекомендується приносити воду в запас на добу.
Основною умовою ефективності питного лікування є установлення величини разової дози, числа прийомів за день, тривалість курсу лікування. Дозування мінеральної води виробляється з урахуванням фізичного стану хворого, його віку, характеру і стадії захворювання.
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021