Порівняльний аналіз східних та західних філософських думок, Детальна інформація

Національний університет

«Острозька Академія»

Реферат на тему:

«Порівняльний аналіз східних та західних філософських думок»

Реферат підготував

Студент групи Е-11

Ткаченко Володимир

Острог, 2002

План

TOC \o "1-3"

ВСТУП PAGEREF _Toc23141017 \h 3

ДРЕВНІЙ СХІД: ОСОБЛИВОСТІ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ PAGEREF _Toc23141018 \h 3

ФІЛОСОФІЯ ДРЕВНЬОЇ ІНДІЇ ТА “ЗАХІД” PAGEREF _Toc23141019 \h 5

ФІЛОСОФІЯ ДРЕВНЬОГО КИТАЮ ТА “ЗАХІД” PAGEREF _Toc23141020 \h 7

“СХІД — ЗАХІД” PAGEREF _Toc23141021 \h 9

ВИСНОВОК PAGEREF _Toc23141022 \h 10



ВСТУП

При написанні своєї роботи мені представлялися особливо важливими кілька моментів: насамперед, я ставив перед собою задачу ознайомлення з основними ідеями філософії Древньої Індії і Древнього Китаю, також мені хотілося зрозуміти, у чому криється відмінність між нашим світосприйняттям і уявленнями про світ індійців та китайців, більш того, чому вони не тільки не стали чимось минулим, але живуть і поширюються далеко за межі Індії і Китаю і донині.

З часів найглибшої стародавності Індія привертала до себе увага народів. У їхній уяві ця країна з її розкішною рослинністю і ґрунтом, що ховає у своїх надрах невичерпне джерело родючості, здавалася земним раєм, повним таємничих чудес. Китайська ж народність, що представляє собою загадкове і своєрідне явище в історії, є найстаршою з всіх існуючих у даний час народностей. Тим часом китайці залишилися точно такими ж, якими вони були цілі тисячоріччя назад. Вже в далекій давнині вони були одим із розвинених і культурних народів, але, досягши відомого ступіня цивілізації, зупинилися на ньому і дотепер зберегли його майже без змін таким, яким він був 3000 років тому.

Перші спроби людини осмислити навколишній світ - живу і неживу природу, космічний простір, нарешті, саму себе - варто віднести до того періоду людського існування (приблизно його можна датувати другим тисячоріччям до нашої ери), коли людина, у процесі еволюції, насамперед розумової, почала диференціювати природу як засіб свого існування, поступово виділяючи себе з неї. Саме внаслідок того, що людина стала сприймати тваринний і рослинний світ, космос як щось відмінне і конфронтуюче йому, у неї почалося формування здібностей осмислювати дійсність, а потім і філософствувати, тобто робити умозаключення, висновки і висувати ідеї про навколишній світі.

Філософська думка людства зароджувалася в епоху, коли на зміну родовим відносинам приходили перші класові суспільства і держави. Окремі філософські ідеї, що узагальнювали багатотисячний досвід людства, можна знайти в літературних пам'ятниках Древнього Єгипту, Древнього Вавилона. Найбільш давньою є філософія, що виникла в країнах Древнього Сходу: в Індії, Китаї, Єгипті і Вавилоні.

ДРЕВНІЙ СХІД: ОСОБЛИВОСТІ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ

Філософський розвиток Древнього Сходу мав характерні риси, що коренилися в специфіці Сходу як типу культури. Поняття Древнього Сходу має визначені границі — як тимчасові, так і просторові. Звичайно до цього регіону відносять Єгипет, Палестину, Месопотамію, Іран, Індію, Китай і суміжні країни. Його хронос — період від III тисячоріччя до нашої ери до початку нашої ери. Європа завжди сприймала Схід і його духовну культуру як щось таємниче, прагнула зрозуміти його і зупинялася перед його незбагненністю. У дихотомії «Схід — Захід», що завжди займала європейську свідомість, Схід сприймалася найчастіше як протилежність європейській культурі, і в контексті цього містика Сходу протиставлялася європейському раціоналізму, рабство — волі, споглядальність — творчій дії, соціальна стагнація — динаміці. Характерним у цьому відношенні є спостереження Гегеля, висловлене їм на сторінках «Енциклопедії філософських наук»: «Отже, Азія являє собою як у фізичному, так і в духовному відношенні момент протилежності, неопосередковану протилежність... Дух, з одного боку, відривається тут від природи, з іншого боку — знову впадає в природность, тому що він досягає дійсності ще не в собі самому, а тільки в сфері природи. У цій тотожності духу з природою дійсна воля неможлива. Людина тут ще не може прийти до усвідомлення своєї особистості, не має ще у своїй індивідуальності ніякої цінності і ніякого виправдання — ні в індусів, ні в китайців; ці останні без усякого коливання чи кидають навіть убивають своїх дітей» .

Як бачимо, великого європейського філософа Схід цікавив як іллюстрация царства «недосконалої», «неповної» волі. Визнаючи за таким поглядом відому категоричність, не можна не відзначити, що Схід дійсно характеризується рядом специфічних, відмінних від Європи рис. Сама східна цивілізація зародилася набагато раніш європейської і була історично першим етапом цивілізаційної еволюції людства. Її виникнення і розвиток набагато в більшому ступені визначалися географічним фактором і залежали від нього в наступному. Більшість давньовосточних суспільств являли собою рабовласницькі деспотії, хоча це був інший, ніж в античному світі, тип рабовласництва. Для нього характерна абсолютна, освячена релігією влада пануюча не тільки над землею, але і над підданими. Схід не знав особистої волі в тій мірі, у якій вона існувала в Європі.

Деспотичний характер влади і загальна залежність від першого обличчя створювали відповідну духовну атмосферу і систему цінностей. Деспотизм пронизував усю систему відносин на Сході — від родини до держави, що сприймалося як свого роду велика родина. Східні країни не знали демократії античного типу. Характерною рисою їхніх суспільних відносин був патерналізм, що припускав повну владу чоловіка над жінкою, батька над дітьми, глави родини над її членами, правителя над підданими. Звідси і традиційний для Сходу культ особистості. Традиціоналізм узагалі є особливістю Сходу. Він виявляється, крім іншого, у вкрай застійному характері суспільного розвитку, так само як і в орієнтації на минуле як на норму й ідеал такого розвитку.

У соціальній структурі східних суспільств виняткова роль належала жрецтву, що зосередило у своїх руках не тільки відправлення культу, але і духовне життя в широкому змісті, у тому числі науку і філософію там, де вони існували. Монополія жрецтва в духовному житті виявилась однією з причин винятково тісного переплетення філософії і релігії, непослідовного і неповного відокремлення філософії від міфології. Філософська рефлексія вимагає визначених соціальних умов, і насамперед світського інтелектуального середовища, яке на Сході (у всякому разі, на Ближньому) не існувало. Це була одна з причин того, що в більшості країн Сходу філософія так і не відокремилася від попередніх їй форм світогляду. Іншою причиною були перерви в соціально-політичному розвитку східних цивілізацій, їхня загибель унаслідок зовнішніх факторів (Єгипет, Ізраїль). Ця обставина дає підставу характеризувати духовний розвиток і світоглядні пошуки більшості регіонів Сходу як “пред-філософію”. Тим часом у двох країнах — Індії і Китаї, суспільний розвиток яких не знав настільки різких перерв, перед-філософія, послідовно розвиваючись, знайшла філософські форми. Там склалися зрілі і цікаві системи, були поставлені важливі проблеми натурфілософського, гносеологічного й етичного характеру.

ФІЛОСОФІЯ ДРЕВНЬОЇ ІНДІЇ ТА “ЗАХІД”

Древньоіндійська філософія є одним з найбільш глибоких і оригінальних явищ людської культури. Склавшись у надрах цивілізації Древньої Індії, філософія виразила глибинні сутнісні риси цієї цивілізації і зробила колосальний вплив на її подальший духовний розвиток. Однак її роль і значення виходять далеко за границі власне індійського ареалу. Індійська філософія завжди залучала до себе увага європейських інтелектуалів. Нею цікавилися Шопенгауер і Ніцше, Толстой і Блаватська. Поза впливом індійської філософії неможливо зрозуміти багато явищ європейської й американської культури XIX с. Мова йде не тільки про теософію, що зародилася ще в XX в. і харчувалася ідеями індійської філософії. Багато з цих ідей проникнули в повсякденну свідомість у вульгаризованому виді і складають як би частину сучасної масової культури. Кому не доводилося чути про «закони карми»? Роздуми про карму, одна з найважливіших категорій індійського світогляду, стали загальним місцем у всіх чи майже у всіх сучасних проповідників «нових істин» і вчителів «езотеричного знання». Те ж саме відноситься і до такої ідеї, як «сансара», чи, як вона звичайно іменується в європейській культурній традиції, реінкарнація. Питання про те, скільки життів ми прожили, ким були в минулому, породили безліч здобутків масової культури і навряд чи може викликати сьогодні в кого-небудь здивування. Скоріше навпаки, воно серйозно обговорюється і викликає неприйняття хіба що в представників традиційного християнства, якому названі ідеї принципово далекі. Як бачимо, значення індійської думки безсумнівно. Вона нерідко заповнює свого роду духовний вакуум, що виникає в зв'язку з девальвацією традиційних цінностей європейської культури.

Сама культура Індії викликає в європейців десятки питань: чому індуси покійних кремують, а не ховають; чому при катастрофічному перенаселенні країни індійські родини пручаються регулюванню народжуваності; чому мавп годують і доглядають за ними в спеціальних храмових садах і парках, тоді як десь поруч у бруді злиденні умирають від голоду; чому до наших днів зберігся кастова сегрегація; чому індуси не страшаться смерті. Відповіді на ці і багато інших питань кореняться в розумінні принципів індійської культурної традиції. Ця традиція, у свою чергу, нерозривно зв'язана з деякими фундаментальними світоглядними константами, що знайшли своє осмислення й обґрунтування у філософії.