Готування до злочину, Детальна інформація

Готування до злочину

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття про готування до злочину як стадію вчинення навмисного злочин

Розділ 2. Об’єктивна сторона готування до злочину

А)

Б)

В)

Розділ 3. Кримінальна відповідальність за готування до злочину

Висновки

Література

Вступ

Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння або бездіяльність, що вчинене суб’єктом злочину (ч. 1, ст. 11 Кримінального кодексу України). За загальним правилом, такі діяння посягають на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Кримінальний закон, таким чином, встановлює, що злочин - це діяння людини, і що це діяння - суспільно небезпечне, що воно посягає на основні цінності суспільства, і нарешті, кримінальний закон дає вичерпний перелік заборонених діянь.

Однак на практиці складаються ситуації, коли з тих чи інших причин злочинні наміри особи не були доведені до кінця. У цьому випадку, для охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин небезпеку становлять не тільки закінчені, тобто повністю здійснені злочини, а й навмисні дії, які виявляються в створенні умов для майбутнього споєння злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не привели до його завершення з причин, що не залежать від волі винного.

Такого типу дії становлять суспільну небезпеку, за них кримінальним законом (ст. 16 Кримінального Кодексу) передбачена кримінальна відповідальність.

Готування до злочину в кримінальному праві України виступає як одна із стадій вчинення умисного злочину. Під стадіями споєння злочину мається на увазі – етапи розвитку злочинної діяльності , які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і полягають, зокрема у готуванні до злочину, замаху на його вчинення та виконанні закінченого злочину.

Актуальність дослідження питань, що стосуються першої стадії розвитку умисної кримінальної діяльності, обумовлюється необхідністю неухильного дотримання законності та охорони конституційних прав та свобод громадян. Крім того правильне визначення стадій вчинення злочину, зокрема готування до злочину, важливе для відмежування закінченого злочину від незакінченого і, відповідно, для правильної кваліфікації вчиненого, а також для визначення ступеня суспільної небезпеки вчинених дій і особистості винного, оскільки, закінчений злочин небезпечніший від замаху, замах небезпечніший від готування, тощо. Крім того, встановлення конкретної стадії дає змогу індивідуалізувати покарання, яке призначається винному.

Для подальшого аналізу питання про готування до злочину, при вчиненні умисного злочину, на мою думку слід розкрити наступні питання: по перше, поняття про готування до злочину як стадію вчинення злочину; по друге – визначення об’єктивної та суб’єктивної сторони готування до злочину, як умисної злочинної діяльності; по третє, особливості кримінальної відповідальності, за готування до злочину, тощо.

При написанні курсової роботи автор, використала нормативно правову базу, науково-методичну літературу з даної проблеми, вітчизняних авторів. А також зроблено спробу порівняльного аналізу готування до злочину, з точки зору судової практики, та наукових теорій.

Розділ 1. Готування до злочину, як стадія вчинення умисного злочину

Злочин крім змістовних характеристик, якими є його ознаки та склад злочину, має і інші характеристики, які пов’язані із розвитком його в часі. Це визначає існування в кримінальному праві відповідних правових інститутів – інституту стадій вчинення злочину. Що являють собою спеціальні випадки споєння злочину.

Інститут стадій вчинення злочину досить давно відомий як теорії кримінального права, так і законодавчій практиці, хоча, як наголошують дослідники, формування цього інституту належить до ХІХ – ХХ століття.

Вперше нормативно відповідальність за вчинення дій, які утворюють попередню стадію злочинного діяння, була передбачена у французькому законодавстві часів Великої Французької революції (1791р.).

3 часом це положення було перейнято італійським, бельгійським та германським законодавством.

Першим вітчизняним нормативним актом, який виділив стадії скоєння злочину було «Уложение о наказаниях уголовных и исправительных» 1845р. При цьому виділялись такі стадії — виявлення умислу, готування, замах та вчинений злочин.

Одним з перших хто дослідив, стадії споєння злочину, зокрема і готування до злочину був професор В.Л.Спасович.

В дореволюційній науці кримінального права, готування до злочину розглядалося як окрема стадія споєння злочину, якій передував умисел. Професор О.Ф. Кістяковський відзначав, що “… питання про те з якого моменту і з якого акту, для людини починається кримінальна відповідальність, належить до капітальних питань в кримінальному праві”.

Питання про зміст та характеристику стадій вчинення злочину були присвячені праці вітчизняних вчених криміналістів: А.Н. Трайніна, М.Д. Шаргородського, М.Д. Дурманові, І.С. Тишкевича, А.А. Піонтковського та ін.

У радянському законодавстві питання про відповідальність за вчинення дій на різних стадіях розвитку злочину вперше знайшло своє нормативне вирішення в «Руководящих началах по уголовному праву РСФСР» 1919р. Відділ четвертий був спеціально присвячений стадіям вчинення злочину. При цьому виділялись три стадії — готування, замах та закінчений злочин. За загальним правилом дії, що утворювали будь-яку з цих стадій, тягнули кримінальну відповідальність. При цьому на рівень покарання не впливав рівень реалізації (стадія) злочинного наміру.

Кримінальний кодекс РРСФР 1922 р. суттєво змінив підходи до кримінально-правової оцінка стадій та їх караності. Визначаючи вже відомі стадії вчинення злочину, КК РРСФР встановлював, що, за загальним правилом, готування до злочину не е караним. Воно тягнуло кримінальну відповідальність лише у випадках, коли ці дії утворювали самостійний склад злочину.