Паскаль: область дії, модулі, структури, Детальна інформація

begin … end;

procedure writefr(x, y : integer);

begin write(x, '/', y) end;

Запис програми в остаточному вигляді залишаємо як вправу.

Переозначати ім'я підпрограми в ній самій мова Паскаль забороняє. Але дозволяє використовувати його, тобто позначати ним виклики цієї ж підпрограми. Такі виклики підпрограми усередині її самої називаються рекурсивними; ми познайомимося з ними в розділі 9.

Ім'я, означене в підпрограмі (або програмі), називається локальним у ній. Ім'я, записане, але не означене в підпрограмі, називається глобальним у ній. Воно може бути означеним у одній з підпрограм, що охоплюють, або програмі. У прикладі 7.1 ім'я t є глобальним в процедурі minus і в процедурі plus, але тільки до означення {2}; далі воно є локальним і позначає зовсім іншу змінну, хоча й того ж типу.

У наступному підрозділі ми розглянемо модулі – спеціальні "збірники означень", які дозволяють використовувати імена взагалі без означення в програмі. Втім, такі імена вже знайомі – наприклад, імена математичних функцій або підпрограм readln і writeln.

Зміна змінної з глобальним ім'ям у підпрограмі називається побічним ефектом підпрограми. Наприклад, у програмі twovars побічний ефект процедури minus полягає в зміні значень змінної з ім'ям t.

Побічний ефект називається явним, якщо він заданий операторами присвоювання. Такий побічний ефект процедури minus. Неявний побічний ефект задається, якщо глобальне ім'я вказати у виклику підпрограми як аргумент, що відповідає параметру-змінній. Наприклад, у виклику процедури читання.

Програміст може задати побічний ефект, іноді навіть не бажаючи цього, через неуважність. Результати такої помилки можуть виявитися цілком несподіваними й навіть дуже сумними для автора програми. Тому використання глобальних імен вимагає особливої уваги. Втім, це аж ніяк не означає, що користуватися ними не варто. Як і побічним ефектом. Усе добре в міру й за своїм призначенням.

При імітації виконання програми можна ввести додаткові позначення для локальних імен у підпрограмах, щоб явно відрізняти їх від глобальних. Наприклад, якщо в підпрограмі S означено ім'я N, то позначимо його S.N, а якщо підпрограма S2 вкладена в підпрограму S1 і містить означення імені N, то позначимо його S1.S2.N тощо. Зокрема, у прикладі 7.1 ім'я t у підпрограмі minus є глобальним і додаткового позначення не одержує, а в підпрограмі plus позначається plus.t.

Як відомо з розд.2, при виконанні виклику підпрограми її параметрам-змінним зіставляється пам'ять аргументів. При імітації виконання програми можна "сумістити" параметр-змінну з аргументом. Іншим іменам змінних, означеним у підпрограмі, зіставляються свої власні ділянки пам'яті. Наприклад, виконання програми

program qq(input, output);

var a, b, c : integer;

procedure ps(a : integer; var b : integer);

var t : integer;

begin t := a+b; b := t-b; a := t-b; c := t end;

begin

a := 1; b := 5; c := 2;

ps(b, a);

writeln(a, b, c)

end.

можна відбити такою таблицею:

Виконувані дії a b c    

a:=1; b:=5; c:=3 1 5 2    

Виклик ps ps.b     ps.a ps.t

Неявне ps.a:=b 1 5 2 5 ?

ps.t:=ps.a+ps.b 1 5 2 5 6

ps.b:=ps.t-ps.b 5 5 2 5 6

ps.a:=ps.t-ps.b 5 5 2 1 6