Філософські ідеї Аврелія Августина, Детальна інформація

Міністерство освіти і науки України

Луцький Державний Технічний Університет

кафедра філософії

РЕФЕРАТ

на тему: " Філософські ідеї Аврелія Августина "



Написав: студент ЕП-12

Кирильчук І.Л.





Луцьк 2001



Найбільшим християнським мислителем періоду патристики і найбільш видатним з "батьків церкви" був Аврелій Августин (354-430). "Ти нас створив для себе, і наше серце буде неспокійним, поки не затихне в тобі". Цією пропозицією починаються "Сповіді", у тридцятьох книгах яких він у формі молитви розповідає про своє життя, що відрізнялося занепокоєнням, постійним пошуком і багатьма помилками, доти поки не знайшов внутрішній спокій - спокій душі - у християнстві.

Народився він у м. Тагасте в Нумидії (Північна Африка), був сином батька-язичника і матері-християнки. У Карфагені, Римі і Милані він вивчав риторику. Читання трактатів Цицерона розбудило в ньому інтерес до філософії, він захотів знайти істину. Спочатку він вірив, що знайде її в манихейців, у навчанні про дуалізм добра і зла. Пізніше в його думках з'являється академічний скептицизм, від якого він звільняється, вивчаючи неоплатоників, зокрема Гребля . Платонічна філософія ближче усього підходить до релігійній вірі.

Зрештою істину Августин знаходить у християнстві, до якого він переходить у 387 р. насамперед під впливом християнського проповідника, міланского єпископа Амброся. Пізніше він був призначений пресвітером і зведений у сан єпископа схыдноафриканского міста Гіппо. Тут у 430 р. він і вмер.

У своїх добутках він піддав жагучому судженню помилкові навчання, яким сам тривалий час випливав. У трактаті, спрямованому проти академіків, він засуджує скептицизм, виступає проти манихейства й інших єретичних навчань. Крім "Сповіді" до його головних трактатів відносяться: "Про трійцю" , де систематизовані теологічні погляди, і "Про град божому". Останній трактат вважається головним твором Августина, тому що містить його историко - філософські погляди. У перших п'ятьох книгах цієї об'ємистої праці Августин указує на те, що Рим упав з вини власного егоїзму й аморальності, але не з вини християнства, як про це говорять. У наступних п'ятьох книгах говориться про знехтуване язичество й омани колишньої філософії. В інших двадцятьох книгах пише про протилежність між світською (диявольської) державою і царством божим, утіленням якого є церква; боротьба між ними представлена як боротьба добра і зла.

Спосіб викладу матеріалу в працях Августина відповідає його бурхливому, неспокійному характеру; писав він жагуче і неукротимо, різко переходив від однієї позиції до іншої. Про нього говорили, що ні в кого з великих мислителів не було таких перепадів між найвищим і низменнейшим, що серед церковних святих він був найменш святим і найбільше людиною. Його творчість не має монолітного характеру, воно не утворить єдиної системи, але є джерелом, з якого довго черпала християнська філософія.

Філософія Августина виникає як симбіоз християнських і древніх доктрин. З древніх античних філософських доктрин головним джерелом для нього був платонізм, що він знав по перевазі у викладі неоплатоников. Ідеалізм Платона в метафізиці, абсолютизм у теорії пізнання, визнання розходження духовних принципів у структурі світу (добра і погана душа, існування окремих душ), упор на ірраціональні фактори духовного життя - усе це вплинуло на формування його власних поглядів.

Навчання Августина стало визначальним духовним фактором середньовічного мислення, вплинуло на всю християнську Західну Європу. Ніхто з авторів періоду патристики не досяг тієї глибини думки, що характеризувала Августина. Він і його послідовники в релігійній філософії вважали пізнання бога і божественної любові єдиною метою, єдиної повної змісту цінністю людського духу. Дуже мало місця він відводив мистецтву,

культурі і природничим наукам.

Християнській основі своєї філософії Августин надавав великого значення. Він здійснив те, що тільки позначено в його попередників: зробив бога центром філософського мислення, його світогляд був теоцентрическим. З принципу, що бог первинний, випливає і його положення про перевагу душі над тілом, волі і почуттів над розумом. Ця першість має як метафізичний, так і гносеологічний і етичний характер.

Бог є вищою сутністю, тільки його існування випливає з власного єства, все інше з необхідністю не існує. Він єдиний, існування якого незалежно, все інше існує лише завдяки божественній волі. Бог є причиною існування всякого сущого, усіх його змін; він не тільки створив світ, але і постійно його зберігає, продовжує його діяти. Августин відкидає представлення, відповідно до якого світ, будучи створеним один раз, розвивається далі сам.

Бог є також найважливішим предметом пізнання, пізнання ж минущих, релятивних речей безглуздо для абсолютного пізнання. Бог виступає в той же час і причиною пізнання, він вносить світло в людський дух, у людську думку, допомагає знаходити людям правду. Бог є найвищим благом і причиною всякого блага. Тому що усі існують завдяки богу, так і всяке благо походить від бога.

Спрямованість до бога для людини природна, і єдино через з'єднання з ним людина може досягти щастя. Філософія Августина в такий спосіб відкриває простір для теології.

Душу Августин розуміє чисто спірітуалістично, міркуючи в дусі ідей Платона. Душу як самобутня субстанція не може бути ні тілесною властивістю, ні видом тіла. Вона не містить у собі нічого матеріального, має лише функцію мислення, волі, пам'яті, але не має нічого загального з біологічними функціями. Від тіла душу відрізняться досконалістю. Таке розуміння існувало й у грецькій філософії, але в Августина вперше було сказано, що ця досконалість

походить від бога, що душа близька богу і безсмертна.

Душу ми знаємо краще, ніж тіло, знання про душ є визначеним, про тіло ж навпаки. Більш того, душу, а не тіло пізнає бога, тіло ж перешкоджає пізнанню. Перевага душі над тілом вимагає, щоб людина піклувалася про душ, придушував почуттєві насолоди.

Основою духовного життя є воля, але не розум. Це твердження засноване на тім, що сутність кожної речі виявляється в її активності, але не в пасивності. Звідси випливає висновок, що людську сутність характеризує не розум, що має пасивний характер, але дії, активна воля. Навчання Августина про першість волі відрізняється від давньогрецького раціоналізму. Иррационалитическое розуміння людського духу приходить до того, що сутністю духу є вільна воля. Цю позицію Августин утілював не тільки в психології, але й у теології: першість волі відноситься і до божественної сутності. Його філософія переходить, таким чином, від интеллектуализма і раціоналізму до волюнтаризму.

Уся філософія Августина зосередилася на богу як єдиному, зробленому, абсолютному бутті, світ же має значення як божий утвір і відблиск. Без бога нічого не можна ні зробити, ні пізнати. В усій природі нічого не може відбутися без участі надприродних сил. Світогляд Августина дуже чітко протистояло натуралізму. Бог як єдина суще й істина є змістом метафізики, бог як джерело пізнання є предметом теорії пізнання; бог як єдине благо і прекрасне є предметом етики, бог як особа всемогутня і повна милості є головним питанням релігії.

Бог не тільки нескінченне буття, але й особа сповнена любові. У цьому ж напрямку теоретизували і неоплатоники, але бог ними розумілася не як особа. У неоплатонізмі мир - еманація божественного єдиного, необхідний продукт природного процесу, в Августина ж мир - акт божественної волі. В Августина виявляється тенденція до дуалізму на відміну від неоплатонічного монізму, заснованого на ідеї, що бог і світ мають той самий характер.