Концептуальні засади діяльності класного керівника в умовах відродження національної школи України, Детальна інформація

Нові підходи до виховання, які можуть дати розробку базових основ культури, найбільш чітко проявляються у культурі життєвого самовизначення особистості, що є центральним поняттям базової культури. А тому культура життєвого самовизначення виступає теж як мета діяльності класного керівника.

У системі цілей виховання, на жаль, ставились лише ті завдання, які виходять безпосередньо на суспільні потреби. У соціальному замовленні на виховання не вказувалося, чітко і наполегливо, на необхідність формування індивідуального стилю життя, забезпечуючи умови для повноцінного проживання не настільки вже й довгого людського життя і кожного його етапу: дитинства, отроцтва, юності, зрілості. Тобто мова йде про формування культури відношення людини не лише до суспільства, але й до себе, до свого здоров’я, способу життя, до свого таланту, прагнення і прихильності, режиму фізичної і інтелектуальної віддачі, вільного часу. Як бачимо, життєве самовизначення більш широке поняття, ніж тільки професіональне і навіть громадянське. Воно характеризує людину як суб’єкта власного життя і власного щастя, тому повинно стояти на першому місці у структурі цілей виховання як самореалізація людиною своїх сил і здібностей.

На жаль, питання про самоцінність людини, її розвиток як вищу ціль суспільства фактично було зняте. У вихованні молоді домінувала мета - готувати людину для повної самовіддачі суспільству. Тим самим знімалось питання про індивідуальний, самобутній шлях людини. Індивідуальне прирівнювалось до соціального. З такого вульгарного розуміння змісту життя випливає декілька негативних наслідків. Перший - одностороннє розуміння категорії обов’язку. Другий наслідок - ігнорування дитячих інтересів. Наперекір гуманістичній лінії, яка проходить через всю історію педагогіки, педагогів і учнів вчили бачити зміст у результатах, які виходять за межі сьогоднішнього життя індивіда. Звідси дитинство, шкільні роки розглядалися не як саме життя, а лише як підготовка до нього. Таким чином, багато з того, що породжує живі почуття, що відповідає безпосереднім потребам дитинства, отроцтва, юності було поставлено поза цілями виховання.

У формуванні цілей виховання теорія педагогіки повинна виходити з необхідності розвитку у дітей якостей, які б допомагали людині реалізувати себе і як особу суспільну, і як неповторну індивідуальність із своїми специфічними запитами та індивідуальними методами соціальної самореалізації. Мета життя - життя, тобто сам процес життя. Навчити цьому процесові повсякденного здорового проживання індивідуального життя в нормальних умовах - важливе завдання в системі цілей виховання.

Центральним системоутворюючим поняттям, яке характеризує процес самореалізації людиною своїх сил і здібностей, є поняття культури самовизначення людини. Навчитися жити - значить виробити свою позицію у житті, своє світосприйняття, відношення до себе, до навколишнього середовища, зрозуміти себе, інших, суспільний процес, поставити собі завдання, щоб діяти у відповідності з ними. Без цього неможливий розвиток. Слід підкреслити, що у самовизначенні центральним компонентом є вироблення позиції. Саме у формуванні діяльної позиції творця - змінювача себе полягає специфіка виховної роботи класного керівника.

Самовизначення передбачає як самостійність і позиційну визначеність, так і програму дій для її втілення. Основною умовою для дії цього механізму, його базою є наявність сфер самовизначення. Таких сфер чотири: людина, суспільство, природа, інтегративні продукти людської діяльності (неосфера).

Сфера “Людина” передбачає самовизначення у розумінні самоцінності людського життя, індивідуальності, самобутності цього процесу, сенсу діяльності. Самовизначення у цьому забезпечує гуманістичний початок життєдіяльності і самого виховання.

Самовизначення у сфері “Суспільство” відбувається через засвоєння цінностей такого порядку, як Батьківщина, правова держава, сім’я, праця.

Самовизначення у сфері “Людина-природа” може будуватися через пізнання себе як частини природи, через вдосконалення себе, через розуміння власної відповідальності перед майбутніми поколіннями у процесі освоєння і перетворення природи.

“Продукти людської діяльності” як сфера самовизначення передбачає усвідомлення моральної відповідальності у використанні продуктів науково-технічного прогресу, у засвоєнні людської духовної культури, у відтворенні національних традицій та їх розвитку як частини світової культури. Особливої уваги заслуговують виявлення і формування народних та національних основ культури особистості.

Таким чином, ми та детально зупинилися на культурі відношення людини до самої себе, а через це - до інших людей, природи і суспільства тому, що це і є новий гуманістичний погляд на виховання. Допомогти людині, що росте, шукати свій сенс життя, створювати сприятливі умови, щоб з дитячих літ її буття і спілкування з іншими людьми, з навколишнім світом було гідним людини - це і значить виконувати головне призначення вихователя.

Кожний педагог розуміє: без допомоги дорослого, діти досить довго не можуть зорієнтуватися у світі, їм важко вирішувати різні життєві завдання, набувати духовної культури.

Що значить викликати у підлітка прагнення до духовного життя? Це значить виховувати прагнення до Правди, Добра і Краси. У процесі прагнення людини до Добра, Правди і Краси і відбувається її життєве самовизначення.

Але у психолого-педагогічному плані недостатньо лише знати, що слід формувати у людини, важливо розуміти, яким чином відбувається засвоєння культури і саморозвиток особистості. Тобто, необхідно визначити завдання, які забезпечують “механізм” виховання. При цьому слід мати на увазі, що виховання без бажання самої дитини удосконалювати себе неможливе. Тому управління процесом розвитку особистості є ні що інше, як допомога школяреві у його саморозвитку. Це “само” і є основним орієнтиром педагога, бо здатність до самовизначення є головним механізмом розвитку вільної, гуманної, свідомої людини, яким повинен бути громадянин України.

ЛІТЕРАТУРА

Україна ХХІ століття. Державна національна програма “Освіта” // Освіта, 1992, № 70-73.

Об основных подходах к содержанию деятельности классного руководителя в новых условиях // Вестник образования, 1991, № 8.

Мацюк В.Я. Класний керівник: перебудова роботи // Радянська школа, 1990, № 2, С. 13-18.

Мірочник Б.У. Класний керівник: пріоритетні напрями роботи // Рідна школа, 1997, № 8, С. 20-24.

Скульський Р.П. Класний керівник: бути чи не бути? // Рідна школа, 1992, № 7-8, С. 14, 18.

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються концептуальні засади діяльності класного керівника в сучасних умовах відродження і розбудови національної школи України, що випливають з основних концепцій і програми “Освіта” (Україна ХХІ століття). Характеризуються нові підходи і тенденції до визначення цілей, змісту, методів та організаційних форм роботи школи і класного керівника в умовах варіативності, диференціації і індивідуалізації.

ANNOTATION

Conceptual conditions of a class monitor professional activities in the process of national Ukrainian school system development are regarded in the article. New approaches and tendencies towards defining aims, essence, methods and organizational forms of the school and the class monitor are regarded under the conditions of variance, differentiation and individualization.

Остапчук Наталія Йосипівна, пошукач ВДУ.

PAGE

PAGE 10