/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Продовольча проблема: зміст, історична зумовленість, шляхи вирішення, Детальна інформація

Тема: Продовольча проблема: зміст, історична зумовленість, шляхи вирішення
Тип документу: Реферат
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 925
Скачати "Реферат на тему Продовольча проблема: зміст, історична зумовленість, шляхи вирішення"
Сторінки 1   2   3   4   5  
4)країни, що ледь забезпечують свої потреби в продовольстві власним виробництвом (Індія, Китай, країни Південної Америки);

5)країни, чия забезпеченість продуктами харчування не робить практично ніяк впливу на глобальну продовольчу ситуацію (Папуа - Нова Гвінея, Ісландія);

6)країни, що випробують дефіцит продовольства й освоюють водні і земельні ресурси для досягнення самозабезпечення (Єгипет, Індонезія, Пакистан, Філіппіни);

7)країни з постійно погіршується продовольчим забезпеченням у розрахунку на душу населення (держави Африки до півдня від Сахари);

8)країни з продовольчою кризою, що зароджується, у яких ріст населення обганяє ресурсні можливості (Гаїті, Непал, Сальвадор).

5. Розробка шляхів вирішення продовольчої проблеми. Сучасні концепції.

Проведений аналіз дозволяє укласти, що, з одного боку, продовольча проблема виступає як глобальна, торкаючись, так чи інакше, усе людство, у всякому разі, - усі найбільші держави світу . З іншого боку, вона має яскраво виражений географічний характер і виявляє себе на різних ступінях територіальної ієрархії - регіональної , страновой, районної , локальної . Причини, гострота і масштаби поширення неправильного харчування , недоїдання і голоду на земній кулі диктуються, насамперед , соціально-економічними факторами, що повиннео визначати і напрямок пошуків виходу з існуючого положення . Воно в багатьох випадках має давні історичні корені і цивілізаційні джерела , але часто виглядає безпосереднім породженням оман і помилок XX в. Звідси - неминуче різноманіття і виправдана неоднозначність пропонованих наукою рецептів по поліпшенню ситуації.

Виробляти політикові забезпечення населення продуктами харчування і прагнути до досягнення шуканого балансу з урахуванням зовнішньоторговельних можливостей приходиться , насамперед , на рівні окремих країн. Ключ до "зняття" продовольчої проблеми в кожної з них повинний бути власним . З подібних позицій оцінка агроресурсного потенціалу планети - загальнотеоретична задача , з яким зв'язані вихід на кінцеві параметри - виробничі і, як наслідок , демографічні. Прикладні ж рекомендації реальні для виконання лише в розрізі конкретних держав як головних носіїв суверенітету.

Перспективи подальшого залучення природних ресурсів планети в сферу сільськогосподарської діяльності залишаються предметом оживлених дискусій. Це викликається як недостатньою ще вивченістю самих агроприродних факторів і імовірності більш повноцінного їхнього використання у виробництві , так і розбіжностями у відношенні перспектив агротехнічного прогресу в галузі.

До того ж, багато чого залежить від того, яку структуру харчування прийняти як похідну: науково обґрунтовану або фактично сформовану. Але навіть якщо взяти за основу єдиний раціон, наприклад, "середнього" європейця, розкид у думках фахівців відносно припустимої чисельності населення на планеті виявляється дуже великим : від уже реально виниклої на обрії цифри 7 млрд. до гіпотетичних 50 млрд. людина . В останньому випадку не тільки приймають як необхідну посилку повсюдне поширення передових інтенсивних технологій, але відштовхуються від явно надмірного показника верхнього рівня розораності суші - до 70%.

Серед багатьох розрахунків сільськогосподарського потенціалу Землі один із самих фундаментальних був виконаний у 70-х рр. групою голландських учених. Вони оцінили всю придатну для землеробського освоєння території в 3714 млн. га. Це складає 27,4% усієї суші (без Антарктиди), з яких зрошенням у майбутньому реально охопити до 470 млн. га орних угідь. У світлі цих показників максимально можлива (з урахуванням тих обмежень, що ресурси фотосинтезу накладати на природний процес формування біомаси) біологічна продуктивність оброблюваного клина було обчислено в зерновому еквіваленті в 49830 млн. т у рік. Однак на практиці вагому частину оброблюваних площ людині завжди прийдеться відводити під технічні, тонізуючі, кормові й інші непродовольчі культури.

Представляється, що гарні перспективи відкриває активне впровадження в країнах низьких широт практики других і навіть третіх посівів у році, для чого потрібні в першу чергу скоростиглі сорти і зрошення, якщо є в наявності сухий сезон. Тому обґрунтовано зв'язувати надію саме з прийдешнім успіхами селекції і генетики, але вони -те саме і найменш передбачувані: так у середині 60-х рр. несподіваним навіть для фахівців стала поява високопродуктивних гібридних сортів пшениці, що послужило сигналом бурхливого розгортання "зеленої революції". Чималі шанси дає удосконалювання галузевої структури посівів, зокрема , упровадження багатих білками культур. Відомо, як великий внесок у забезпечення продуктивного молочного скотарства калорійними кормами внесла одержала в США широке поширення соя.

До того ж, багато чого залежить від того , якові структуру харчування прийняти як похідну: науково обґрунтовану або фактично сформовану. Алі навіть якщо взяти за основу єдиний раціон, наприклад, "середнього" європейця, розкид у думках фахівців відносно припустимої чисельності населення на планеті виявляється дуже великим : від уже реально виниклої на обрії цифри 7 млрд. до гіпотетичних 50 млрд. Людина . В останньому випадку не тільки приймають як необхідну посилку повсюдне поширення передових інтенсивних технологій, Алі відштовхуються від явно надмірного показника верхнього рівня розораності суші - до 70%.

Серед багатьох розрахунків сільськогосподарського потенціалу Землі один із самих фундаментальних був виконаний у 70-х рр. групою голландських учених. Смороду оцінили всю придатну для землеробського освоєння території в 3714 млн. га. Це складає 27,4% усієї суші (без Антарктиди), з яких зрошенням у майбутньому реально охопити до 470 млн. га орних угідь. У світлі цих показників максимально можлива (з урахуванням тихнув обмежень, що ресурси фотосинтезові накладати на природний процес формування біомаси) біологічна продуктивність оброблюваного клина було обчислено в зерновому еквіваленті в 49830 млн. т у рік. Однак на практиці вагому частину оброблюваних площ людині завжди прийдеться відводити під технічні, тонізуючі, кормові й інші непродовольчі культури.

Представляється, що гарні перспективи відкриває активне впровадження в країнах низьких широт практики інших і навіть третіх посівів у році, для чого потрібні в першу чергу скоростиглі сорти і зрошення, якщо є в наявності сухий сезон. Тому обґрунтовано зв'язувати надію саме з прийдешнім успіхами селекції і генетики, Алі смороду^-ті саме і найменш передбачувані: так у середині 60-х рр. несподіваним навіть для фахівців стала поява високопродуктивних гібридних сортів пшениці, що послужило сигналом бурхливого розгортання "зеленої революції". Чималі шанси дає удосконалювання галузевої структури посівів, зокрема , упровадження багатих білками культур. Відомо, як великий внесок у забезпечення продуктивного молочного скотарства калорійними кормами внесла одержала в США широке поширення соя.

Відповідно до документів ФАО, у 1995 р. у світі нараховувалося 88 країн з низькими доходами жителів, де не вистачає продовольства. З них більш 30 у попередні роки понад свої експортні надходження направляли на його закупівлю. До цих країн відноситься і Росія, в імпорті якої продукти харчування стійко складають по вартості 25-30%. Разом з тим глобальне положення не настільки похмуре. У Західній Європі і США державна політика спрямована на обмеження оброблюваних площ, щоб не допустити наростання надлишку сільськогосподарської продукції, тому що в противному випадку не виключене настання такого моменту, коли збиток від падіння цін не буде компенсований збільшенням платоспроможного попиту. Так, у випадку багатого врожаю ціни на аграрні товари можуть знизитися настільки, що не покриють витрати, і сільське господарство як галузь виявиться неплатоспроможною. Одночасно це побічно свідчить про ті сховані резерви для збільшення при необхідності виробництва , якими розташовує аграрний сектор у промислово розвинутих країнах.

Продовольча проблема багатоаспектна, і домогтися її успішного рішення не вдається без створення відповідного соціально-економічного клімату в країні. Недостатніми виглядають і спроби досягти підйому сільського господарства шляхом упровадження досягнень науково-технічної революції, масової механізації і т.п. Про цьому чітко свідчить недавнє радянське минуле. У СРСР за 60-80-і рр. у галузі виросли енергетичні потужності з 155,9 млн. до 603,9 млн. л.с., а вартість виробничих фондів піднялася з 43,9 млрд. до 227 млрд. руб. постачання мінеральних туків селу збільшилися за цей період з 2,6 млн. до 18,8 млн. т діючої речовини в рік. Площа меліорованих земель була доведена з 16,3 млн. до 31,0 млн. га. Віддача ж виявилася скромною: середня врожайність зернових підвищилася з 11 до 14,9 ц/га. Тому що не вистачило розуміння і необхідної політичної волі, щоб почати перетворення форм власності в селі, без чого виявляється неможливим перебороти хронічна криза , викликана насильницькою колективізацією села.

Аналіз соціально-економічних і історичних джерел сильної географічної диференціації в постачанні населення світу продуктами харчування підводить до висновку , що голод, масове недоїдання й інші труднощі аналогічного роду самі в найсильнішому ступені впливають на громадське життя. Воно складається , зокрема , у прагненні влади усталити свій вплив на справи продовольчого сектора, а через нього зміцнити свою роль, що централізує, у відношенні всіх автономних осередків господарського механізму. У нашій країні це може повести до особливо енергійних спроб реанімувати бюрократичні початки в керуванні економікою і спорудити додаткові шлагбауми на шляхах становлення справжнього ринку. Серед різноманітних наслідків продовольчого положення , що загострилося, крім тих, що мають явно виражену гуманістичну сутність, особливо важливим представляється гальмування розвитку економіки при збереженні її застарілих консервативних форм. Тому задача подолання продовольчої кризи для будь-якої держави перетворюється в пріоритетну, і рішення її демократичними методами неминуче здобуває визначальний характер, відкриваючи дорогу до національного відродження.

Висновки

Продовольча проблема є багатоплановою. Вона, одночасно природна і соціально-економічна, відбивається ледве чи не на всіх сторонах життя суспільства, представляє собою велику загрозу для багатьох дестяків держав. Останнім часом навіть з’явився навіть такий термін як продовольча безпека. Цій проблемі присвячена маса літератури на різних мовах світу. Вперше її розглянув Томас Мальтус у 1824. Через 130 років вийшла серйозна робота на цю тему - книга бразильського фізіолога і антрополога Жозуе де Кастро “Географія голоду”.

Глобальна продовольча проблема – чи ненайдавніша з усіх глобальних проблем людства. Голод – як її крайній прояв і величезне соціальне лихо охоплював маси людей і в стародавні віки, і в Середньовіччя, і в періоди нової та новітньої історії. Найбільш розповсюдженим це явище було у стародавні часи, так, в міфології індійців Центральної Америки навіть існувало окреме божество голоду. У період Середньовіччя через неурожаї цілі області і держави опинялися на грані вимирання або й перетинали її. За словами відомого французького історика Фернана Броделя, “протягом багатьох віків голод повертався з такою настирливістю, що став елементом біологічного режиму людей, однією з структур їх буденного життя”. За словами Жозуе де Кастро у XVIII столітті Європа знаходилась у стані “хронічного голодування”. Голод в Бенгалії забрав життя 10 млн або 1/3 населення країни. В XIX ст. Європа знову пережила великий голод через неурожай картоплі. В Індії в останній чверті цього ж століття від голоду померло не менше 15 млн. чол.

В наші дні авторитетними міжнародними організаціями визначені медицинські норми харчування людей і, відповідно самі поняття голод і недоїдання. За їх оцінками, приблизна норма харчування для однієї людини повина складати 2400-2500 ккал в день. Деякі ж вчені вважають, що “середньостатичному” жителю Землі для нормальної життєдіяльності потрібно 2700-2800 ккал в день. Зрозуміло, цей показник може дещо варіювати в залежності від статі, віку, виду роботи, природно-кліматичних умов та деяких інших факторів. Явно виражене недоїдання настає, коли він опускається нижче 1800 ккал, а яскравий голод – коли переходить критичну позначку 1000 ккал в день. Харчування, при якому не вистачає не лише калорий, але й білків (в першу чергу тваринного походження), а також жирів, вітамінів, мікроелементів, називають неповноцінним, або ж прихованим голодом.

Протягом XX ст. кількісні показники харчування суттєво поліпшились. Ще в середині 30-х рр. середнє споживання на одну людину складало 2100 ккал, зараз це вже приблизно 2700 ккал. Звичайно, такий приріст не є випадковістю. За ним стоїть перш за все помітне збільшення світового вирбництва зерна, яке багато в чому завдячує “зеленій революції” у країнах, що розвиваються та біотехнологічній революції у розвинених країнах. Також не останню роль при цьому зіграли розширення зрошуваних площ, вдосконалення методів селекції та засобів агротехніки. Варто зауважити, що у 50-80 рр. виробництво зерна у світі випереджало ріст населення – не дивлячись на пік демографічного вибуху; кардинальні зміни сталися і в двох інших важливих галузях забезпечення продовольством – виробництві м’яса та морепродуктів.

Не зважаючи на перераховані успіхи продовольча проблема і зараз стоїть надзвичайно гостро. Навіть у благополучні в плані урожайності роки ставалися світові продовольчі кризи, коли продовольча безпека багатьох країн опинялась під загрозою, а запаси продовольства скорочувались до критичних позначок.

В 90-х роках відбулося різке уповільнення світового приросту зерна, так що приріст населення знову став його випереджати. Причини цього явища слід шукати в скороченні орних земель, які просто перетворюються в пустелі. Це призвело до малоземелля та безземелля селян, дефіциту прісної води, гострої нестачі матеріально-фінансових ресурсів більшості країн світу.

Ось чому абсолютні показники, що характеризують голод і недоїдання залишаються такими небезпечно високими. За даними ФАО, загальна чисельність голодуючих у 80-х рр. складала 550-580 млн. Від хронічного недоїдання на початку 70-х страждали 920 млн. чол. Щороку через голод, недоїдання та супутні їм хвороби помирають приблизно 40 млн. чол, з них 13 млн. – діти. Те саме можна сказати і про відносні показники. Ще в кінці 20-х рр. Ліга Націй опублікувала дані, згідно з якими 2/3 населення планети голодували або недоїдали. В 70-х роках голодували і хронічно недоїдали 36% жителів Землі. І хоча в 90-х рр. їх доля зменшилась до 25%, вона все ще залишається жахливою.

Окрім кількісних, необхідно враховувати і якісні показники харчування людей, структури їх раціону. За медицинськими нормами цей раціон повинен включати не менше 100 г білків на день. Неповноцінне харчування знижує роботоздатність і слугує причиною багатьох захворювань. Зараз у світі необхідної кількості мікроелементів і вітамінів не отримують приблизно 40 % населення.

Питання різноманітних типів харчування широко висвітлені в літературі. Можна згадати американського географа Г.Керіеллі, який на світовій карті виділив пшеничний, рисовий, кукурузний, просово-сорговий та деякі інші види харчування.

Для економічно розвинених країн явище голоду і недоїдання в цілому вже не характерне. Ці країни нині виробляють і споживають більш ніж 3/4 світового продовольства, хоча в них проживають лише 15 % населення Землі. В більшості цих країн середня калорійність харчування перевищує 3000 ккал на добу, а в деяких і 3500. У зв’язку з цим останнім часом в літературі багато уваги приділяється вже проблемі переїдання, в результаті якого знову ж таки знижується працездатність і скорочується тривалість життя. Загальне число осіб, котрі переїдають оцінюється приблизно в 600 млн, лише в США під цю категорію потрапляють 100 млн чол, або більше половини всіх жителів віком від 20 років і старше. Така ж проблема постала перед Великобританією та деякими іншими світовими країнами. Можна додати, що раціон розвинених країн такоєж відрізняється великою різноманітністю. Хоча всі вони (крім Японії) мають “пшеничний” тип харчування, але у якості джерел калорій поєднуються пшениця, картопля, цукор, м’ясо, рослинні і тваринні жири, а у якості джерел протеїнів - м’ясні, молочні і рибні продукти. Хоча і всередині цієї групи є певні внутрішні розбіжності. Так, говорять про американський тип харчування, характерний для США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, а останнім часом і для деяких країн Європи.

Недостатня забезпеченість продовольством негативно впливає на показники середньї тривалості життя людей. Вона відбивається на їх здоров’ї, фізичній працездатності, імунітеті, адаптації до сучасних високотехнологічних виробничих процесів. До числа хвороб, викликаних калорійно-білковою недостатністю, належать: квашиоркор – захворювання, пов’язане з нестачею білкового харчування, хвороби очей, анемія. В країнах із поширеним вживанням полірованого (очищеного від оболонки) рису широке розповсюдження отримали хвороби, викликані недоліком вітаміну В1. Крайнім виявом нестачі якого є хвороба бері-бері.

Сторінки 1   2   3   4   5  
Коментарі до даного документу
Додати коментар