/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Пам`ятки архітектури Київської Русі, Детальна інформація

Тема: Пам`ятки архітектури Київської Русі
Тип документу: Реферат
Предмет: Інше
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1245
Скачати "Реферат на тему Пам`ятки архітектури Київської Русі"
Сторінки 1   2   3  
Те, що з Золотих воріт збереглося донині, це вже тільки два фрагменти стіни котрі, не даючи нам ніякого уявлення про первісну форму будівлі, все ж таки становлять для нас цінний документ будівельної техніки ХІ ст.

Велика церква Печерської лаври. За словами Патерика, Успенську церкву Печерської лаври в Києві будували (1073-1078 р.р.) грецькі майстри, багатий “варяг Шимон”, що мав прийти до Києва не сам, а з цілим родом, - “до 3000 душ і з священиками своїми”. Поміж дорогоцінностями, що їх він привіз із Скандинавії, мав бути й золотий пояс, кий його батько колись повісив у Скандинавії “на хресті, шановному “латинянами”. Цим поясом мали вимірювати площу під Успенську церкву.

В перехрещенні з автономічними прагненнями української церкви (в 1051р. київським митрополитом було обрано першого українця) вони створили підложжя під цей центр культурно-національного життя, що ним увесь час була печерська лавра в Києві. Можна припускати, що Успенська церква Лаври й за формою була викладником цього перехрещення візантійсько-романських елементів з місцевими українськими.

На жаль, стан збереження церковної будівлі настільки оплаканий, що перевірити слушність таких припущень неможливо. З мурів старої Успенської церкви виділили тільки дві вівтарні апсиди (середня і північна) та західна стіна, прислонена пізнішими добудовами.

При кінці ХІ чи на пос. ХІІ ст. при церкві збудували мініатюрну тринавну й однобанну каплицю Іоана Предтечі, яка потім увійшла до поширеного прибудовами корпусу власне церкви. Свій нинішній вигляд, включно до перекриття й настінних декорацій в дусі українського бароко, церква завдячує обнові ХVІІІ ст.

Два Михайлівські монастирі. У 1088 р. у Києві постав над дніпровою кручею славний Видубицький монастир із церквою св. Михайла, а в 1108р. князь Святополк –Михайло Ізяславович збудував Михайлівський Золотоверхний монастир (насупроти Софійської кафедри). Рівночасне постання тих двох Михайлівських монастирів у Києві історики зв’язують із поширенням у нас діалістичної науки болгарських “богумилів” (боротьба добра й духа зі злом і матерією, героєм якої є архістритиг Михаїл) та послабленням впливу Царгорода у нас за Ярослава Мудрого.

Центром нових впливів уже в ХІІ ст. стає Афон, я через Балкани, тобто Болгарію й Македонію в українську образотворчість уже тоді починають проникати найраніші впливи західноєвропейської романщини.

Подібно як Софія, церква Михайлівського Золотоверхого монастиря була вся вкрита фресками й мозаїками. Стиль Михайлівського стінопису має афонські й західноєвропейські, романські впливи.

“Мистецтво тих мозаїк, - говорить академік Кондаков, - як і в київській Софії, було візантійське, але виконання було вже українське, а й саму мозаїку, мабуть, виконали українські учні греків”. Сичов висловив переконання, що михайлівські мозаїки – це вислід мистецьких досягнень македонської школи – як у своїх архаїзуючих формах, так і в нових формах романізованого македонського мистецтва, виявлених у композиції Євхаристії.

Спас на Берестові й Кирилівська церква. “сію церков созда великій і всея Руси князь і самодержавець, святий Воладимір. По літах же многих і по разоренії от безбодних татар, обновися сиренним Петром АЛХМГ (1643) года”.

Такий напис над дверима старого притвору Преображенської церкви на Берестові під Києвом змусив декого з дослідників визнати Спас на Берестові пам’яткою українського будівництва часів Володимира Великого. Тільки пильніші досліди (П.Покришкіна в 1909-1910 р.р.) над кладкою стін і технікою дерев’яних підвалин пересунули час постання церкви на ХІ і навіть ХІІ ст.

Щоправда, Спас на Берестові мав своїх попередників, уже за Ярослава Мудрого на його місці стояла Петропавлівська церква, а під 1072р. літопис згадує “монастир германич”, прозваний так від свого ігумена Германа. Коли ж у 1096р. він був зруйнований половецьким ханом Буляком, за його відбудови взявся князь Володимир Мономах, який примістив у ньому гробниці для свого сина, дочки й онука. Крім цього Мономах збудував собі на Берестові “новий двір”. Більш-менш у той час постала Спаська церква на Берестові, котру Могила приписав фандації Володимира Великого. Як і більшість церков княжої доби, Спас на Берестові не вцілів до нас без змін.

Єдиною з церков великокняжного Києва, яка зберегла свій первісний корпус незабудованим прибудовами, є заложена коло 1140 р князем Всеволодом ІІ Олеговичем “отня” (родова) церква св. Кирила в Дорожичах під Києвом. Її зовнішнє барокове оформлення, надане їй за реставрації гетьмана Мазепи й митрополита Ясинського (п’ять барокових бань і трукутна барокова фасада від чола), не порушило українсько-візантійського поземлення, й тому вона краще, аніж інші церкви ХІ-ХІІ ст., надається до студій над нашим тогочасним будівництвом.

У 1860р. в цій церкві були відкриті фрески, в 1881-1883 р.р. оновлені під доглядом проф. Прахова. Очевидно, вони не вціліли до нас в ідеальному стані, але дають доволі приблизне явлення про їхній первісний стиль і характер. Найкраще збереглися фрески південної апсиди (н-д, “Кирилівського приділу”), котрі ілюструють “діяння” св.Кирила й Афанасія Олександрійського.

Як у Михайлівському Золотоверхому монастирі, так і тут є слов’янські написи, що наводять нас на думку місцевої провенієнції фресок. Стильово вони належать до тієї доби візантійського стінопису, в якій змагалися два напрями – мозаїчний, тобто монументальний, з простотою композиції, фронтальністю постатей, єритичністю драпері, і малярський, тобто реальний, живий. Кирилівські фрески належать саме до того другого напрямку.

Будівництво Чернігова. У порівнянні з київськими пам’ятками чернігівські церкви виявляють доволі окреслені самобутні ціхи. Тмутаракань, як первіснок Мстислава Сміливого і східно- та малоазіатські впливи в його культурі, не могли не відбитися на будівництві Чернігова. Крім того, чернігівські пам’ятки виразніше, ніж київські, відбивають на собі впливи західноєвропейської романщини.

Князь Мстислав заснував у Чернігові закінчену вже по його смерті Преображенську кафедру, прозвану популярно Чернігівським Спасом.

Вона тринавна, триапсидна, п'ятибанна, куди старша і збережена краще від Київської Софії, чернігівська кафедра, з виразним позначенням свого хрещатого заложення, найближче підходить до Київського Спаса на Берестові. Цінні в ній залишки первісної різьбарської декорації. Характеристичним її зразком є мармурові поручні хорів, в основі подібні до софійських, але куди простіші в композиції й грубіші виконанням.

Із Борисоглибської церкви, побудованої в Чернігові князем Давидом Святославовичем, збереглася західна частина й середуща баня. Із залишків різьбарської декорації Борисоглибської церкви на особливу увагу заслуговує знайдена в 1865 р. капітель колони (чи може, хрестильниця), укрита дуже характеристичною різьбою. Її трапезоїдна форма, як і ажурна орнаментика трьох її боків (четвертим вона притикалася ло стіни), - типово романська. Вона частково нагадує скандинавську плетінку орнаментики староукраїнських рукописів, а частково – різьбарську декорацію західно-європейський костьолів Х-ХІІ ст. Основним своїм мотивом (плетінкою рослинних бил чи змій) борисоглібська капітель підходить до капітелій костьолу Готларда в Гільдеслеймі.

Фундована князем Святославом у 1060р. Успенська церква Ємцького монастиря в Чернігові в 1671р. була оновлена чернігівським полковником Василем Дуніним- Борковським і тоді набрала свого зовнішнього барокового оформлення.

Типовою для мініатюрних однопавних і цетробанних каплиць ХІ ст. є Іллінська церква в Чернігові, яка збудована в 1072р., зберегла свій первісний характер доволі повно.

Поза оборонними валами Чернігова стояла й тому дуже погано збереглася П'ятницька церква, збудована наприкінці ХІІст.

Характеристика києво-чернігівського м-цтва. Пам’ятки києво-чергінівського будівництва, за всієї різноманітності деталей, мають однорідний стильовий характер, який виділяє їх в окрему групу. Основним типом церковного будівництва тут є синтез центробанної, круглої чи багатокутної будівлі з базилікою. Поземний план такого типу творить форму “грецього” хреста в середині й наближеного до квадрата прямокутника – згори.

Характеристичною для києво-чернігівського будівництва була будівельна техніка. Занесені до нас з Балкан та Вірменії, тобто з країн кам’янистим грунтом, способи кладення фундаментів на дерев’яних підмостках у нас виявилися непридатними. Десятинна церква завалилася цілком, Спас на Берестові – до половини.

Під стильовим оглядом києво-чернігівські церкви належать до засягу візантійського стилю, хоча тут і там, головне в скульптурі декорації чернігівських церков, помітні впливи західноєвропейської романщини. Літописні відомості і збережені пам’ятки нашого малярства християнської домонгольської доби підкреслюють його залежність від візантійських зразків, під огляди як форм, так і техніки.

Візантійське малярство, яке пережило добу свого величавого розквіту за цісаря Юстиніана в VІ ст, протягом більш як століття (726-842) покутувало від іконоборської реакції. Обмежене майже виключно орнаментальними мотивами, візантійське малярство того часу мало вплив на перевагу орнаментального над фігурним розписом Десятинної церкви. Доба нового розквіту за Македонської династії й Коплинів (Х-ХІІст), що до 1000р. позначилася вироблюванням форм, а відтак удосконаленням техніки, дала в результаті те, що звемо “візантійським стилем” у малярстві: змагання до абстракту, монументальність і кольористична насолода. Тільки для тваринного світу тогочасне візантійське малярство зробило виїмок і передавало його з гідним подиву реалізмом та бистрою обсервацією. Та власне друга доба розквіту візантійського малярства, зійшовшись з народинами християнської культури й образотворчості в Україні, відбилася в її пам’ятках.

Література:



Історія української культури. / За загальною редакцією І.Крипякевича.- К.: Либідь, 1994-с.431-448.

Как была крещена Русь. Под редакцией Г.Прошина.- 2-е изд.-М.: Политиздат, 1990.-с.262-269

Сторінки 1   2   3  
Коментарі до даного документу
Додати коментар