Визначення фізичних властивостейі швидкості руху небесних тіл за їхніми спектрами, Детальна інформація

Визначення фізичних властивостейі швидкості руху небесних тіл за їхніми спектрами
Тип документу: Реферат
Сторінок: 2
Предмет: Фізика, Астрономія
Автор: фелікс
Розмір: 129.8
Скачувань: 1509
де v — променева швидкість відносно руху з урахуванням її знака (мінус при зближенні), (0 — довжина хвилі при нерухомому джерелі, (, — довжина хвилі під час руху джерела і с — швидкість світла. Інакше кажучи, із зближенням спостерігача і джерела світла лінії спектра змішуються до його фіолетового кінця, а з віддаленням -- до червоного.

Діставши спектрограму світила, над нею і під нею вдруковують спектри -орівняння від земного джерела випромінювання (мал. 41). Спектр порівняння для нас нерухомий, і відносно нього можна визначати зміщення ліній спектра зорі на спектрограмі. Навіть швидкості небесних тіл (звичайно десятки й сотні кілометрів за секунду) зумовлюють настільки малі зміщення (соті або десяті частки міліметра), що "їх можна виміряти на спектрограмі тільки під мікроскопом. Щоб з'ясувати, якій зміні довжини хвилі це відповідає, треба знати масштаб спектра — на скільки змінюється довжина хвилі, якщо ми просуваємося вздовж спектра на 1 мм. Підставивши у формулу значення величин (, (0 і с = 300 000 км/с, визначають променеву швидкість руху світила v.

За спектром можна знайти й температуру світного об'єкта. Коли тіло розжарене до червоного, у його суцільному спектрі найяскравіша червона частина. Якщо його нагрівати далі, ділянка найбільшої яскравості у спектрі змішується в жовту, потім у зелену частину і т. д. Це явище описується законом зміщення Віна, який показує залежність положення максимуму у спектрі випромінювання від температури тіла. Знаючи цю залежність, можна встановити температуру Сонця і зір. Температуру планет і температуру зір визначають також за допомогою спеціально створених приймачів інфрачервоного випромінювання.

4. Позаатмосферна астрономія. Дослідження за допомогою космічної техніки займають особливе місце серед методів вивчення небесних тіл і космічного середовища. Початок цьому було покладено запуском в СРСР у 1957 р. першого в світі штучного супутника Землі. Швидко розвиваючись, космонавтика зробила можливим: 1) створення позаатмосферних штучних супутників Землі; 2) створення штучних супутників Місяця й планет; 3) переліт і спуск керованих із Землі приладів на Місяць і планети; 4) створення керованих із Землі автоматів, шо переміщуються по Місяцю і доставляють з нього проби грунту та записи різних вимірювань; 5) польоти в космос лабораторій з людьми і висадку їх на Місяць. Космічні апарати дали змогу здійснювати дослідження в усіх діапазонах довжин хвиль електромагнітного випромінювання. Тому сучасну астрономію часто називають всехвильовою. Позаатмосферні спостереження дають змогу приймати в космосі випромінювання, які поглинає або дуже змінює земна атмосфера: далекі ультрафіолетові, рентгенівські й інфрачервоні промені, радіовипромінювання деяких довжин хвиль, що не доходять до Землі, а також корпускулярні випромінювання Сонця та інших тіл. Дослідження цих, раніше недоступних видів випромінювання зір і туманностей, міжпланетного та міжзоряного середовища дуже збагатили наші знання про фізичні процеси у Всесвіті. Зокрема, було відкрито невідомі раніше джерела рентгенівського випромінювання.

Багато інформації про природу найвіддаленіших від нас тіл та їх систем також здобуто завдяки дослідженням, виконаним за допомогою встановлених на різних космічних апаратах приладів.

Результати астрофізичних досліджень в останні десятиліття свідчать, що в навколишньому світі відбуваються значні зміни, які зачіпають не лише окремі об'єкти, а й Всесвіт у цілому.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes