Ятрогенні захворювання. Слово лікаря як зцілювальна сила, Детальна інформація

І ще життєвий сюжет За часів Великої Вітчизняної війни Президент АН України академік Олександр Олександрович Богомолець виконував обов'язки консультанта в кількох госпіталях в Уфі Тут для прискорення лікування ран та переломів застосовувалася його сироватка АЦС. Серед поранених був юнак, у якого ампутували обидві руки Хлопець дуже сумував. Одного разу О Богомолець приніс у госпіталь книжку про американця з такою самою вадою Ця людина значною мірою подолала наслідки інвалідності - навчилась їсти і навіть писати за допомогою ніг Книга містила й відповідні фото Олександр Олександрович прочитав уголос, тут-таки біля ліжка, кілька сторінок із книжки й залишив її То був засіб ятросаногенії. Й водночас фрагмент невідомої повісті про справжню людину. .

До вирішення схожих життєвих ситуацій мав відношення й один з авторів цього посібника. Трапилося так, що він познайомився з молодим киянином Юрком С. який на залізниці потрапив в аварію і втратив обидві руки. Про цю трагедію дізнався лікар М. Плахотнюк, що мав друзів у США Після його листа за океан й уваги американської преси до долі Юрка українці з діаспори зібрали потрібну суму, аби замовити в Німеччині на відомому медичному підприємстві біомеханічне протезування Юрко С. отримав змогу поїхати до Німеччини для моделювання й одержання цих функціонально досконалих протезів Підготовка благодійної акції тривала близько двох років. Олександр К., посередник та щирий співпомічник у цій допомозі, впродовж тривожних місяців кілька разів дзвонив Юркові й навіть приїздив до нього. Це справжній приклад саногенії

Ятросаногенія, яка постала на рівні мистецтва, — неодмінна ознака української народної медицини. На цьому, зокрема, наголошує відомий фітотерапевт і письменник лікар Євген Степанович Товстуха в книзі "Раджу ліки, перевірені тисячоліттями" (1993)

"Найпершим у контексті значного арсеналу засобів народної медицини, — пише він, — українці ставлять слово, лікування словом Слово як чинник формування світогляду й характеру дитини. Слово як засіб і метод спілкування, сугестії, слово як значущий лікувальний важіль у поєднанні з іншими засобами народної медицини. Народивши дитину, мати співає їй колискових пісень Цьому факторові годиться надати особливого значення У дитини формується медитативність, позитивні емоції, закладається мова, позитивне ставлення до людей і природи ..."

Протягом певного історичного періоду, зауважує автор, українці розробили окрему форму мовного навіювання — замовляння Специфікою замовлянь та нашіптувань є те, що у процесі їхнього застосування забороняється додавати довільні слова, змінювати зміст. Такі непорушні вимоги підвищують сугестію замовлянь.

Стародавні замовляння різноманітні, зокрема замовляння про здоров'я взагалі, для немовляти, від нудьги, кольок, безсоння, переполоху, запою; від кровотечі, нічного жаху, від зубного болю, шалу (Істерії); є навіть від опіків, інфекційних хвороб, захворювань серця, легенів, рук і ніг тощо.

Замовляння, вважає Є. Товстуха, мають глибоке фольклорно-пісенне підґрунтя, за ним легко можна простежити віковічну мудрість народу, яка має за основу медитаційну магічність слова, що впливає на діяльність центральної нервової системи.

Навіть у тридцятих роках XX ст. майже у кожному селі можна було зустріти шептух, які зцілювали словом: заклинаннями, замовляннями, таємничим шепотінням. Це були не шарлатани, як то переконували безвірники. Народні традиції, звичаєве право вимагали від цих жінок дотримання обов'язкових чеснот. Вони повинні бути у літньому віці, мати приємну зовнішність, значний життєвий досвід, добру вдачу: не сваритися, щиро співчувати людям, не чинити перелюбства. Не мати "чорної" заздрості до людей, брехливої вдачі, нещирих прагнень. Усі ритуали виконувати безпосередньо біля хворого, а не з гуртом чи юрбою різних за характером, вдачею та здоров'ям людей. Сугестивні замовляння проводять тихо, проте розбірливо, лагідно, тактовно, з великою витримкою й терпінням.

Отже, слово у замовляннях діє на почуття людини. І ці слова утворюють специфічну мову, яка стає магією, мистецтвом. Зрештою, як медичне сугестивне означення спрямованої дії проти певної недуги, дисгармонійного стану, вад характеру тощо. Як бачимо, це зовсім сучасні психотерапевтичні постулати.

Потрібно також нагадати, що і в наш час багато недужих з різним рівнем освіти звертаються до жінок, які роблять навіювання, і часто після таких сеансів почуваються краще. Чи відповідає це дійсності? Так. Слово як складова навіювання, особливо для вразливої людини, та яке сказане у слушну годину у напівтемряві, пошепки, та ще із застосуванням рослинних амулетів, має велику цілющу силу. А зберігання в оселях материнки, м'яти, меліси, чебрецю, шавлії, деревію, пижми аж ніяк не свідчить про марновірство нашого народу. Леткі ефірні олії, які мають у своєму складі названі рослини, по суті дезінфікують приміщення, своїми приємними трунками заспокоюють центральну нервову систему, вселяють відчуття комфорту.

Ці узагальнення Є. С. Товстухи здаються нам надзвичайно важливими в контексті використання та формування ятросаногенії, застосування лікарем мистецтва слова та нюансів поведінки.

Додамо, що Є. С. Товстуха докладно змальовує моральну вдачу народного цілителя, вимоги до нього як до людини. Ці настанови фактично цілком відповідають класичній клятві Гіппократа. Але водночас ми маємо місток до розуміння високих людських, а відтак, І професійних якостей багатьох українських лікарів. Аура українського звичаєвого права гармонійно й позитивно вплинула на їхню особистість. Ці чудові традиції заслуговують на поновлення та заохочення.

Та зупинімося на фізіолого-психологічних механізмах формування ятропатогеній як наслідків лікарських хиб. Ці механізми автори вважають вкрай важливими. Перефразовуючи відоме висловлювання В. М. Бехтерєва: якщо хворий після зустрічі з лікарем не відчув полегшення, то був не лікар. Зауважимо: виникнення ятрогенії з її тривалим психосоматичним резонансом слід вважати лікарською помилкою, наслідком недостатнього досвіду лікаря в поєднанні зі зверхністю, мало освіченістю.

Частою умовою виникнення появи може бути однобічна "соматобіологічна орієнтація" лікаря. Це особливо характерно для роботи дільничного лікаря, до якого зі скаргами звертаються пацієнти на початку багатьох захворювань, хоч їхнім основним джерелом можуть бути головним чином функціональні розлади. Але думка лікаря у такому разі нерідко спрямована на сприйняття органічної картини хвороби. Будь-яке погіршення перебігу хвороби також розцінюється як вплив саме соматичних причин.

Водночас лікаря може і не цікавити соціоемоційний аспект пацієнта. Зокрема, більшість хворих на неврози протягом місяців, а інколи і років "мандрують" від одного спеціаліста до іншого, поки нарешті їх направляють до невропатолога. Хворий перелічує десятки захворювань, які нібито він переніс. Багато із попередніх діагнозів були ятрогенними для хворого.

З іншого боку, негативну дію може спричинити однобічна "психосоціальна орієнтація" лікаря. При багатофакторному патогенезі захворювань, зокрема, при психосоматичних розладах лікар з такою орієнтацією буде надавати великого значення властивостям особистості хворого, емоційним і соціальним подіям як найважливішим обставинам, які впливають на перебіг та загострення захворювання і на їх терапію. І отже, будуть випадати з поля зору такого лікаря більш суттєві (за певних умов органічні) чинники хвороби, що в подальшому можуть призвести до виникнення недовіри або розчарування у хворого. Таким чином, лікар у спілкуванні з пацієнтом повинен зберігати оптимальний рівень самоконтролю, щоб його професійна діяльність сприяла видужанню пацієнта, а не наносила шкоди його здоров'ю.

Джерелом ятропатогеній можуть стати медичні документи або результати лабораторно-інструментальних досліджень, які лікарі іноді видають на руки хворим. Дільничний терапевт одержала результати аналізу крові своєї пацієнтки і, не думаючи про наслідки, виписала їй направлення на стаціонарне лікування, де був вказаний діагноз: гострий лейкоз. Потім віддала цс направлення хворій. Жінка прийшла додому, прочитала в медичній енциклопедії про лейкоз, і у неї розвинулася психічна реакція. Хвору в тяжкому стані доставили до клініки.

Іноді всі зусилля лікаря, які спрямовані на запобігання емоційному стресу у тяжкохворого, стають марними тому, що дії працівників інших служб медичного закладу не були продуманими.

Не менш тяжкі наслідки мають і випадки недотримання медпрацівниками принципів деонтології.

Причиною ятропатогеній можуть стати недостатні професійні знання, наприклад, необгрунтоване використання в клініці глюкокортикоїдів.

Часто ятропатогенії з'являються внаслідок неправильної інтерпретації електрокардіограми.

Сьогодні прийнято видавати на руки хворим бланки з результатами різних лабораторних аналізів і рентгеноскопії. Така практика приховує в собі небезпеку ятропатогеній.

"Гарячою" ятропатогенною точкою є сучасна клініка. Як відомо, в ній протягом дня перебуває чимало медичних фахівців: лікарів, сестер, студентів, викладачів медичних навчальних закладів та ін. І кожний із них може спричинити негативну емоцію у хворого необережним словом, виразом обличчя або якою-не-будь іншою дією. Не треба думати, що, наприклад, студент або молодий лікар не авторитет для хворого, його слово не буде таким болючим, як слово досвідченого лікаря чи професора. Для хворого кожна людина в білому халаті — це вже індивідуальність особливої категорії, людина, яка знає все і вся про хвороби і про ліки. Усі хворі уважно (загострено уважно!) прислухаються до слів як лікарів, так і студентів, медсестер, санітарок. І випадково сказане необдумане слово, не так поставлене запитання, жест, міміка, занадто жалісливе співчуття та інші дії можуть стати причиною тяжких переживань хворих, а також конфліктних ситуацій.

Ятропатогенними за своєю дією можуть стати лікарський обхід, збирання анамнезу студентами й обговорення хвороби біля ліжка пацієнта. І завжди під час обходу найуважнішими слухачами є також хворі. Вони вслуховуються в кожне, навіть тихо сказане слово лікаря. Проте на практиці, на жаль, молоді ординатори нерідко голосно й докладно доповідають певні факти із життя пацієнтів, результати лабораторних аналізів, заключення різних спеціалістів стосовно хвороби, замість того, щоб дати короткий, прийнятний для психіки пацієнта огляд його хвороби.

Часто під час обходу можна почути докладний виклад статевого анамнезу, особливостей побуту і таке інше, хоча це ніяк не стосується захворювання. Хворий здригається, як від удару, у палаті настає тиша. А лікар, не помічаючи цього, продовжує повідомляти інші дані з історії хвороби.

Лікарське мистецтво формується не відразу, поступово виробляється вміння правильно говорити про хворобу, викладати факти так, щоб вони сприяли не погіршенню, а поліпшенню стану хворого.

Уміння розмовляти з хворим, відповідно поводитися біля ліжка стражденної людини рідко буває природженою рисою. Таке вміння необхідно розвивати в собі, виробляти б процесі щоденної роботи. У цьому полягає самоудосконалення лікаря. Лікар як старший колега повинен вчити цьому мистецтву середній і молодший медичний персонал. За такого підходу до роботи в лікувально-профілактичному закладі буде зведений до мінімуму шкідливий вплив на хвору людину необережно сказаних слів або інших дій медичних працівників.