Етичні аспекти опитування хворого, Детальна інформація

Етичні аспекти опитування хворого
Тип документу: Реферат
Сторінок: 2
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 15.3
Скачувань: 1105
Реферат на тему:

Етичні аспекти опитування хворого

Ознайомлення з уже заповненою частиною історії хвороби. Перед тим як зустрітися з хворим, треба швидко переглянути історію хвороби або амбулаторну карту. Необхідно звернути увагу на анкетні дані. Відомості про вік, стать, національну належність, сімейне положення, місце проживання, вид діяльності та віросповідання важливі не тільки для отримання попереднього уявлення про життя хворого, але ці відомості можуть навіть допомогти сформулювати діагностичну концепцію. Звідки поступив хворий, ким він направлений і у зв'язку з чим? Під час ознайомлення з історією хвороби лікар може отримати цінну інформацію про встановлені раніше діагнози і проведене лікування. Одначе це не повинно заважати формулюванню нових діагностичних гіпотез.

Довколишня обстановка. Необхідно зробити обстановку зручною і неофіційною. Треба знайти місце, де можна було б сидіти з хворим віч-на-віч. Якщо лікар веде розмову недбало, притулившись до стіни, прямуючи до дверей або переступаючи з ноги на ногу, у хворого може зникнути бажання говорити. Такий самий негативний вплив справляє демонстрація своєї зверхності або навіть неповаги до хворого (наприклад, якщо ви починаєте опитування хворої, котра лежить на спині у положенні для піхвового дослідження).

Треба триматися від хворого на деякій відстані: не дуже близько, щоб уникнути непотрібної Інтимності, і не дуже далеко, щоб не ускладнювати спілкування. Хворим легше говорити, коли вони сидять поряд з лікарем, а не дивляться на нього через стіл, як через бар'єр. Якщо хворий не бажає більшого зближення з лікарем, він дасть йому це зрозуміти. Неабияку роль відіграє і освітлення. Не треба лікарю сідати так, щоб між ним і хворим знаходилось яскраве джерело світла або вікно. Лікар бачить хворого добре, але хворому незручно буде дивитися на лікаря. Необхідно опитувати хворого невимушене.

Поведінка та зовнішній вигляд лікаря. У процесі опитування хворий спостерігає за лікарем так само, як і лікар за ним. Бажаючи цього або ні, лікар своєю розмовою й поведінкою надає хворому інформацію про себе. Лікарю необхідно уважно ставитися до цієї інформації і контролювати її. Поза, жести, погляд, мова лікаря можуть виражати цікавість, увагу, розуміння, прихильність. Досвідчений лікар веде розмову спокійно, не поспішає, навіть якщо його час обмежений. Прояв роздратування, несхвалення, збентеження, нетерпіння або нудьга, а також стереотипна, поблажлива або іронічна мова заважають розмові. Про це не слід забувати не тільки у спілкуванні з хворим, але й під час обговорення його недуги зі своїми колегами.

Зовнішній вигляд також може сприяти налагодженню контакту з хворим. Лікар повинен бути охайним, пристойно вдягненим. У той самий час при спілкуванні з дітьми або хворими молодого віку треба уникати консерватизму в одязі.

Запис отриманих відомостей. Запам'ятати всі подробиці важко, через це лікар мусить робити для себе нотатки. Більшість хворих до письмової реєстрації повідомлених ними відомостей ставляться спокійно, одначе у деяких це може викликати недовіру. У цьому випадку лікар повинен з'ясувати причину їхнього занепокоєння й пояснити необхідність записів його бажанням бути точним. З часом лікар зможе записати більшу частину отриманої інформації (анамнез, стан хворого на момент огляду, сімейний анамнез, опис органів та систем) у завершеному вигляді в процесі розмови з хворим. Запис інформації не повинен відвертати увагу від хворого і позбавляти його Ініціативи в розмові. З'ясовуючи характер хвороби, психосоціальний анамнез та інші складні розділи історії хвороби, лікар повинен прагнути все докладно записати. Він повинен використовувати лише короткі вирази, окремі слова, дати. Коли розмова торкається делікатних питань, краще припинити запис.

Збирання відомостей про дане захворювання

Зустріч із хворим. Під час зустрічі з хворим потисніть йому руку, якщо це зручно. Звертайтеся до нього на ім'я або, якщо хворий не дитина чи підліток — на ім'я та по батькові. Для лікаря не тактовно звертатися до незнайомих хворих на прізвище або використовувати пестливе звертання, а також називати жінку похилого віку "бабулею", а матір хворого — "мамою". Відрекомендуйтеся і, якщо ви студент, поясніть хворому вашу роль.

Зручності для хворого. Лікар повинен бути уважним до хворого. У медичному закладі має бути відведено місце для верхнього одягу та інших речей хворого. Лікар зобов'язаний запитати, як почуває себе хворий І чи не поспішає він. Лікар повинен звернути увагу на такі ознаки дискомфорту, як незручне положення хворого, прояв неспокою. Нетривале чекання, поки хворий займе зручне положення у ліжку, сходить у вбиральню або попрощається з відвідувачами, може значно полегшити збирання анамнезу і скоротить час на заповнення Історії хвороби.

Початок розмови. Лікар повинен з'ясувати, що спонукало хворого звернутися до лікаря, які нові скарги (якщо вони є) і на що він хворіє (інколи пацієнт може прийти до лікаря для контрольного огляду і не бажає обговорювати деякі питання, що пов'язані зі здоров'ям, не пред'являє скарги і не страждає ні на яку хворобу). Треба починати з питань загального характеру, які дають повну свободу для відповідей: "Що змусило вас прийти?" або "Які у вас труднощі?". Після того як хворий відповів, запитайте знову, можливо, навіть декілька разів: "Що ще?". Після отримання відповідей необхідно спрямувати хворого для продовження розмови, попросивши його розповісти про свої скарги або, якщо з'ясується, що скарг багато, запитайте про одну із них: "Розкажіть мені про головний біль" або "Що вас найбільше турбує?" Поки хворий відповідає, лікар уважно стежить за напрямком його думки.

Надання ініціативи хворому. Багато хворих звертаються по допомогу з приводу досить простої патології. Одначе в інших хвороба може мати складні причини: ці хворі можуть тяжко переживати свою недугу, можливе лікування і те, хто їх буде лікувати. На самому початку опитування лікар ще не знає, з яким хворим має справу. З'ясувати це допоможе методика опитування, яка повинна бути такою, щоб хворий розповідав про себе невимушене. Якщо лікар перерве його своїми запитаннями дуже рано, то ризикує не почути від нього необхідних відомостей. Одначе лікар повинен слухати активно, звертаючи увагу на важливі симптоми, емоції, події. Це допоможе лікарю в подальшому спрямувати розмову таким чином, щоб хворий ґрунтовно описав свої відчуття. До заходів, що дозволять спрямувати розмову у потрібне для лікаря русло, належать заохочення, рефлексія, пояснення, співпереживання, конфронтація (протиставлення), інтерпретація (тлумачення) і запитання, що допомагають розкрити почуття й переживання.

Заохочення. Цей спосіб полягає в тому, що лікар своєю позою, поведінкою або словами спонукає хворого повідомити якомога більше, не конкретизуючи сказане. Саме по собі мовчання, якщо лікар уважно слухає, також може заохотити хворого. Нахилившись трохи вперед, дивлячись на хворого, вимовляючи при цьому: "Гм-мм", "Продовжуйте, будь ласка", "Я вас слухаю", лікар допомагає хворому продовжувати розповідь.

Рефлексія. Цей спосіб близький до заохочення. Повторюючи слова, які були сказані хворим, лікар спонукає його повідомити додаткові факти. Рефлексія може виявитися корисною як для з'ясування фактів, що зацікавили лікаря, так і для переживань хворого.

Пояснення. Іноді слова хворого й асоціації, описані ним, носять неконкретний характер. І якщо лікарю важко зрозуміти їхній зміст, він може попросити пояснити, запитавши, наприклад: "Скажіть, а що ви розумієте під застудою?" або "Ви сказали, що зробили так само, як ваша мама. Як це зрозуміти?".

Співчування. У спілкуванні з лікарем хворі можуть висловлювати й без слів почуття, які їх турбують і які вони приховують. Ці почуття можуть відіграти вирішальну роль у розумінні хвороби пацієнта І плануванні його лікування. Якщо лікарю вдається з'ясувати ці почуття, він повинен поставитися до них з розумінням та співчуттям І зробити так, щоб хворий відчув себе спокійнішим І зміг продовжувати розмову. Своє співчуття лікар може висловити простою фразою "Так, я розумію". Його можна висловити також, сказавши - "Ви, напевне, дуже засмучені" або "Вам, напевне, дуже важко". Співчуття хворому можна виявити І без слів (наприклад, лікар пропонує хворому хусточку або склянку з водою, якщо він розплакався, або бере його за руку, висловлюючи таким чином розуміння). Співчуваючи, водночас треба бути впевненим, що хворому це потрібно Так, якщо лікар поспівчував хворому з приводу смерті його родичів, у той час як вона фактично звільнила його від тривалого фінансового тягаря й переживань, то лікар неправильно зрозумів ситуацію.

Конфронтація (протиставлення) У той час як співчування лікар висловлює почуттям, конфронтацію він проявляє, коли виникають суперечності у словах або поведінці хворого. Якщо лікар, наприклад, бачить ознаки гніву, тривоги або депресії, то конфронтація може допомогти хворому виразити свої почуття. "Ви говорите, що не хвилюєтесь, одначе ваші руки тремтять, коли ви говорите про це, І у вас сльози на очах". Конфронтація може допомогти лікарю І в тому випадку, якщо розповідь хворого несподівана "Ви не знаєте, що провокує у вас біль у шлунку, одначе, коли він у вас з'явився, ви уникали вживати їжу".

Інтерпретація (тлумачення). Це більш активне втручання у розповідь хворого. У цьому разі лікар висловлює скоріше висновок, ніж просто зауваження "Сьогодні для вас все було не так. Ви багато запитуєте про рентгенологічне дослідження. Ви боїтеся його?" Водночас Існує загроза неправильного тлумачення слів лікаря хворим, що може ускладнити розмову. Правильне використання цього способу допоможе лікарю виразити як співчуття, так і розуміння.

Отримання додаткової інформації. Використати методику опитування можна у невимушеній розмові, під час якої зазвичай вдається отримати загальне уявлення про недугу хворого Для уточнення хронологічної послідовності подій лікар може ставити запитання на зразок: "Що потім?" або "Що сталося після цього?". Одначе більшу частину часу лікарю доводиться з'ясовувати додаткові деталі, уточнювати подробиці, яких хворий у своїй розповіді не згадав Якщо захворювання супроводжується болем, то лікарю треба з'ясувати такі деталі:

1. Локалізація болю. Куди він іррадіює?

2 Властивість болю Що він нагадує?

3. Інтенсивність. Наскільки він сильний?

4. Час появи. Коли він почався (починається)? Як довго він триває2

5 Обставини, за яких він виникає, включаючи чинники навколишнього середовища, емоційні реакції та Інші обставини.

6. Чинники, що полегшують або посилюють біль.

7. Супутні прояви.

Так само лікар описує й Інші симптоми. Така деталізація відіграє основну роль у проведенні диференційної діагностики.

Клінічне мислення. Після детального розпитування про симптоми лікарю необхідно аналітичним шляхом з'ясувати, які системи та органи можуть бути задіяні у патологічному процесі Наприклад, біль у нижній кінцівці може бути наслідком ураження кісток, м'язів, судинної або нервової систем. Супутній набряк у ділянці щиколоток свідчить про ураження вен Біль у суглобах зумовлений ураженням кісток та м'язів, а біль, який "стріляє" від попереку у ногу нижче від коліна, — наслідок здавлення нервових корінців. Детальніший опис перебігу клінічного мислення подається У відповідних посібниках та підручниках Із внутрішніх хвороб І не входить до завдання даного підручника.

Прямі запитання. Для отримання конкретної Інформації доцільно ставити прямі запитання. Формулювати їх треба за наведеними нижче принципами. Прямі запитання повинні йти у порядку конкретизації певного симптому, наприклад, логічною буде така послідовність запитань: "Що нагадував вам загрудинний біль? У якому місці ви його відчували? Покажіть". Прямі запитання не повинні бути навідними. Якщо хворий позитивно відповідає на запитання: "У вас були дьогтеподібні випорожнення?", — то лікар може засумніватися, чи дійсно хворий мав дьогтеподібні випорожнення. Краще сформулювати це запитання, наприклад, так: "Якого кольору були випорожнення?". Намагайтеся задавати питання, які не потребують одночасних відповідей "так" або "ні". Наприклад, сформулювати запитання так: "Через скільки сходинок у вас з'являється задишка?" краще, ніж запитати: "У вас буває задишка, коли ви підіймаєтеся сходинками?". Інколи буває так, що хворий не може описати свої симптоми без сторонньої допомоги. У такому випадку для більшої об'єктивності лікар повинен запропонувати хворому декілька можливих відповідей: "Цей біль тупий, гострий, тиснучий, пекучий, стріляючий або якийсь інший?". Майже будь-яке пряме запитання допускає передусім дві можливі відповіді ("У вас кашель з мокротинням?").

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes