Канада. Політичний устрій, Детальна інформація

Дебати власне кажучи є обговоренням пропозиції уряду схвалити положення тронної промови. Члени опозиції звичайно вносять зміни до тронної промови, що розглядаються у встановлені дні в межах восьмиденного періоду. Ці дебати дають можливість опозиції покритикувати урядову програму в цілому. Прийняття змін дуже є складним процесом, оскільки для їхнього схвалення потрібна підтримка депутатів від правлячої партії, що в силу партійної дисципліни підтримують урядовий курс.

За 30 хв. до закінчення восьмого дня дебатів за тронною промовою спікер повідомляє про їхнє припинення і ставить на голосування пропозицію уряду, що звичайно схвалюється більшістю голосів членів палати громад.

Пропозиції депутатів являють собою форму парламентської процедури, за допомогою якої депутат може поставити на обговорення палати громад будь-яке питання, пропонуючи розглянути його і винести своє рішення. Якщо пропозиція окремого депутата буде прийнята при голосуванні, вона стає рішенням усієї палати. Внесення пропозицій депутатами розглядається як форма контролю над урядом, оскільки відкриває можливість обговорення урядової політики.

Член палати громад, що бажає внести пропозицію, повинен заздалегідь повідомити про свій намір палату і знайти другого депутата, що підтримує його пропозицію. Пропозиція в письмовому вигляді подається спікеру, що зачитує її депутатам. Питання про розгляд пропозиції розглядається самою палатою, а фактично — урядовою більшістю. На практиці пропозиції вносяться просто з метою критики уряду і часто взагалі не обговорюються, тому що проти цього заперечує більшість. Депутат звичайно забирає свою пропозицію назад.

Регламент палати громад передбачає, крім того, право депутатів вносити пропозиції з метою термінового обговорення питання, що мають важливе значення. Така пропозиція підлягає обговоренню в той же день. Однак використання цього права поєднується з рядом процедурних вимог і умов. Необхідно, щоб спікер палати визнав, що дане питання є важливим і потребує термінового розгляду. Рішення спікера є остаточним і не підлягає обговоренню. Крім того, депутат повинен мати дозвіл палати на внесення такої пропозиції. Дозвіл вважається отриманим, якщо пропозицію підтримують не менш ніж 20 членів палати. При дотриманні зазначених умов палата починає обговорення пропозиції депутата.

Особливе значення мають пропозиції депутатів, у яких фактично ставиться питання про довіру уряду. Вносячи подібні пропозиції, депутати від опозиції прагнуть у ході їхнього обговорення покритикувати урядовий курс, особливо у фінансовій сфері. При цьому регламент палати громад не визначає поняття “вотум недовіри” і нічого не говорить про правові наслідки вираження недовіри уряду палатою. В 1968 р. урядовий проект бюджету не був схвалений палатою громад, однак тодішній кабінет на чолі з Л.Пірсоном вніс на розгляд парламентаріїв пропозицію не вважати відхилення бюджетного білля висловленням недовіри уряду, і ця пропозиція була підтримана більшістю депутатів.

Слідчі комітети є різновидом спеціальних комітетів і перевіряють діяльність окремих урядових департаментів. Доповіді слідчих комітетів можуть стати предметом розгляду палатою громад.

Перевірка актів делегованого законодавства і правильності призначень, на державні посади. Об'єднаний комітет з перевірки актів делегованого законодавства має право рекомендувати відповідним міністерствам і іншим урядовим відомствам скасовувати акти делегованого законодавства, видані з перевищенням повноважень чи порушенням процедури.

З недавнього часу постійні комітети палати громад одержали право оцінювати правильність і обґрунтованість призначення на посади у федеральному державному апараті (за винятком судів) і давати висновки, які не є обов'язковими для уряду.

Особливе місце займає контроль за фінансами, що полягає в контролі за витратою урядом уже затверджених парламентом фінансових коштів.

СЕНАТ

Верхня палата парламенту Канади, Сенат, створений на підставі Акту про Британську Північну Америку від 1867 р., був задуманий як самостійний законодавчий орган, що складається з осіб, що можуть вільно виражати свої думки і приймати рішення, оскільки не залежать ні від виборчого корпуса, ні від партійного суперництва. Акт 1867 р. надав Сенату статус, ідентичний правовому становищу Палати громад. Було передбачено лише один виняток: усі фінансові законопроекти повинні спочатку вноситися до нижньої палати. Зазначене положення закону відразу ж поставило сенат у нерівноправне з нижньою палатою положення. Конституційний Акт нічого не говорить про те, чи може сенат відмовляти у затвердженні або вносити зміни у фінансові законопроекти. Відповідно до правила 87 регламенту Палати громад, Сенат позбавлений цього права, оскільки саме Палата громад є єдиним органом, що вправі вирішувати всі питання фінансового характеру. Це не заважає сенаторам постійно вносити зміни до фінансових біллів. Практика показує, що Палата громад погоджується з цим, хоча і дає зрозуміти, що така згода не повинна створювати прецеденту.

Слабкість Сенату визначається і тим, що він позбавлений мандату виборчого корпусу і не може претендувати на роль загальнонаціонального законодавчого органу.

Сенат був створений як виразник і захисник інтересів суб'єктів канадської федерації — провінцій. Верхня палата має дуже слабкі повноваження в сфері контролю за урядом. Це пояснюється тим, що кабінет складається з керівних діячів партії, що одержала більшість мандатів в Палаті громад. Будучи депутатами Палати, міністри регулярно присутні на засіданнях, у тому числі і для відповідей на питання парламентаріїв. З 1921 р. склалася традиція не призначати міністрами сенаторів, і за рідкісним винятком її притримуються і донині. Присутність міністрів в Палаті громад необхідно ще і тому, що більшість внесених урядом законопроектів так чи інакше пов'язана з проблемою фінансування, котру вирішує саме нижня палата. Зазначені обставини практично позбавляють сенат будь-яких важелів впливу на кабінет.

Відсутність міністрів у сенаті є головною причиною того, що верхня палата одержує дуже мало інформації безпосередньо від уряду. Це не дає сенаторам можливості визначити реальну потребу в прийнятті того чи іншого закону, тому Сенат виявляє низьку активність у внесенні публічних законопроектів, хоча теоретично має майже рівні права з Палатою громад у цій сфері.

Формально опозиція, що має більшість у Сенаті, але меншість у Палаті громад, могла б використовувати верхню палату для блокування урядових законопроектів. Однак на практиці цього не відбувається, тому що лідери опозиції розуміють, що у випадку приходу їх до влади такий же прийом може бути використаний проти них; окрім того такий крок являв би собою грубе порушення парламентських традицій Канади і різко знизив би популярність опозиційної партії.

Подальше ослаблення повноважень Сенату відбулося в 1982 р. із прийняттям Закону про Конституцію, що встановив, що конституційні зміни можуть прийматися Палатою громад в обхід Сенату, якщо Сенат протягом 180 днів не схвалить запропонований проект змін.

Сенат складається з 104 членів, призначуваних генерал-губернатором за рекомендацією прем'єр-міністра. Передбачається, що сенатори представляють ту провінцію, від якої вони призначені. Для збереження принципу рівного представництва провінції розбиваються на чотири групи, кожна з який має право бути представлена 24 сенаторами. В даний час система представництва виглядає в такий спосіб:

1. Приморські провінції (Нова Шотландія, Нью-Брансуїк —по 10 сенаторів, Принца Едуарда —4)—24 сенатори.

2. Квебек — 24 сенатора.

3. Онтаріо — 24 сенатора.

4. Західні провінції (Манітоба, Саскетчеван, Альберта, Британська Колумбія — по 6 сенаторів) — 24 сенатора.

Окрім того, з 1949 р. призначають шість сенаторів від провінції Ньюфаундленд, а з 1976 р. — по одному сенатору від Північно-Західних територій і Юкона.

Кожен сенатор вважається представником усієї провінції. Винятком є Квебек, кожен сенатор від якого є представником одного з 24 особливих (“історичних”) округів.

Кандидат на посаду сенатора повинен відповідати чотирьом основним вимогам: мати канадське громадянство; бути не молодшим 30 років; проживати в провінції, від якої він призначається; бути власником нерухомості, вартість якої оцінюється в менш ніж 4 тис. дол. і не мати боргів.

З 1930 р. сенаторами можуть призначатися жінки. В умовах канадської партійної системи, коли консерватори і ліберали змінюються при владі, призначення до складу Сенату має яскраво виражений партійний характер. Прем'єр-міністр прагне заповнити наявні в Сенаті вакансії своїми прихильниками, яких він, таким чином, винагороджує за надані в минулому політичні послуги. Сенаторами нерідко призначаються колишні міністри, члени Палати громад і прем'єр-міністри провінцій.

До середини 60-х рр. члени сенату призначалися довічно. Відповідно до поправки до Конституції, прийнятої в 1965 р., сенатори залишаються в посаді до досягнення ними 75-літнього віку. Ця конституційна норма не має зворотної сили, тому особи, призначені в сенат до її прийняття, обіймали посаду довічно.

Система призначень, що існувала до 1965 р., і прагнення використовувати заповнення вакансій як плату за послуги, зроблені своєї партії людьми, що мають сумнівні здібності парламентаріїв, мали три наслідки: по-перше, у сенат нерідко потрапляють люди похилого віку, що уже не в змозі принести реальної суспільної користі; по-друге, багато хто розглядає одержання посади в Сенаті як непогане завершення політичної кар'єри і, по-третє, саме положення сенатора, що не потребує політичної боротьби і гарантує досить спокійне життя і пристойну винагороду, не стимулює активність членів верхньої палати.

Платня сенатора в 1987 р. склало 54 тис. дол. на рік. Крім того, сенатори одержують щорічну не оподатковувану плату у розмірі 8 тис. дол. на рік. Їхні службові витрати оплачуються з державного бюджету. В 1985 р. спеціальна комісія рекомендувала заморозити платню сенаторів доти, поки вона не скоротиться до 60% від платні члена палати громад.

Сенатори мають ті ж права і привілеї, що і депутати нижньої палати парламенту.