Надзвичайні небесні явища: затемнення, комети, Детальна інформація

Надзвичайні небесні явища: затемнення, комети
Тип документу: Реферат
Сторінок: 3
Предмет: Фізика, Астрономія
Автор:
Розмір: 15
Скачувань: 2085
Реферат на тему:

Надзвичайні небесні явища: затемнення, комети.

Серед явищ природи є чимало таких, які з давніх часів здавалися людям надзвичайними При цьому поняттю «надзвичайний» надавалося цілком виразного містичного змісту. Під надзвичайним розуміли дивне, тобто порушення закономірного ходу натуральних процесів надприродними силами.

До подібних явищ належить і цілий ряд астрономічних: затемнення Місяця і Сонця, дощі падаючих зір,

польоти болідів й падіння метеоритів, поява яскравих комет.

Якщо розуміти надзвичайне як надприродне, то надзвичайних явищ у природі, зрозуміло, не буває й бути не може. Проте термін «надзвичайний» може містити в собі і строго науковий зміст, який не має нічого спільного а містикою. Ми можемо означити за його допомогою такі явища, які є «надзвичайними», тобто відбуваються не кожного дня.

Чому ж одні явища природи уявляються людям «звичайними», а отже, такими, що не заслуговують на особливу увагу, а інші — неабиякими, тобто такими, що вимагають якихось «особливих» пояснень?

Справа в тому, що явища, про які йдеться, саме незвичайні. Так, скажімо, нікого з нас сьогодні не дивує блакитний небозвід, що нагадує перекинуте над Землею гігантське прозоре склепіння. Ми можемо спостерігати його в будь-який ясний день, і це стало до такої міри звичним, що ми не ввертаємо на блакить неба ніякої уваги, сприймаємо її як щось само собою зрозуміле.

У наш час навіть учні молодших класів знають, що земна атмосфера розсіює складне за своїм складом сонячне світло: найбільш інтенсивно — синьо-фіолетові промені, слабкіше — червоні. Розсіяні повітрям блакитні, сині й фіолетові промені потрапляють до нашого ока і створюють відчуття блакитного небозводу.

А от інше «світлове» небесне явище — багряно-червоний колір Місяця під час місячних затемнень. Цей зловісний колір затемнюваного Місяця здавався забобонним людям грізним передвістям усіляких можливих нещасть і бідувань. «Місяць обливається кров'ю,— говорили вони.— Біда буде...»

Насправді ж червоний колір Місяця під час затемнення — фізичне явище того ж порядку, що й блакитний колір денного неба. Під час затемнення Місяць потрапляє в ділянку тіні, що її Земля відкидає у світовий простір у променях Сонця. Таким чином, прямі сонячні промені не потрапляють на місячну поверхню. Однак якась частина сонячного світла, що пройшло крізь верхні шари земної атмосфери, внаслідок заломлення проникає в район земної тіні і досягає поверхні Місяця. А оскільки повітря найбільше розсіює синьо-фіолетову складову сонячного світла, то, проходячи крізь атмосферу, ця частина видимого випромінювання Сонця губиться, і до Місяця доходять головним чином червоні й оранжеві промені. Такою в справжня фізична причина «кривавого» кольору Місяця під час затемнень.

Чому ж блакитний небозвід сприймається як щось звичайне, а багряно-червоний Місяць під час затемнень і досі уявляється деяким людям чимось містично зловісним? Одна з причин — незнання відповідних фізичних закономірностей, справжніх причин того чи іншого явища. Свого часу людину дивував і блакитний небозвід. І люди сприймали його як кришталевий купол, що накриває Землю і відділяє світ земний від світу божественного.

Але справа не тільки у незнанні причин, а й у тому, що надзвичайні явища відбуваються нечасто. Вони можуть підпорядковуватися тим самим закономірностям, що й явища звичайні, повсякденні, але умови для їх виникнення складаються в природі значно рідше.

Наприклад, повні сонячні затемнення в одному і тому самому районі земної поверхні повторюються, як правило, лише через досить тривалі проміжки часу. Столиця нашої Батьківщини Москва існує понад 800 років, і за цей час на її території спостерігалось лише три повних затемнення Сонця — останнє близько 500 років тому. А наступне повне сонячне затемнення у Москві відбудеться тільки в жовтні 2126 р.

31 липня 1981 р. повне затемнення Сонця спостерігалось у ряді пунктів нашої країни. Але це було останнє повне сонячне затемнення XX ст. на території країн СНД.

Добре відомо, яке похмуре враження справляли повні затемнення Сонця на людей у минулому. Наші предки сприймали їх як одне з грізних небесних знамень, що нібито провіщало жахливі нещастя і неминучі біди. Згадаймо «Слово о полку Ігоревім», де описано, який марновірний жах викликало повне затемнення Сонця у воїнів князя Ігоря, що виступили в похід проти половців.

Боязнь сонячних затемнень була пов'язана не тільки з нерозумінням причин цього явища і з його незвичністю. Неабияку роль відігравала ще й та обставина, що люди відчували свою залежність від Сонця, і коли раптом Сонце затемнювалось, зникало, переставало світити, люди боялися залишитися без Сонця назавжди, що рівнозначне загибелі.

Страх перед можливими несприятливими наслідками того чи іншого рідкісного й незрозумілого явища природи — також одна з причин, що спонукали людину приписувати цим явищам містичний зміст.

І ще одна причина суто психологічна: несподіваність — несподіване порушення звичного плину подій, усталеного порядку речей, який у силу своєї сталості уявляється людям єдино можливим. Цілком зрозуміло, що його порушення здатне справити на людину досить сильне враження.

Усі ці причини і можуть призводити до того, що рідкісні й незвичайні явища природи, що порушують звичний хід подій і суперечать тим самим багаторічному життєвому досвіду, можуть видатися людям чимось надзвичайним, проявом надприродних сил. Хоч насправді такі явища, як і все інше в природі, мають цілком природні причини і підпорядковуються природним закономірностям.

Яким би рідкісним і незвичним не було б те чи

інше явище, навіть у тому випадку, коли воно пов'язане з порушенням відомих законів природи, воно не має нічого спільного з чудом, з проявом надприродного. За будь-яким, навіть наднезвичайним явищем стоять цілком певні природні закономірності, хоч, можливо, і такі, які ще не відкриті наукою.

Комети. Хвостаті небесні гості — комети завжди привертали до себе увагу не тільки спеціалістів, а й най-ширших кіл людей. У наш час на зміну всіляким марновірним уявленням про комети прийшло чітке розуміння природного походження цих своєрідних небесних тіл.

Особливий інтерес до комет виник у зв'язку з видатною астрономічною подією у 1985—86 pp.— черговим зближенням із Сонцем і Землею знаменитої комети Галлея.

Цю комету було помічено в серпні 1682 року, і одним з перших учених, які її спостерігали, був англійський астроном Едмунд Галлей — один з керівників відомої обсерваторії у Грінвічі, через яку проходить меридіан, прийнятий за нульовий. Згідно з уявленнями, що існували на той час, комети вважалися небесними тілами, що проникають у Сонячну систему іззовні, з міжзоряного простору, і після проходження поблизу Сонця знову виходять за її межі. За час існування людства у небі Землі з'являлися сотні комет, але астрономи були переконані в тому, що всі вони різні.

Галлей вирішив обчислити орбіти деяких комет, відносно яких були відповідні дані спостережень. Ця робота, пов'язана з подоланням досить значних для того часу обчислювальних труднощів, забрала близько 20 років. Галлею вдалося розрахувати орбіти двох десятків комет, що з'являлися в різні роки. При цьому з'ясувалася дивовижна обставина: орбіти комет 1531 і 1607 pp. були дуже схожі на орбіту комети 1682 року.

Галлей зробив цілком правильний висновок: це одна й та сама комета, що періодично повертається до Сонця

через кожні 75—76 років. Виходячи з цього, він передбачив, що чергової появи тієї самої комети слід сподіватися у 1758 році. І вона справді з'явилася наприкінці 1758 року. Відтоді ця комета носить ім'я Галлея.

Подібно до багатьох інших комет, комета Галлея рухається довкола Сонця по дуже витягнутій еліптичній орбіті, віддаляючись від нього на відстань, що у 18 разів перевищує відстань від Сонця до Землі. При цьому площина, в якій рухається комета, нахилена під кутом 18° до площини земної орбіти. На відміну од планет, які обертаються навколо Сонця у напрямі проти годинникової стрілки (якщо дивитися з північного полюсу Землі), комета Галлея переміщується у напрямі за годинниковою стрілкою, здійснюючи повний оберт у середньому за 75—76 років.

Проходячи поблизу Сонця, комета наближається до нього на мінімальну відстань, що становить близько 900 мільйонів кілометрів. У цей момент вона знаходиться у точці (так званий перигелій), розташованій між орбітами Меркурія і Венери.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes