Моральний вибір і ціннісні орієнтації особистості, Детальна інформація

Реферат на тему:

Моральний вибір і ціннісні орієнтації особистості

В історії філософсько-етичної думки однією із визначальних проблем є свобода морального вибору людиною дій та вчинків, які відрізняються від соціально-масової поведінки. Людині доводиться постійно обирати лінію поведінки відповідно до своїх індивідуальних життєвих орієнтацій, коли об'єктивні обставини пропонують кілька варіантів, а треба надати перевагу лише одному.

Суб'єктом морального вибору може бути як індивід, котрий обирає той чи той вчинок у міжособистісних стосунках, так і соціальні групи (клас, нація, суспільство, політичні партії тощо), котрі діють у різних сферах суспільного життя і роблять свій, нерідко вагомий внесок, яким визначають перспективу розвитку культури та суспільства загалом.

Об'єкт морального вибору — це вибір одиничного вчинку, ідеалів і лінії поведінки, цілей, які можуть мати принципово протилежний характер, — між добром і злом, гідністю і ницістю, правдою і брехнею, та засоби реалізації цих цілей і т. ін.

Сама можливість вибору і такий широкий діапазон його об'єкта визначаються тим, що людина наділена відмітною родовою рисою — здатністю до духовно-морального самовизначення, в якому сам феномен вибору відіграє вирішальну роль, оскільки допомагає людині піднестися над обставинами, вийти за межі безпосередньої необхідності, яка скерована цими обставинами. Вибір стає стрижнем людської моральності, а міра моральної свободи вибору, прийняття чи неприйняття зовнішніх умов свого існування і внутрішніх засад поведінки виступає одним із найсуттєвіших чинників у духовному житті людини, у її моральній культурі.

Моральність завжди звернена до свідомості й волі людини та передбачає її здатність "переступити свої межі", "панувати над самою собою". Таким чином, передбачається певна свобода особистості у моральному виборі. Але така свобода вимагає абстрагування від тих історично сформованих культурних традицій, які мають визначний вплив на формування конкретної особистості.

В історії філософії свобода індивіда загалом традиційно розглядалась у співвідношенні з необхідністю і була не лише предметом невичерпного інтересу мислителів, а й каменем спотикання протягом тисячоліть. Філософське вирішення цієї проблеми має практичну вагу для оцінки дій і вчинків людини, воно визначає розуміння моралі та права, оскільки неможливо вести мову про моральну і правову відповідальність особистості за свої вчинки без визнання її свободи. Якщо люди не володіють свободою, а діють тільки виходячи з необхідності, питання про їхню відповідальність за свій вибір втрачає сенс, а життєва ситуація постає для них завжди однозначною, приреченою, фатальною, такою, що не дає можливості розширення діапазону вибору.

Однією з умов морального вибору є варіативність поведінки, тобто наявність діапазону об'єктивних можливостей порівнювати і надавати перевагу певним вчинкам, а також свідомо визначати сенс свого життя, тобто мати суб'єктивну здатність вибирати.

Відтак, під час детального розгляду цього питання все стає значно складнішим, адже до кінця не з'ясовано: від чого залежать можливість та здатність вибирати і який характер вони носять — об'єктивний чи суб'єктивний. Залежно від відповіді на це питання завжди визначалася й позиція філософа, мислителя стосовно природи людини та її місця у світі.

У філософсько-етичних працях природа людини розглядалася передусім з позиції специфічної властивості — розумової діяльності, котра сприймалась як певна початкова характеристика людини, а людина — як володар у своєму самовираженні. Моральність людини у такому разі невід'ємно пов'язана з її розумом і сприймається як щось природне, а свобода — як наявна властивість кожного людського індивіда.

Життя людського індивіда несе на собі відбиток якоїсь "заданості": певного етнічного середовища, його звичаїв і традицій, тієї епохи, в якій він живе, культурних цінностей, ще до всякого вибору даних їй з дитинства.

Таким чином, у повсякденній практичній діяльності людина стикається з конкретними, реально існуючими природними умовами життя, соціальними та економічними чинниками, наявною культурою. Саме ці умови багато у чому визначають коло інтересів, устремлінь, потреб людей, певну низку можливостей для вибору людиною напряму та конкретного сенсу своєї діяльності, ті норми і критерії, за якими вона оцінює свою поведінку, свій життєвий шлях.

Але такий підхід породжує ілюзію відсутності свободи, передбачає фатальну приреченість усього, що відбувається, визначеність наперед та обмеженість можливостей творчої самореалізації особистості.

Таким чином, визнання абсолютної детермінованості (причинної зумовленості) вчинків і діянь людини неминуче веде до висновку: якщо людина не є причиною подій свого життя, то вона не відповідає за них морально, а самі такі події набувають фатального характеру.

Для Д. Дідро, наприклад, безумовно незаперечною є та Істина, що свобода — це ілюзія людини, котра, знаючи наслідки своєї поведінки, не знає причин її.

Одначе насправді це не так. Люди мають значну свободу у визначенні цілей своєї діяльності, оскільки у кожний окремий історичний момент існує не одна, а кілька реальних можливостей для розвитку подій. Більше того, насправді життя стає людським тільки тоді, коли людина здатна постійно змінювати як зовнішні умови та обставини власного життя, так і внутрішні підстави для дій та вчинків відповідно до намічених цілей, цінностей та ідеалів. Нарешті, люди більш чи менш вільні у виборі засобів для досягнення поставлених цілей.

Водночас особистість у своїх рішеннях, у своєму виборі не є автономною стосовно об'єктивних обставин. А це означає, що соціальні обставини, місце людини у системі суспільних відносин можуть значною мірою обмежувати формальну множинність варіантів вибору.

Не можна не погодитись і з тим, що соціальний і моральний прогрес зумовлюють ступінь свободи морального вибору діянь і вчинків, які відповідають історичному розвитку і водночас впливають не тільки на об'єктивну можливість вибору варіантів, а і на суб'єктивну здатність особистості до морального самовизначення.

У сучасній етиці в основі вирішення питання про свободу морального вибору, про співвідношення об'єктивної можливості та суб'єктивної здатності вибирати лежить наукове тлумачення свободи та необхідності. Таким чином об'єктивні обставини та особисте рішення взаємозв'язані як елементи одного цілого і є системою об'єктивних і суб'єктивних складових свободи. Свобода вимагає пізнання необхідності, але не зводиться тільки до цього, оскільки вона виступає лише умовою, засобом для досягнення людських цілей. Тому свобода — це вибір певного варіанту дій, який відповідає об'єктивним обставинам і суб’єктивним бажанням.

Слід зауважити, що філософсько-етичні концепції лише виражають найхарактерніші умонастрої епохи, котрі або орієнтувалися на суспільно-історичний розвиток і прогрес усього людства, інакше кажучи, на загальне (матеріалізм); або апелювали до суто "людської природи", "людської суб'єктивності", його "Я", ігноруючи об'єктивну необхідність, закономірності суспільного розвитку (волюнтаризм).

Треба зазначити, що сучасна цивілізація характеризується де гуманістичним й тенденціями, які поєднують як панування над людиною безособових соціальних сил, так і протест людської індивідуальності проти цих сил, що нерідко доходить до стихійного бунту і створення антикультури.

У спрощеному варіанті свободу морального вибору трактують так: історичний розвиток суспільства, його матеріальний базис визначає діапазон морального вибору, а пізнання необхідності — це передусім здатність приймати рішення відповідно до існуючих у суспільстві систем моральних норм і цінностей, які історично склалися на засадах цього базису.

Одначе такий підхід є дещо однобічним, адже свобода індивідуального буття та вибору людиною своїх вчинків у такому разі зводиться лише до здатності реалізувати у діяльності саме те, що є певним потенціалом функцій, ролей, норм, тобто фактично існуючих можливостей вибору варіантів. Натомість суть моральної проблематики приховується у моральному ставленні людини до цих можливостей, у її індивідуальному переживанні та створенні нових можливостей.

Для людини принципово важливо у процесі її самореалізації здійснити свої наміри, цілі, а ще важливіше усвідомити, які ці цілі та наміри, співвідносяться вони із самою особистістю. За будь-яких обставин особистість може зайняти певну позицію щодо своїх життєвих цілей, зробивши відповідальність своїм життєвим кредо. Отже, сам вплив .обставин на людину опосередковується, позицією людини стосовно них. Актом вибору особистість демонструє не тільки свою індивідуальну позицію, а й, по суті, обґрунтовує її, оскільки це є вибір моралі, цінностей, які стоять за нею. Такий вибір передбачає не тільки власне свободу, а й відповідальність — тобто відповідальність за автентичність буття людини, за правильне знаходження та реалізацію нею сенсу свого життя і навіть за власне життя.

Таким чином, людина тоді стає людиною у цілковитому наповненні цього слова, коли вона підіймається над своєю особистою зумовленістю і може протистояти всьому соціальному, тілесному і навіть психічному у собі самій (В. Франкл), уміє позитивно оцінити як свій конкретний вибір моральних цінностей у конкретній ситуації, так і в цілому власне життя.

Тому варто зупинитися на питанні вибору професії лікаря. На сьогоднішній день не існує критеріїв, за допомогою яких можна було б бачити придатність абітурієнта до лікарської діяльності. Підбір студентів у медичні, технічні та інші вузи зазвичай відбувається за єдиними принципами. Але коли цивілізоване суспільство визнає особливу значимість лікарської професії, то і прийом до медичних факультетів не може повністю залежати від того, наскільки добре кандидат здав вступні іспити. Немає доцільності доводити, що почуття гуманності або співчуття повинні бути притаманні лікареві більше, ніж інженеру або агроному в їхній професійній діяльності. Однак є всі підстави вважати, що насправді приділяється більше уваги системі підготовки лікаря, аніж системі відбору тих, хто хоче стати лікарем. Адже можна засвоїти мінімум навичок, але важко або навіть неможливо перебороти черствість і байдужість до інших людей, що майбутньому лікареві абсолютно протипоказані. Відомий хірург С. Юдін вважав, що брак знань — біда поправна. Брак природних якостей небезпечніший тому, що навіть великими стараннями неможливо заповнити те, чим обділила природа, "...виробити любов до справи, до вибраної професії майже неможливо, як неможливо насильно покохати людину!" — писав він. Здатність реагувати на чужий біль, як і почуття взагалі, неможливо замінити протезом. І все-таки додаткові критерії або тести до екзаменаційних оцінок, на наш погляд, потрібні передусім абітурієнтам, які хочуть стати лікарями. Підхід повинен бути свій, відмінний від тестування в інших навчальних закладах. Адже професія лікаря особлива. Тут треба мати добре серце, ясний розум, велику культуру, залізні нерви. Медицина багато в чому недосконала. За цю недосконалість питати будуть з лікаря, а не з науки. І відповідальність 'буде нести лікар. В жодній професії не стикаються з життям у таких його повноті, суперечності, драматизмі, як у професії лікаря. Можна зіпсувати малюнок, невдало зіграти Ліста, але страшно, коли лікар погано лікує. Адже йому довіряють життя, за яким часто стоїть благополуччя, радість і право на щастя дітей, жінки, чоловіка, родичів. У тибетській медицині поняття "поганий лікар" не існує. Поганий — отже, не лікар. Помилки у виборі лікарської професії, які здатні породжувати не лише поганого, а й навіть середнього рівня лікаря, необхідно звести до мінімуму.

Ціннісні орієнтації особистості

Загальною засадою для самоствердження людини як творчої особистості виступають цінності, які виражають моральну орієнтацію І ціннісний сенс поведінки людини

У філософському розумінні поняття цінності означає наявність у певних предметах, явищах, навколишній природі ознак і властивостей, що відображають їхню значущість для людини чи суспільства, тобто якість чи властивість предметів, явищ І т. ін., котрі становлять актуальну потребу особистості.